ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 червня 2025 року Справа №903/1333/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Олексюк Г.Є.
судді Петухов М.Г.
секретар судового засідання Новосельська О.В.
за участю представників сторін:
прокурор: Гарбарук В.А.
позивача: не з"явився
відповідача-1: не з"явився
відповідача-2: не з"явився
третьої особи: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради на ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №903/1333/23 (суддя Дем'як В.М., м.Луцьк, повний текст складено 29.04.2025)
за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідача Ковельської районної державної адміністрації
до відповідача Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Волинській області
про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення до земель державної власності
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 року у справі №903/1333/23 у задоволенні заяви Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області за вх.№01-87/952/25 від 12.03.2025 про перегляд судового рішення за виключними обставинами - відмовлено. Рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/1333/23 від 28.02.2024 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Вишнівська сільська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд задовольнити апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради про перегляд судового рішення за виключними обставинами, шляхом скасування рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі №903/1333/23, що відповідає вимогам Конституції України та чинному законодавству.
Ухвалою суду від 19.05.2025 (з урахуванням ухвали суду від 20.05.2025) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишнівської сільської ради на ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №903/1333/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18 червня 2025 року о 12:00 год. Заяву керівника Вишнівської сільської ради Сущика Віктора Степановича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/1333/23 задоволено.
29 травня 2025 року заступником керівника Волинської обласної прокуратури через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи апеляційної скарги відповідача-2 та просить суд залишити апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради без задоволення, ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 у справі №903/1333/23 без змін.
12 червня 2025 року Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області через систему «Електронний суд» подано клопотання в якому зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не заперечує щодо розгляду справи у відсутності представника Головного управління.
12 червня 2025 року Вишнівською сільською радою подано через систему «Електронний суд» клопотання про зупинення розгляду справи, в якому просила суд зупинити апеляційне провадження у справі №903/1333/23 до вирішення Конституційним Судом України питання щодо офіційного тлумачення пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України. Долучити до матеріалів справи копію звернення до Конституційного Суду України від 02.06.2025 року.
В судовому засіданні 18.06.2025 прокурор заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Заперечив щодо задоволення клопотання представника відповідача-2 щодо зупинення апеляційного провадження у справі №903/1333/23 до вирішення Конституційним Судом України питання щодо офіційного тлумачення пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає його безпідставним. Просив суд залишити апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради без задоволення, ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 у справі №903/1333/23 без змін.
Вишнівська сільська рада участь свого представника у судовому засіданні 18.06.2025 в режимі відеоконференції у справі №903/1333/23 не забезпечила.
В судове засідання 18.06.2025 Волинська обласна державна (військова) адміністрація та Ковельська районна державна адміністрація своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Вишнівської сільської ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Ковельської районної державної адміністрації.
Розглянувши клопотання відповідача-2 про зупинення апеляційного провадження у справі №903/1333/23 до вирішення Конституційним Судом України питання щодо офіційного тлумачення пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія ухвалила відмовити у задоволенні вказаного клопотання за його безпідставністю, враховуючи наступне.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач-2 посилається на те, що у зв'язку з тим, що предметом апеляційного перегляду є правозастосування положень пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України щодо перегляду судового рішення за виключними обставинами, Вишнівська сільська рада ініціювала звернення до Конституційного Суду України щодо: допустимості перегляду судових рішень за виключними обставинами у зв'язку із застосуванням судами неконституційного нормативно-правового акту; застосування Конституції України як акту прямої дії у разі суперечності між законом або постановою УРСР та нормами Основного Закону; допустимості подання заяви про перегляд судового рішення навіть у разі відсутності факту його невиконання, якщо підставою є застосування неконституційного акту. З огляду на те, що правозастосування у справі №903/1333/23 прямо залежить від офіційного тлумачення вказаних положень, відповідач-2 просить зупинити провадження у справі до моменту розгляду конституційного звернення Конституційним Судом України. Поряд з цим, відповідач-2 зазначає, що вказане звернення подано 02 червня 2025 року на офіційну електронну адресу Конституційного Суду України. Відповідь щодо відкриття провадження станом на день подання клопотання не отримано, однак саме очікування тлумачення вказаних норм з боку Конституційного Суду України об'єктивно унеможливлює подальший розгляд справи по суті, оскільки тлумачення вплине на законність первинного рішення у справі. У зв'язку з цим, відповідач-2 вважає, що існують правові підстави для зупинення провадження відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, тобто в разі, коли розгляд справи неможливий до вирішення пов'язаної справи чи питання іншою юрисдикцією. До вказаного клопотання відповідачем-2 додано копію звернення до Конституційного Суду України від 02.06.2025; скріншот надіслання до Конституційного Суду України.
Аналізуючи питання зупинення провадження у господарській справі, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 виходив з того, що цей правовий інструмент процесуального законодавства зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Глава 8 розділу III ГПК України містить норми, які регулюють залишення позову без розгляду, зупинення і закриття провадження у справі.
Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ч. 1 ст. 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (ч. 2 ст. 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі, чітко передбачені статтями 227, 228 ГПК України і їх перелік є вичерпним.
Приписи статті 227 ГПК України передбачають обов'язок суду зупинити провадження у справі.
Пункт 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України визначає, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України).
Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, Верховний Суд виходив із системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у ч. 1, п. 1, 4, 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:
- об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;
- пов'язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;
- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
У зазначеній постанові Верховний Суд також виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
А отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:
- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;
- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19.
Водночас за приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд сформував усталену позицію щодо питання можливості зупинення провадження на стадії виконання судового рішення і згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України у виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує відповідні висновки, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, за висновками Верховного Суду у постановах від 20.02.2019 у справі №906/806/15, від 01.10.2019 у справі №911/2179/15; від 12.08.2021 у справі №2605/9725/12, від 20.01.2022 у справі №130/545/20, від 26.01.2022 у справі №344/11212/21, від 18.05.2022 у справі №2-732/11, від 06.09.2019 у справі №805/4091/17-а, від 10.08.2023 у справі №804/7154/16 тощо підстава, передбачена п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливе після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.
З наведених у зазначеній нормі підстав вбачається, що провадження у справі може бути зупинено лише до закінчення її розгляду / перегляду по суті.
Стаття 227 ГПК України передбачає можливість зупинення розгляду справи судом на стадії вирішення спору і не передбачає можливості зупинення розгляду заяв, в т. ч. поданих на стадії примусового виконання рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спір по суті було вирішено. Рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 залишено в силі Постановою Верховного Суду від 18.02.2025, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі №903/1333/23 скасовано. На виконання судових рішень видано відповідні накази; справа перебуває на стадії виконання рішення.
З огляду на наведене, у суду апеляційної інстанції не має правових підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК України.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу заявника на те, що в даному випадку також відсутні правові підстави для зупинення провадження у даній справі відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України на якій посилається відповідач-2, оскільки вказаною нормою встановлено право суду зупинити провадження у справі у випадку лише перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Розширене тлумачення ця норма не передбачає.
Північно-західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
1.Зміст ухвали суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області про перегляд судового рішення за виключними обставинами зазначив, що Вишнівська сільська рада у заяві доводить, що існує виключна правова проблема неконституційності документів, застосованих судом при вирішенні даної справи №903/1333/23, а застосування постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у судовому процесі є порушенням Конституції України, законам України та є недопустимим.
Водночас, суд першої інстанції зазначив, що заявник у заяві не вказав, а суд не встановив норму зазначеного Закону, яка передбачає заборону використання актів органів влади, якими визначено межу прикордонної смуги, зокрема постанову обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599.
Щодо звернення відповідачем до Конституційного Суду, суд першої інстанції зазначив, саме лише звернення до Конституційного Суду не дає підстави дійти обґрунтованого та правового висновку про неконституційність постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/59. Разом з тим, Конституційний Суд України не приймав окремого рішення щодо неконституційності Постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599. Отже, за наведених обставин, доводи заявника є передчасними, оскільки останній дійшов самостійного висновку про неконституційність постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/59.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави з якими закон пов'язує правомірність перегляду рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 за виключними обставинами відсутні, а відтак у задоволенні заяви слід відмовити, а зазначене рішення залишити без змін.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Вишнівська сільська рада посилається на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу та є актом прямої дії. Суд незобов'язаний очікувати висновку Конституційного Суду України, якщо йдеться про акт, який очевидно суперечить Основному Закону. Постанова 1946 року, на думку апелянта, не була інкорпорована у правову систему незалежної України, не оприлюднювалася на державній мові, не перевірялась на відповідність чинному законодавству, не входить у сферу дії Закону України «Про правонаступництво» та не має сили нормативно-правового акта.
Крім того, Вишнівська сільська рада наголошує, що оспорювана земля ніколи не мала статусу земель оборони, була сформована у 1958 році, як земля сільськогосподарського призначення і до моменту проголошення незалежності України не передавалась жодним військовим частинам. Таким чином, суд першої інстанції, на думку скаржника, безпідставно використав постанову 1946 року як доказ правового статусу земельної ділянки, порушивши процесуальні норми щодо допустимості та належності доказів.
Скаржник посилається також на правові висновки Верховного Суду та Пленуму Верховного Суду України, зокрема на те, що Конституція як акт прямої дії може бути застосована безпосередньо судами, а закони чи інші акти, що їй суперечать, не підлягають застосуванню. В апеляційній скарзі наголошується, що суд мав би за власною ініціативою звернутися до Верховного Суду з приводу необхідності подання до Конституційного Суду України, якщо виникали сумніви у відповідності акту Конституції. Проте цього зроблено не було, що на переконання апелянта є істотним процесуальним порушенням.
Прокурор в свою чергу, заперечуючи доводи апеляційної скарги відповідача-2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що відповідач не надає жодних доказів, які б підтверджували наявність підстав для перегляду рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у зв'язку з виключними обставинами. Заявник у своїй заяві зазначає про те, що Вишнівською сільською радою до Конституційного Суду України подано конституційну скаргу щодо неконституційності постанови обласної ради трудящих Волинської області від 15.09.1946 №39/599. Однак, у своїй же заяві відповідач не надає ні рішення Конституційного Суду України щодо визнання неконституційною постанови обласної ради трудящих Волинської області від 15.09.1946 №39/599, ні навіть рішення про відкриття провадження за конституційною скаргою сільської ради.
Разом з тим, прокурор зазначає, що посилаючись на те, що рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-24/2018 (1919/17) від 16.07.2019 №9-р/2019 визнано таким, що відповідає Конституції України Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», відповідач не вказує яка саме норма зазначеного Закону передбачає заборону використання актів органів влади, якими визначено межу прикордонної смуги. Постанова обласної ради трудящих Волинської області від 15.09.1946 №39/599 не належить до документів, що зазначені у ч.4 ст. 5 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Інших обставин, які б були підставою для перегляду за виключними обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23 відповідач не наводить.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Ковельської районної військової адміністрації, Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Волинській області в якому просив суд:
визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації № 246 від 19.12.2013 “Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857, площею 15,7022 га;
усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857, площею 15,7022 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в у Державному земельному кадастрі;
зобов'язати Вишнівську сільську раду повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857, площею 15,7022 га.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що спірна земельна ділянка розташована у межах прикордонної смуги, що свідчить про її належність до земель оборони. Натомість землі оборони можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо них встановлений спеціальний режим їх використання. Таким чином, як зазначав прокурор, земельна ділянка з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га незаконно зареєстрована в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу. Така реєстрація позбавляє Волинську ОВА можливості належним чином розпорядитися земельною ділянкою, оскільки реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення вказує на належність земельної ділянки до земель комунальної власності. Прокурор зазначав, що така реєстрація надає Вишнівській сільській раді можливість у будь-який час передати її фізичним чи юридичним особам у власність чи користування.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 позов прокурора задоволено частково. Провадження у справі № 903/1333/23 в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської РДА від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га закрито. Вирішено усунути перешкоди державі в особі Волинської ОДА (Волинської ОВА) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га із цільовим призначенням - (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), з категорією земель - землі сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі. Зобов'язано Вишнівську сільську раду повернути Волинській ОДА (Волинській ОВА) земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га.
Суд першої інстанції виходив із того, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги, встановленої вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо них встановлений спеціальний режим їх використання.
Як зазначив суд першої інстанції, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони відповідно до законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
Суд першої інстанції зазначив, що нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області затверджені постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, яка є доказом, що підтверджує встановлення 800-метрової прикордонної смуги, переданої у повне розпорядження прикордонних військ ще до набрання чинності Законом України "Про державний кордон України", Законом України "Про використання земель оборони" та постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим".
Суд першої інстанції виснував, що землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, тому належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що вказує на її належність до земель комунальної власності.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1333/23 скасовано рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 в частині задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні та повернення земельної ділянки. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог прокурора про усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га, із цільовим призначенням - (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі та зобов'язання Вишнівської сільської ради повернути Волинській ОВА земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га. Рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №903/1333/23 касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1333/23 скасовано, рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 залишено в силі.
12 березня 2025 року Вишнівською сільською радою через систему «Електронний суд» подано до суду першої інстанції заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, у якій просила суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 на підставі пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, є підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з виключними обставинами.
В обґрунтування доводів вказаної заяви відповідач-2 посилається на те, що Вишнівська сільська рада вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ухвалене та сформоване на основі нечинного акту, що суперечить Конституції України, який Законом заборонений до розповсюдження у органах влади, а саме: «Постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599».
Відповідач-2 зазначає, згідно Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 01.01.2022 прикінцевими та перехідними положення п.5 визначено, що органи державної влади зобов'язані протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом, внести зміни та привести свої архівні нормативно- правові акти у відповідність із цим Законом. Після закінчення зазначеного строку положення нормативно-правових актів таких органів, втрачають чинність і відповідно сталінська постанова втратила чинність на підставі Закону.
Застосування судом документів, що втратили чинність є істотним порушенням вимог Конвенції про захист прав людини, зокрема принципу «якості закону», викладеного в пункті 1 статті 5 Конвенції. Згідно з цим принципом, закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні, щоб уникнути будь-якого ризику свавілля.
Відповідач-2 зазначає. що згідно з практикою Конституційного Суду України, питання неконституційності або конституційності нормативно-правових актів та їх окремих положень, що застосовуються у судових процесах, є важливими з точки зору правосуддя та прав людини. Якщо рішення суду ще не виконане, суд має обов'язок врахувати цю позицію при ухваленні рішення, навіть якщо на момент вирішення справи акт чи його положення були чинними, станом на сьогодні, при подачі заява про перегляд рішення за виключними обставинами рішення суду у даній справі, не виконане.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі № 1-24/2018 (1919/17) від 16 липня 2019 року №9-р/2019, визнано конституційним Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIII. Це рішення є обов'язковим і не підлягає оскарженню. Зокрема, закон прямо забороняє використання архівних документів, що належать до тоталітарних режимів сталінського режиму, що можна розцінювати, як спробу пропаганди таких режимів.
Таким чином, відповідач-2 зазначає, що хоча, Конституційний Суд України не приймав окремого рішення щодо неконституційності Постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року № 39/599, рішення про конституційність Закону щодо заборони пропаганди комуністичних і нацистських режимів ставить на порядок денний обов'язковість дотримання принципів Конституції України щодо заборони пропаганди тоталітаризму, русифікації та його символіки на підставі якої здійснювався геноцид Українського народу. Після прийняття даної постанови 21 жовтня 1947 року уряд СРСР розпочав примусове виселення українців. Операція називалася "Захід" ("Запад" мовою оригіналу) і стала наймасовішою депортацією населення заходу України в історії. Тоді до віддалених районів Сибіру та Казахстану депортували понад 78 тисяч осіб, що охоплювали Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.
Поряд з цим, відповідач-2 вважає, що постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599, як основний доказ у справі №903/1333/23 є нечинною, оскільки такий акт не був зареєстрований в належному порядку та не опублікований державною мовою, він не має юридичної сили і не може використовуватися, як доказ у судових справах.
Відповідач-2 зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Аналогічну правову позицію висловлювала Велика Палата Верховного Суду,зокрема, у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Враховуючи вищевикладене, Вишнівська сільська рада просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024, у справі №903/1333/23, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам Конституції України, міжнародним договорам, європейським стандартам і практиці Європейського суду з прав людини.
Поряд з цим, з матеріалів справи, зокрема копії листа Секретаріата Конституційного Суду України №004-018-16/562 від 25.02.2025 вбачається, що конституційну скapry Вишнівської сільської ради повернуто як таку, що за формою не відповідає вимогам Закону.
У вказаному листі зазначено: "...що в надісланій конституційній скарзі, яка надійшла до Конституційного Суду України без підпису, питань щодо перевіряння на відповідність Конституції України (конституційності) закону України, що застосований в остаточному судовому рішенні у справі, Сільська рада не порушила. Натомість зазначила: «З таких підстав вважаємо, що існує виключна правова проблема неконституційності «Постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599, застосованого судом...», однак Конституційний Суд України не уповноважений перевіряти такі акти на відповідність Конституції України та законам України (статті 147, 150, 151-1 Конституції України, статті 7, 8 Закону).
Крім того, до матеріалів клопотання Сільська рада не долучила копії рішення Господарського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року у справі № 903/1311/23, про яку згадала в розділі конституційної скарги «Опис перебігу розгляду справи в судах та інформація про вичерпання національних засобів юридичного захисту» (а.с.20 т.4).
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно із ч. 3 ст. 320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (ч. 5 ст. 320 ГПК України).
Таким чином, колегія суддів відзначає, що частина 3 ст. 320 ГПК України містить вичерпний перелік обставин, за якими судові рішення можуть бути переглянуті за виключними обставинами.
Наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, при умові, якщо рішення суду ще не виконане.
Разом з тим принцип правової визначеності, який невід'ємно притаманний принципу верховенства права, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і на чому неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях (зокрема у § 58 рішення у справі "Маркс проти Бельгії" від 13.06.79, заява №6833/74), дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного або загального характеру, яке формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. При цьому, як визнає ЄСПЛ, публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (див. § 58 рішення у справі "Маркс проти Бельгії").
Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв'язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.
Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов'язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Вирішуючи господарський спір, суд застосовує правовий акт, а у випадку, якщо дійде висновку, що правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує його з дотриманням порядку, встановленого ч. 6 ст. 11 ГПК України і вирішивши таким чином спір, встановлює стан правової визначеності у відносинах між сторонами.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Звертаючись із заявою, відповідач-2 Вишнівська сільська рада зазначила, що рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у даній справі прийняте із значним порушенням норм матеріального права, що не відповідає вимогам Конституції України, міжнародним договорам, європейським стандартам і практиці Європейського суду з прав людини.
В обґрунтування вказаного відповідач, зокрема посилається на рішення Конституційного Суду України у справі №1-24/2018 (1919/17) від 16 липня 2019 року №9-р/2019, яким визнано конституційним Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року №317-VIII.
Проте, колегія суддів відзначає, що згідно приписів п.1 ч.3 ст.4 Закону Україну «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки заборона використання та пропаганди символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму на документах державних органів та органів місцевого самоврядування (місцевих органів державної влади і управління), прийнятих чи виданих до 1991 року.
Частиною 4 статті 5 Закону Україну Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки встановлено, що архівні документи, зокрема документи колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язані з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні, іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, а також будь-яка інформація, що міститься в них, не належать до інформації з обмеженим доступом. Держава здійснює оприлюднення, забезпечує можливість вивчення та доступ до зазначених архівних документів та інформації, що міститься в них.
Таким чином, приписи вищевказаного Закону не встановлюють заборону використання актів органів місцевого самоврядування (місцевих органів державної влади і управління), якими визначено межу прикордонної смуги, в даному випадку Постанову обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 №39/599.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що у випадках, коли певне рішення Конституційного Суду України, на думку учасника справи, мало значення для правової оцінки спірних у справі відносин, це слід було заявити та використати як правове обґрунтування під час судового розгляду. Той факт, що сторони не посилалися на це рішення, а суд не застосовував його на етапі розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, не може бути підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами.
Водночас, судова колегія зазначає, що із приписів п.1 ч.3 ст.320, п.4 ч.1 ст.321 ГПК України вбачається, що подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, а відтак і перегляд судового рішення можливий лише після офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.
Відповідна правова позиція щодо застосування приписів ч.1 ст.320, п.4 ч.1 ст.321 ГПК України, викладена у постановах Верховного Суду від 27.09.2022 та від 14.06.2023 у справі №924/57/19, від 16.12.2022 у справі №911/152/18.
Однак Конституційний Суд України не приймав окремого рішення щодо неконституційності Постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року №39/599.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника є передчасними, оскільки останній дійшов самостійного висновку про неконституційність Постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 №39/599.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що саме лише звернення Вишнівської сільської ради до Конституційного Суду України, не дає підстави дійти обґрунтованого та правового висновку про неконституційність постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що посилання відповідача-2, як на підставу перегляду рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23 за виключними обставинами, що постанова обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 не доведена до відома населення в установленому порядку, не опублікована державною мовою і не зареєстрована в Міністерстві юстиції України та не викладена державною мовою, є безпідставними, оскільки вказані обставини не є правовими підставами згідно пункту 1 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України для перегляд рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23 за виключними обставинами.
Таким чином, колегія суддів відзначає, що всі доводи та аргументи Вишнівської сільської ради, наведені у поданій заяві зводяться до незгоди заявника із рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23.
Згідно ч.1 ст. 254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що Вишнівська сільська рада скористалася своїм правом на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23, подавши відповідну апеляційну скаргу.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі №903/1333/23 скасовано рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23 в частині задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні та повернення земельної ділянки. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог Прокурора про усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га, із цільовим призначенням - (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі та зобов'язання Вишнівської сільської ради повернути Волинській ОВА земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га. Рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження залишено без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, не погодившись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1333/23, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі №903/1333/23 в частині скасування рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 та відмови в позові, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №903/1333/23 касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі №903/1333/23 скасовано, рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1333/23 залишено в силі.
Так, у вказаній постанові Верховного Суду у п.5.24. зазначено: «При наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою із встановлення прикордонної смуги необхідно виходити з її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим". Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, на які посилається прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, а також у постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23, від 12.02.2025 у справі № 903/71/24, від 15.01.2025 у справі № 903/1311/23...».
У пунктах 5.26.-5.28. постанови Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №903/1333/23 зазначено: « 5.26. Суд першої інстанції встановив, що постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси: а) заборонену прикордонну зону, в яку включений, у тому числі, Любомльський район; б) 2-кілометрові та 800-метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.
При цьому, як зазначив суд першої інстанції, визначення розмірів та ширини прикордонної смуги підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили, тому відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими при розгляді інших справ.
Суд першої інстанції встановив, що накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0857 площею 15,7022 га із цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації. Розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги також підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером- землевпорядником Приватної фірми "Реформатор".
5.27. Відтак колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, тому дійшов помилкового висновку про недоведеність Прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та її розташування в межах прикордонної смуги.
5.28. Натомість суд першої інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, які підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, дійшов обґрунтованого висновку про належність спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, до земель оборони, порушення прав та законних інтересів держави щодо користування та розпорядження такою землею, а відтак і про наявність правових підстав для усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку.».
Отже, Вишнівська сільська рада намагається домогтися перегляду судового рішення, що набрало законної сили, з мотивів його незаконності шляхом його перегляду за виключними обставинами за її заявою, що не узгоджується із положеннями ГПК України та свідчить про порушення принципу обов'язковості судового рішення (п. 7 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Наведене у сукупності виключає можливість задоволення заяви Вишнівської сільської ради про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23 в порядку ч.3 ст. 320 ГПК України.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може, зокрема, відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав з якими закон пов'язує правомірність перегляду рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1333/23 за виключними обставинами, а відтак у задоволенні заяви слід відмовити, а зазначене рішення залишити без змін.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що посилання відповідача у заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами, що судді, які порушують Конституцію, можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності, слід розцінювати як спроби втручання у правосуддя, тиску на суд і суддів непроцесуальним шляхом, за межами процедури оскарження судових рішень, що є прямим порушенням вимог закону щодо незалежності судів та суддів. Така ситуація є загрозою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини і громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом, адже ухвалення позитивного рішення може бути тільки на користь однієї сторони судового процесу, а інша - завжди буде незадоволена результатом розгляду справи. Саме тому посилання на відповідальність судді у разі незгоди з його рішенням є тиском на суд, і не є виправданим та ефективним для встановлення справедливості у конкретній справі.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Вишнівської сільської ради не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість оскаржуваного судового рішення.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у оскаржуваній ухвалі неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, дійшов висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни ухвали, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради слід залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №903/1333/23 без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2025 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №903/1333/23 без змін.
2. Справу №903/1333/23 повернути Господарському суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "19" червня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.