майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"19" червня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/516/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у м. Житомирі справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Житомир"
про стягнення 21 845,22грн
Процесуальні дії по справі.
Приватне акціонерне товариство "Житомирський меблевий комбінат" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Житомир" 21 845,22грн, з яких: 15 000,00грн орендні платежі, 4 500,00грн штраф, 1 551,45грн пеня, 632,43грн інфляційні втрати та 161,34грн 3% річних.
В якості правових підстав позивач вказує, зокрема, ст.193, 283 Господарського кодексу України, ст.526, 530, 762 Цивільного кодексу України.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 22.04.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч.5, 7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечень щодо її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Згідно з ч.2, 3 ст.252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
У матеріалах справи містяться довідки про доставку ухвали суду від 22.04.2025 в електронні кабінети позивача та його представника (а.с.33, 33-зворот).
Також в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу 29.04.2025 ухвали суду від 22.04.2025 (а.с.34).
Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, відповідача належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі №906/516/25.
Відповідач у строк, встановлений ст.165 Господарського процесуального кодексу України, відзив на позов не подав. Поряд з цим, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи приписи ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконання відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №1ЖМК0240329 від 01.11.2024 в частині здійснення плати за оренду частини будівлі.
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.11.2024 між Приватним акціонерним товариством "Житомирський меблевий комбінат" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Житомир" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нежитлового приміщення №1ЖМК0240329 (далі - договір) (а.с.8-12).
За умовами п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення, а саме частину будівлі ТЦ на першому поверсі, загальною площею 6,0 квадратних метрів, іменоване далі за текстом "об'єкт оренди".
План розміщення об'єкта оренди наведений у додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.1.6. договору об'єкт оренди передається орендарю по акту приймання-передачі (далі за текстом - акт №1).
У п.3.1. договору визначено, що орендар зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені даним договором.
Розмір місячної орендної плати за користування об'єктом оренди становить 7 000,00грн.
Згідно з п.3.2. договору плата за оренду сплачується орендарем щомісячно не пізніше 20-го числа поточного місяця в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця зазначений в цьому договорі.
Умовами п.3.3. договору передбачено, що плата за оренду нараховується орендареві з дати початку (підписання акта №1).
Відповідно до п.3.4. договору орендодавець до 15-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду.
Орендар зобов'язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в даному договорі, незалежно від факту одержання ним зазначених рахунків.
За невиконання (неналежне виконання) зобов'язань по цьому договору сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства і цим договором (п.7.1. договору).
У п.7.2. договору сторони погодили, що у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Як визначено у п.7.2.1. договору, крім зазначеного вище у п.7.2. цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань:
якщо період прострочення становить 3 (три) календарних дні або більше, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання (п.7.2.1.1. договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повернення об'єкта оренди по акту №2 та повного розрахунку між сторонами згідно з умовами цього договору (п.10.1. договору).
Умовами п.10.2. договору визначено, що строк (термін) оренди триває до 30 листопада 2024 року включно - з дати початку.
Згідно з термінологією, наведеною в договорі, дата початку - 01 листопада 2024 року, момент, з якого починає обчислюватись строк оренди та нараховуватися плата за оренду, якщо інше не передбачене цим договором, або додатковою угодою сторін.
За умовами п. 1. додаткової угоди від 30.11.2024 до договору оренди нежитлового приміщення №1ЖМК0240329 від 01.11.2024 (далі - додаткова угода, а.с.13) сторони домовилися викласти пункт 3.1. договору оренди в наступній редакції:
"3.1. Орендар зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені даним договором. Розмір місячної орендної плати за користування об'єктом оренди становить 8 000,00 грн."
Відповідно до п.2. додаткової угоди сторони домовилися викласти пункт 10.2. договору оренди в наступній редакції:
"10.2. Строк (термін) оренди триває до 31 грудня 2024 року включно - з дати початку."
Договір оренди нежитлового приміщення та додаткова угода до нього підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.
На виконання договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду частину нежитлового приміщення, яке розташоване в будівлі за відповідною адресою, загальною площею 6,0кв.м., про що сторонами 01.11.2024 складено акт прийому-передачі (а.с.6). Вказаний акт підписаний представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.
З акту здачі-прийняття послуг №0000012099/2024 від 30.11.2024 (а.с.7), підписаного представниками сторін, вбачається, що позивачем були надані послуги з оренди приміщення за листопад 2024 року згідно договору в повному обсязі на загальну суму 7 000,00грн (з ПДВ).
Відповідно до акту здачі-прийняття послуг №0000013730/2024 від 31.12.2024 (а.с.7-зворот), підписаного представниками сторін, позивач надав послуги з оренди приміщення за грудень 2024 року згідно договору в повному обсязі на загальну суму 8 000,00грн (з ПДВ).
За результатами проведеної сторонами звірки розрахунків за період з 01.10.2024 по 31.12.2024, складено акт звіряння розрахунків, який підписаний представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств (а.с.5). Відповідно до вказаного акту станом на 31.12.2024 за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 15 000,00грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за листопад 2024 року в розмірі 7 000,00грн (строк оплати до 20.11.2024) та за грудень 2024 року в розмірі 8 000,00грн (строк оплати до 20.12.2024), позивач нарахував та пред'явив до стягнення 15 000,00грн орендних платежів, 4 500,00грн штрафу на підставі п.7.2.1. та п. 7.2.1.1. договору, 1 551,45грн пені, 632,43грн інфляційних втрат та 161,34грн 3% річних.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч. 2).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини оренди на підставі договору оренди нежитлового приміщення №1ЖМК0240329 від 01.11.2024.
Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як передбачено ч.4 ст.286 ГК України, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Так, п..2. договору сторони погодили, що плата за оренду сплачується орендарем щомісячно не пізніше 20-го числа поточного місяця в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця зазначений в цьому договорі.
За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі приміщення в оренду від 01.11.2024 (а.с.6), на виконання договору №1ЖМК0240329 від 01.11.2024 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду частину нежитлового приміщення, яке розташоване в будівлі за відповідною адресою, загальною площею 6,0 кв. м.
Актами здачі-прийняття послуг №0000012099/2024 від 30.11.2024 (а.с.7) та №0000013730/2024 від 31.12.2024 (а.с.7-зворот) підтверджується факт надання позивачем в оренду відповідачу приміщення в листопаді 2024 року на загальну суму 7 000,00грн (з ПДВ) та відповідно в грудні 2024 року на загальну суму 8 000,00грн (з ПДВ).
Наявний в матеріалах справи акт звіряння розрахунків за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 (а.с. 5), який підписаний представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств, свідчить, що станом на 31.12.2024 за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 15 000,00грн.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в частині сплати заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення в даному випадку покладено на відповідача, і останній не надав суду доказів погашення боргу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 000,00грн орендних платежів, та задовольняє її в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення 1 551,45грн пені та 4 500,00грн штрафу.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договором оренди нежитлового приміщення №1ЖМК0240329 від 01.11.2024 передбачена відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за договором. Так, у пункті 7.2. договору сторони погодили, що у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 551,45грн пені, яка нарахована ним на суму 7 000,00грн за період з 21.11.2024 по 17.04.2025 та на суму 8 000,00грн за період з 21.12.2024 по 17.04.2025.
Судом перевірено за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій LIGA 360 наданий позивачем розрахунок пені та встановлено правильність його здійснення (а.с.20).
Разом з тим, п.7.2.1. договору передбачено, що крім зазначеного вище у п.7.2. цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань:
якщо період прострочення становить 3 (три) календарних дні або більше, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання (п. 7.2.1.1. договору).
Враховуючи, що відповідач не сплатив орендну плату за листопад 2024 року в розмірі 7 000,00грн та за грудень 2024 року в розмірі 8 000,00грн, позивач нарахував до стягнення штраф у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов'язання, що становить 4 500,00грн (30% від 15 000,00грн), розмір якого є обґрунтованим та математично правильним.
У даній справі відповідачем не наведено підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені і штрафу та не надано доказів, що підтверджують наявність відповідних обставин.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 551,45грн пені та 4 500,00грн штрафу суд визнає обґрунтованими та задовольняє.
Щодо позовних вимог про стягнення 632,43грн інфляційних втрат та 161,34грн 3% річних.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування трьох процентів річних та інфляційних на суму боргу є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 632,43грн інфляційних, які нараховані на суму 7 000,00грн за період грудень 2024 року по березень 2025 року та на суму 8 000,00грн за період з січня 2025 по березень 2025 року, та 161,34грн 3% річних, які нараховані на суму 7 000,00грн за період з 21.11.2024 по 17.04.2025 та на суму 8 000,00грн за період з 21.12.2024 по 17.04.2025.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій LIGA 360 розрахунок інфляційних втрат та 3% річних (а.с.19), господарський суд встановив правильність їх здійснення, тому вимоги про стягнення 632,43грн інфляційних втрат та 161,34грн 3% річних підлягають задоволенню.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача.
Крім того, позивач заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 11 000,00грн, з яких: 6 000,00грн за підготовку позовної заяви, 2 000,00грн за підготовку відповіді на відзив, за участь в судових засіданнях 3 000,00грн за засідання.
Частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, щодо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами 1, 2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5, 6 ст.126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (наведений правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 11.11.2021 у справі №910/7520/20).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014, у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та у постановах від 13.02.2020 у справі №910/2170/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 11 000,00грн до суду подано копії договору про надання правових послуг №17/05/01 від 17.05.2021 (а.с.22), додатку №1 до договору (договірна ціна) від 17.05.2021 (а.с.23), ордеру на надання правничої допомоги серії АМ №1125982 від 17.04.2025 адвокатом Ратушинською І.О. (а.с.4), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №000997 від 07.11.2018 (а.с. 21).
У справі №906/516/25 предметом позову є стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення в розмірі 21 845,22грн, що складається з основного боргу, штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Позовна заява містить опис обставин з посиланням на умови договору, акт прийому - передачі приміщення в оренду, два акти здачі - прийняття надання послуг як на підстави позовних вимог та декілька норм матеріального права, що не є складним процесом у виконанні відповідних робіт та значними затратами у часі; розрахунки штрафних санкцій здійснюються за допомогою відповідних електронних калькуляторів. Кількість документів, необхідних для підготовки позовної заяви, є невеликою. Тому, господарський суд прийшов до висновку, що за підготовку позовної заяви обґрунтованою, співмірною до суми позову та такою, що підлягає стягненню з відповідача є сума 3 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Також суд приймає до уваги те, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, тому потреба у підготовці позивачем відповіді на відзив - відсутня, а отже адвокат позивача жодних витрат на це не поніс.
Разом з тим, суд враховує, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому судові засідання не проводилися і відповідно у адвоката позивача відсутні витрати на участь в судових засіданнях.
Отже, з огляду на викладене, враховуючи характер та рівень складності даної справи, принцип пропорційності, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00грн.
Інші витрати, понесені позивачем на оплату професійної правничої допомоги суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов'язання за договором про надання правових послуг №17/05/01 від 17.05.2021.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Житомир" (10014, м. Житомир, вул. Київська, буд. 77-А; ідентифікаційний код 37927637) на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15; ідентифікаційний код 32744172):
- 15 000,00грн орендних платежів;
- 4 500,00грн штрафу,
- 1 551,45грн пені;
- 632,43грн інфляційних втрат;
- 161,34грн 3% річних;
- 3 000грн витрат на професійну правничу допомогу;
- 3 028,00грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 19.06.25
Суддя Шніт А.В.
Надіслати:
1- позивачу в Електронний кабінет;
2- відповідачу (реком. з повід.), ід. код 37927637.