ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/1407/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Ювко В.О.,
від інших учасників справи - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2025 про визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів боржника, прийняту суддею Адаховською В.С., м. Миколаїв, повний текст складено 31.03.2025,
у справі №915/1407/21
за заявою: ОСОБА_1
про неплатоспроможність
У вересні 2021 р. ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Миколаївської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Зазначена заява мотивована наявністю у ОСОБА_1 заборгованості перед кредиторами, яку остання неспроможна погасити у зв'язку з недостатністю у неї грошових коштів та іншого майна.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2021 відкрито провадження у справі №915/1407/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено керуючим реструктуризацією - арбітражного керуючого Шибка Олександра Леонідовича.
Ухвалою попереднього засідання суду від 05.04.2023 у справі №915/1407/21 визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення керуючим реструктуризацією боржника до реєстру вимог кредиторів, а саме:
-позачергові вимоги: ОСОБА_2 - 4540 грн, ОСОБА_3 - 4540 грн, Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - 4540 грн;
-вимоги другої черги: ОСОБА_2 - 4100000 грн; ОСОБА_3 - 4700000 грн; Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - 10716440,51 грн (з яких: 3707457,31 грн основного боргу та 7008983,20 грн процентів);
-вимоги третьої черги: Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - 9285139,17 грн (пеня).
10.03.2025 до суду першої інстанції надійшло клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" б/н від 10.03.2025 (вх.№3657/25 від 10.03.2025) про закриття провадження у справі №915/1407/21, яке мотивоване недобросовісністю боржниці.
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2025 у справі №915/1407/21 (суддя Адаховська В.С.), зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" б/н від 10.03.2025 (вх.№3657/25 від 10.03.2025) про закриття провадження у справі; припинено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Шибка Олександра Леонідовича; визнано ОСОБА_1 банкрутом; введено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 ; призначено керуючим реалізацією майна - арбітражного керуючого Шибка Олександра Леонідовича; вирішено оприлюднити на офіційному вебсайті Верховного Суду на вебпорталі "Судова влада України" в мережі Інтернет повідомлення про визнання ОСОБА_1 банкрутом та введення процедури погашення боргів; встановлено керуючому реалізацією майна - арбітражному керуючому Шибку Олександру Леонідовичу основну грошову винагороду у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень; роз'яснено правові наслідки прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів, а також визначено, що з моменту визнання боржника банкрутом розпорядження усіма правами щодо майна, включеного до складу ліквідаційної маси, від імені боржника здійснює керуючий реалізацією.
Дана постанова обґрунтована неподанням до суду погодженого боржницею і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, а також відсутністю підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможністю відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, що, в свою чергу, з огляду на підтверджену належними доказами наявність ознак стійкої неплатоспроможності ОСОБА_1 , зумовлює необхідність визнання останньої банкрутом та введення процедури погашення боргів.
Не погодившись з вищенаведеною постановою, Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2025 у справі №915/1407/21 та прийняте нове рішення, яким задовольнити клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про закриття провадження у даній справі.
Зокрема, апелянт наголошує на відсутності плану реструктуризації боргів боржниці та недобросовісності ОСОБА_1 , що є належною та достатньою підставою для закриття провадження у цій справі про неплатоспроможність, оскільки боржниця не повідомила про причини своєї неплатоспроможності та не надала інформації про витрати отриманих від кредиторів грошових коштів, натомість приховує відомості щодо своїх доходів та майнового стану членів своєї сім'ї, а також не демонструє дієвого прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргу і не бажає здійснювати погашення заборгованості, бажаючи домогтися лише її списання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. від 01.05.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 16.05.2025.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 призначено справу №915/1407/21 до розгляду на 18.06.2025 о 12:30.
У судовому засіданні 18.06.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" підтримав апеляційну скаргу; арбітражний керуючий Шибко Олександр Леонідович та представники інших учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІІ а.с.59, 61-70).
Учасники справи своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, фізичної особи-підприємця та не тотожний за метою і механізмом реалізації до інституту банкрутства юридичних осіб.
Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Кодексу України з процедур банкрутства, метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації не з їх вини та потребують допомоги з боку держави.
Таким чином, призначенням цих норм законодавець визначив забезпечення допомоги чесним боржникам шляхом передусім реструктуризації їх боргів, а у разі неможливості у майбутньому погасити борги - заслужити їх списання.
У преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами обох судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Отже, застосовуючи ці норми, слід враховувати, що на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб Кодексом України з процедур банкрутства не встановлена.
За умовами статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
Кодексом України з процедур банкрутства запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов'язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
За змістом приписів Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Частиною другою статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд серед іншого зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (стаття 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Отже, ця судова процедура є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
З огляду на мету та цілі Кодексу України з процедур банкрутства, інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Саме така правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20.
За такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема, у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України, відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Відтак до боржника - фізичної особи Кодекс України з процедур банкрутства встановлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів Кодекс України з процедур банкрутства покладає на боржника обов'язки:
-повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства), тобто обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
-надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4-11 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства), при цьому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
-подати проєкт плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (частина четверта статті 116, частина сьома статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства);
-повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (стаття 125 Кодексу України з процедур банкрутства);
-погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (частина перша статі 128 Кодексу України з процедур банкрутства).
Водночас Кодекс України з процедур банкрутства містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, у тому числі передбачає:
-відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю чи визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років (пункти 3, 4 частини четвертої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства), а також заборону відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника протягом року з дня закриття такого провадження стосовно того ж боржника з підстав, передбачених частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства;
-закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства);
-відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність, якщо порушено порядок розроблення та погодження цього плану; умови реструктуризації боргів суперечать законодавству; боржник не погасив борги, що підлягають обов'язковій сплаті згідно з частиною третьою статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства або боржник вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 2, 5, 6 частини восьмої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства);
-дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (частина одинадцята статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства).
Системне тлумачення вищенаведених приписів свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах Кодексу України з процедур банкрутства принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною шостою статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
За частиною першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою Кодексу України з процедур банкрутства "Відновлення платоспроможності фізичної особи" (стаття 113 Кодексу України з процедур банкрутства).
За такого правового регулювання у справі про неплатоспроможність фізичної особи застосовні загальні підстави закриття провадження у справі про банкрутство, передбачені частиною першою статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними нормами цього Кодексу, отже, тією мірою, якою ці підстави можуть стосуватися боржника - фізичної особи.
Системне тлумачення положень частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв'язку зі статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що наведена норма та визначені нею підстави закриття провадження у справі про банкрутство (за винятком, визначених пунктами 1, 2, 5, які стосуються виключно юридичних осіб) є загальними приписами стосовно підстав закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за Книгою четвертою цього Кодексу, адже застосовуються як до банкрутства юридичних осіб, так і фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців.
Таким чином, за змістом частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства термін "справа про банкрутство" слід тлумачити широко, як універсальне поняття, адже банкрутство боржника є одним з етапів провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а підстави закриття провадження, які стосуються лише юридичних осіб, законодавець виділив у цій нормі відповідним уточненням щодо особи боржника або властивих лише банкрутству юридичних осіб судових процедур.
Крім того, з урахуванням положень статей 3, 12 Господарського процесуального кодексу України, 2 Кодексу України з процедур банкрутства та відсилочного припису пункту 9 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства у справі про неплатоспроможність фізичної особи можуть бути застосовані підстави закриття провадження у справі за статтею 231 Господарського процесуального кодексу України в тих межах, що стосуються фізичної особи та особливостей банкрутства.
Щодо спеціальних підстав закриття провадження у справі, які можуть бути застосовані лише у справі про неплатоспроможність фізичної особи, то аналіз приписів Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що така процесуальна можливість передбачена на всіх стадіях судової процедури реструктуризації боргів боржника, за різних підстав та з неоднаковим ступенем імперативності відповідних норм.
Зокрема, частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що конструкція цієї норми побудована як безумовний захід відповідальності боржника за дії на шкоду кредиторам, тому не передбачає альтернативного вирішення та необхідності з'ясування мотивів боржника - фізичної особи, за встановлення відповідних фактів господарським судом.
До того ж розширене коло ініціаторів застосування частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства та відсутність процесуальних обмежень щодо її реалізації на всіх стадіях справи про неплатоспроможність фізичної особи забезпечують невідворотність такого наслідку очевидно недобросовісних дій боржника.
Враховуючи призначення цієї норми та можливість застосування її судом з власної ініціативи, господарський суд не може залишити поза увагою обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства, тому з власної ініціативи, зокрема, вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, зобов'язаний перевірити такі обставини справи та надати їм юридичну оцінку, про що зазначити у відповідному судовому рішенні.
В абзаці п'ятому частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд протягом одного року з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність з підстав, визначених цією частиною, не може відкрити провадження у новій справі про неплатоспроможність щодо того самого боржника.
Таким чином, зібравши певний перелік підстав для закриття провадження у справі в окремій нормі (частина сьома статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства), законодавець акцентував насамперед на спеціальних наслідках її реалізації - неможливості протягом року повторно скористатися такою процедурою для очевидно недобросовісного боржника.
За таких обставин, перелік підстав для закриття провадження у справі за частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства слід тлумачити як вичерпний лише в аспекті застосування передбачених цією ж нормою обмежувальних наслідків такого закриття.
У судовій процедурі реструктуризації боргів Кодекс України з процедур банкрутства передбачає право зборів кредиторів (кредитора у частині другій статті 128 цього Кодексу) звернутися до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність якщо:
-збори кредиторів прийняли рішення про відмову у схваленні плану реструктуризації боргів боржника (пункт 2 частини восьмої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства);
-господарський суд відмовив у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника (частина десята статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства);
-боржником порушено план реструктуризації боргів (частина друга статті 128 Кодексу України з процедур банкрутства).
Системний аналіз зазначених норм свідчить, що за наведених вище підстав (окрім частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства) господарський суд може вирішити питання щодо доцільності подальшого руху справи лише за клопотанням зборів кредиторів (кредитора), яким на певній стадії судової процедури реструктуризації боргів боржника надано виключне право ініціювати за власним вибором перехід до наступної судової процедури неплатоспроможності фізичної особи або закриття провадження у справі.
При цьому, слід зазначити, що визначені у пункті 2 частини восьмої статті 123, частині десятій статті 126 та частині другій статті 128 Кодексу України з процедур банкрутства підстави для звернення зборів кредиторів (кредитора) з клопотанням про закриття провадження у справі можуть бути зумовлені саме неконструктивною позицією останніх при погодженні плану реструктуризації боргів, порушеннями при схваленні зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, іншими обставинами, які не залежать від волі боржника, що має врахувати господарський суд при вирішенні питання про задоволення чи відмову у задоволенні такого клопотання зборів кредиторів (кредитора) крізь призму мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
З огляду на викладене, саме по собі клопотання зборів кредиторів про закриття провадження/перехід до наступної судової процедури, за відсутності передбачених спеціальним законом підстав та обставин, не може бути достатньою та безумовною підставою для задоволення господарським судом такого клопотання.
Відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За змістом вищенаведеної норми:
1) чітко визначений строк, з якого вона може бути застосована судом - після спливу трьох місяців у процедурі реструктуризації боргів боржника;
2) обов'язковою умовою її реалізації є неподання до господарського суду протягом визначеного строку погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника;
3) коло ініціаторів її застосування не конкретизовано;
4) господарський суд набуває право на альтернативне вирішення подальшого руху справи: ухвалити рішення про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Порівняльний аналіз положень частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства з частиною сьомою статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, проте не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування.
Вказані відмінності дають підстави для висновку, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до частини одинадцятої статті Кодексу України з процедур банкрутства.
Разом з тим, необхідно враховувати, що сам по собі факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов'язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства у такому випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху такої справи, поряд з визнанням боржника банкрутом та переходом до процедури погашення його боргів.
За загальним правилом закриття провадження у справі є формою завершення судового розгляду без прийняття рішення по суті справи через виявлення після відкриття провадження таких обставин, з якими закон пов'язує неможливість її судового розгляду.
Крім виконання плану реструктуризації боргів боржника, у інших випадках за Книгою четвертою Кодексу України з процедур банкрутства закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на "добровільність банкрутства" фізичної особи та основну мету цього провадження - соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
При цьому очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.
За таких обставин, однією з процесуальних гарантій захисту інтересів сторін та ухвалення справедливого рішення за частиною одинадцятою статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства є закріплена у цій нормі дискреція господарського суду - можливість обрати з двох варіантів рішення (про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність) такий, що є найбільш оптимальним у правових і фактичних умовах вирішення конкретної справи, з урахуванням принципів добросовісної поведінки боржника, неналежної реалізації кредиторами власних правомочностей та судового контролю у відносинах неплатоспроможності, а також відповідно до основної мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
У випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства міститься в постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими Кодекс України з процедур банкрутства зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема, закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 Кодексу України з процедур банкрутства, тому обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника, у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Такими обставинами можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
За приписами Кодексу України з процедур банкрутства судова процедура реструктуризації боргів боржника має строковий характер та вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
В ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає, зокрема, строк підготовки та подання до господарського суду плану реструктуризації боргів боржника, який не може перевищувати трьох місяців з дня проведення підготовчого засідання суду (пункт 8 частини п'ятої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства).
Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина друга статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства).
Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Зазначене у сукупності дає підстави для висновку, що строк судової процедури реструктуризації боргів боржника від дня її введення та до затвердження судом погодженого кредиторами плану реструктуризації боргів або прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження, зокрема, у разі неподання чи незатвердження такого плану, не повинен перевищувати 120 днів.
Таке тлумачення кореспондується з приписами частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства про перехід до процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не схвалено плану реструктуризації боргів боржника, що розуміється як додатковий стимул для дієвої реалізації кредиторами своїх правомочностей та засіб захисту інтересів добросовісного боржника від зволікання кредиторів.
Як зазначалося вище, відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Логічне та філологічне тлумачення цієї норми у взаємозв'язку з пунктом 2 частини четвертої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що за їх приписами на господарський суд покладено обов'язок розглянути та вирішити питання щодо подальшого руху справи після спливу тримісячного строку з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника, зокрема, у разі неподання на затвердження плану реструктуризації боргів боржника, а словосполучення "має право прийняти рішення" вказує на дискрецію господарського суду при вирішенні цього питання в межах диспозиції частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, до встановленого строку визнання боржника банкрутом за частиною першою статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у судовому засіданні, призначеному згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, зобов'язаний з'ясувати причини неподання на затвердження плану реструктуризації боргів і позиції сторін та за результатами ухвалити рішення про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника, або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином, хоча Кодекс України з процедур банкрутства докладно не регламентує закінчення процедури реструктуризації боргів боржника, проте, приписами пункту 8 частини п'ятої статті 119, частини одинадцятої статті 126 цього Кодексу визначено строк, три місяці з дня введення процедури реструктуризації боргів, протягом якого, але не пізніше строків установлених законом і судом, сторони мають здійснити свої права та обов'язки задля узгодження плану реструктуризації боргів боржника, у разі якщо господарський суд раніше не дійде висновку про наявність підстав для переходу до наступної судової процедури або закриття провадження у справі, зокрема відповідно до частини сьомої, пункту 2 частини восьмої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства.
До спливу цього строку керуючий реструктуризацією зобов'язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема, щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.
Колегія суддів наголошує на такому визначенні спеціальним законом строків у судовій процедурі реструктуризації боргів, адже презюмується, що добросовісний боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, здатен без зволікань надати вичерпну інформацію щодо свого майнового стану та можливостей погасити борги, а динамічність цієї процедури попереджує ризик додаткових витрат боржника через вичерпання авансування винагороди арбітражного керуючого та відповідає принципу процесуальної економії господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20.
За змістом частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у двох випадках, якщо:
1) протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника;
2) зборами кредиторів прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.
Вказана норма хоча і регламентує початок судової процедури погашення боргів боржника, проте, не визначає всіх випадків її введення та усієї сукупності підстав, що належить з'ясувати суду для переходу до наступної судової процедури у справі.
В силу абзацу другого частини другої статті 6, частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи одночасно з визнанням банкрутом боржника, тобто у разі встановлення ознак неплатоспроможності боржника.
Відтак, визнаючи боржника - фізичну особу банкрутом, господарський суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом з'ясування та зіставлення активів і пасивів боржника.
Неплатоспроможність боржника є обов'язковою підставою для визнання боржника банкрутом та переходу до судової процедури погашення боргів, зокрема, в порядку частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства, а відсутність ознак неплатоспроможності боржника матиме наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, приписи частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства не повинні застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності/наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без встановлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з'ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема, за частиною сьомою статті 123, частиною одинадцятою статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства.
Враховуючи, що у частині одинадцятій статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства конкретизовано лише момент, з якого вона підлягає застосуванню господарським судом, реалізація цієї норми можлива після спливу трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника та до звершення цієї судової процедури, зокрема, безпосередньо перед вирішенням господарським судом питання про визнання боржника банкрутом та перехід до судової процедури погашення боргів в порядку частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства.
З огляду на викладене, приписи частини одинадцятої статті 126 та частини першої статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства у їх системному зв'язку є послідовністю процесуальних засобів, де дискреція господарського суду у вирішенні питання про перехід до наступної судової процедури чи закриття провадження у справі на підставі частини одинадцятої статті 126 Кодексу України з процедур банкрутства є основним процесуальним інструментом, що застосовується крізь призму судового контролю та відповідно до мети провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а частина перша статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства формалізує початок судової процедури погашення боргів боржника та є спеціальною процесуальною гарантією для добросовісного боржника у разі зволікання зборів кредиторів із прийняттям рішення щодо плану реструктуризації його боргів.
Перевіривши поведінку ОСОБА_1 в межах даної справи на предмет її добросовісності, що є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав, з якими чинне законодавство пов'язує можливість альтернативного вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху справи (зокрема, і в частині можливості закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи), колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, боржницею ні при звернені до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ні в подальшому під час розгляду даної справи не зазначено конкретних обставини, які спричинили неплатоспроможність останньої, зокрема, не обґрунтовано природу і причини неплатоспроможності, а також не надано інформацію щодо витрачання (спрямування) коштів, отриманих боржницею від кредиторів.
При цьому обов'язок боржниці повідомити причини неплатоспроможності не може вважатися формальним, натомість він має важливе значення для оцінки боржниці через призму її добросовісності. Однак, замовчування ОСОБА_1 причин виникнення її неплатоспроможності та матеріали даної справи у своїй сукупності не надають апеляційному господарському суду достатніх підстав для висновку, що вона потрапила у стан неплатоспроможності не за своїм злим умислом або через недбалість і неповагу до інтересів своїх позичальників, а внаслідок певного несприятливого збігу обставин, що не дозволив їй своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами, попри всі заходи, вжиті нею в межах об'єктивних можливостей.
Посилання місцевого господарського суду в оскаржуваній постанові на те, що у листопаді місяці 2015 року боржниця припинила здійснювати господарську діяльність як фізична особа-підприємець, а з квітня місяця 2022 року у зв'язку з військовою агресією проти України була змушена виїхати закордон, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказані обставини не можуть бути розцінені в якості підстав, що спричинили неплатоспроможність ОСОБА_1 , заборгованість якої перед Акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" виникла ще у 2007 році, тобто задовго до припинення нею підприємництва та оголошення воєнного стану, який до того ж не було запроваджено на момент звернення боржниці з заявою про відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність.
Водночас, зазначаючи про припинення боржницею здійснення господарської діяльності у 2015 році як про підставу виникнення неплатоспроможності, Господарським судом Миколаївської області безпідставно ігнорується факт укладення ОСОБА_1 договорів позики з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2016 та 2019 роках відповідно, тобто вже після припинення підприємницької діяльності та до виїзду боржниці за кордон.
Судом апеляційної інстанції також враховується, що реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи, тому надання повної і достовірної інформації у декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи (подібний за змістом висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №910/6639/20).
Інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема, шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Відтак подання декларації про майновий стан надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміку розміру активів за відповідний період.
Колегія суддів вбачає, що ОСОБА_1 до місцевого господарського суду було подано декларації про майновий стан за 2018, 2019 та 2020 роки, в яких, серед іншого, відображено відомості про відсутність у неї доходів, що викликає у апеляційного господарського суду обґрунтовані сумніви щодо достовірності такої інформації, адже у сучасному світі, очевидно, особа не може існувати без отримання доходів, у тому числі необхідних для забезпечення її фізіологічних та соціальних потреб і потреб членів її родини (зокрема, доньки).
Поряд з цим, у випадку відсутності доходів або, принаймні, заощаджень, ОСОБА_1 не мала б фінансової можливості взагалі ініціювати процедуру неплатоспроможності у цій справі, натомість останньою здійснено авансування винагороди арбітражного керуючого, а інтереси боржниці у межах цієї справи представляє адвокат, тобто кваліфікований фахівець у галузі права.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду стосовно того, що не зазначення боржником відомостей про те звідки у нього кошти для авансування винагороди керуючого реструктуризацією та витрат на адвоката щодо представлення його інтересів в суді, свідчить про неповідомлення повних та достовірних відомостей щодо майнового стану боржника, повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, відображеною в постанові від 26.10.2021 у справі №921/786/19.
Боржницею не вказано, які обставини об'єктивно (зокрема, але не виключно, повна або часткова недієздатність, непрацездатність тощо), перешкоджають їй, за наявності існуючої заборгованості, працевлаштуватися задля отримання доходу, частина якого у тому числі може бути спрямована на погашення заборгованості, а також на задоволення її побутових потреб.
Крім того, ОСОБА_1 не заповнено розділ XIV "Відомості про фінансові зобов'язання боржника та членів його сім'ї та інші витрати, у тому числі за межами України" поданих до місцевого господарського суду декларацій. Відтак боржниця намагається переконати господарський суд та кредиторів в тому, що вона протягом трьох років взагалі не витрачала грошові кошти, тобто навіть на базові побутові потреби, що беззаперечно не може відповідати дійсності.
Між тим, приховуючи свої витрати, боржниця безпідставно позбавляє своїх кредиторів та господарський суд можливості реально оцінити її фінансово-майновий стан, з урахуванням чого розробити план реструктуризації, зміст якого передбачав би не орієнтовані та формальні, а реальні виконувані пропозиції задля досягнення справедливого компромісу між ОСОБА_1 та її кредиторами.
Суд апеляційної інстанції також вбачає, що боржницею у розділах декларацій, які передбачають зазначення інформації щодо членів сім'ї боржника, проставлено відмітку "у боржника відсутні відомості", не зважаючи на те, що безпосередньо у цих же деклараціях ОСОБА_1 зазначено про наявність у неї права користування об'єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок спільного проживання зі своїм чоловіком, а також про право користування членів її сім'ї: ОСОБА_4 (дідусь), ОСОБА_5 (бабуся) та ОСОБА_6 (донька) об'єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .
У пунктах 9, 10 Приміток до затвердженої наказом Міністерства юстиції України №2627/5 від 21.08.2019 форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність вказано, що боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається "Член сім'ї не надав інформацію". У разі відсутності майна та/або коштів у боржника або членів його сім'ї у відповідному рядку декларації проставляється прочерк "-".
Тобто примітки до затвердженої наказом Міністерства юстиції України №2627/5 від 21.08.2019 форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність передбачають можливість проставлення відмітки "Член сім'ї не надав інформацію", яка передбачає те, що боржник звертався за отриманням інформації, проте члени сім'ї ухилилися від її надання, у той час як ОСОБА_1 у деклараціях вказано "у боржника відсутні відомості", тобто проставлено відмітку, яка жодним чином не свідчить про вжиття боржницею дій на отримання необхідних відомостей від членів сім'ї.
Отримання інформації щодо членів сім'ї може здійснюватися боржником альтернативним способом, як безпосередньо від членів сім'ї, так і з офіційних джерел (постанова Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №904/1454/20).
Інформація, яка міститься в державних реєстрах прав на нерухоме майно, рухоме майно тощо має офіційний характер, тож з метою забезпечення повноти та достовірності відомостей та усунення сумнівів у наявності прихованих активів, така інформація має бути отримана боржником та відображена в декларації про майновий стан, а в подальшому належно перевірена керуючим реструктуризацією задля складання звіту про результати перевірки декларації боржника (постанова Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №916/1482/21).
Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення боржницею дій, спрямованих на одержання інформації щодо членів сім'ї шляхом звернення з відповідними запитами до членів сім'ї (зокрема, до чоловіка, з яким відповідно до декларацій вона спільно проживала, або до бабусі та дідуся, право спільного користування квартирою з якими має донька боржниці) та/або державних реєстрів тощо. При цьому боржниця жодним чином не обґрунтувала об'єктивну неможливість отримання інформації з офіційних джерел щодо наявності у членів її сім'ї доходу, рухомого та нерухомого майна, витрат тощо.
Посилаючись у декларації про майновий стан на те, що члени сім'ї не надали інформації про доходи, витрати, майно чи зобов'язання згідно з пунктом 9 Приміток до вищенаведеної форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність боржник має усвідомлювати, що ризики зазначення неповної інформації у декларації покладаються саме на боржника, позаяк спеціальним законом, яким є Кодекс України з процедур банкрутства, такої підстави ненадання інформації про майновий стан члена сім'ї не передбачено, натомість у частині п'ятій статті 116 цього Кодексу імперативно визначено, що декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений в постановах від 22.09.2022 у справі №916/2372/20 та від 08.12.2022 у справі №916/1482/21.
За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що боржниця у деклараціях про майновий стан за 2018, 2019 та 2020 роки зазначила неповну інформацію стосовно активів та майна, доходів і витрат членів її сім'ї, обмежившись формальним посиланням на те, що у неї відсутні відповідні відомості, зокрема, стосовно їх доходів, інших грошових виплат, нерухомого майна.
Недоліки у роботі арбітражного керуючого, який не здійснив всієї повноти дій, направлених на перевірку достовірності відображеної у деклараціях інформації, не скасовують обов'язку боржниці надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів її сім'ї, щодо розміру та джерел доходів, а у разі необхідності і додаткові пояснення та документи на їх підтвердження.
Реструктуризація боргів боржника є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, на якому задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності Кодекс України з процедур банкрутства покладає на боржника, серед іншого, обов'язок подати проєкт плану реструктуризації боргів, співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні та доповненні його змісту відповідно до вимог статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведена норма визначає обов'язкові та факультативні вимоги до плану реструктуризації боргів боржника.
Відповідно до частини другої статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства у плані реструктуризації боргів боржника обов'язково мають бути зазначені: 1) обставини, які спричинили неплатоспроможність боржника; 2) інформація про визнані судом вимоги кредиторів із зазначенням їх розміру та черговості задоволення; 3) інформація про майновий стан боржника за результатами проведених заходів з виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації); 4) інформація про всі доходи боржника, у тому числі доходи, які боржник розраховує отримати протягом процедури реструктуризації боргів; 5) розмір суми, яка щомісяця буде виділятися для погашення вимог кредиторів; 6) вимоги кредиторів до боржника, які будуть прощені (списані) у разі виконання плану реструктуризації боргів; 7) розмір суми, яка щомісяця залишатиметься боржнику на задоволення побутових потреб, у розмірі не менше одного прожиткового мінімуму на боржника та на кожну особу, яка перебуває на його утриманні.
Розгляд проєкту плану реструктуризації боргів боржника, а також прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність входять до переліку основних завдань зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів (частина друга статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства).
Системний аналіз приписів статей 116, 123, 124 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що проєкт плану реструктуризації боргів, що доданий боржником до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, набуває ознак власне плану реструктуризації боргів боржника, який може бути поданий для схвалення зборам кредиторів, лише після включення до такого проєкту всіх передбачених законом обов'язкових положень, зміст яких має ґрунтуватися на компромісі між кредиторами і боржником щодо зміни способу та порядку виконання його грошових зобов'язань, з урахуванням майнового стану та об'єктивних можливостей боржника.
За змістом частини восьмої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства саме стосовно плану реструктуризації боргів боржника, що містить принаймні обов'язкові положення згідно статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства, збори кредиторів приймають рішення про схвалення або відмову у його схваленні.
Отже, у випадку подання зборам кредиторів для схвалення проєкту плану реструктуризації боргів боржника (за умови невідповідності його змісту частині другій статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства) неприйняття зборами рішення щодо схвалення такого проєкту не може розглядатися як недобросовісне зволікання кредиторів з реалізацією своїх прав чи зловживання ними.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 08.12.2022 у справі №916/1941/21.
Відтак особливістю судової процедури реструктуризації боргів боржника є план реструктуризації боргів боржника, метою розроблення якого є відновлення платоспроможності боржника. Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є, зокрема, розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника, прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина перша статті 124, пункти 2, 3 частини другої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства).
Метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документу є закономірними очікуваннями кредиторів, як в частині розгляду, так і в частині фактичного погашення вимог в межах процедури.
Формальний підхід та вільне трактування норм матеріального права у цьому випадку є неприпустимим, адже, насамперед, метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності, а не формальний перехід до процедур, за результатами яких усі борги боржника будуть погашені, в чому, звісно, зацікавлений лише боржник.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.08.2024 у справі №918/806/21, якщо боржниця не розробила та не подала до суду проект плану реструктуризації боргів, а на зборах кредиторів запропонувала 100% прощення її боргів, то така поведінки свідчить про відсутність намірів боржниці щодо досягнення цілей та завдань процедури реструктуризації та містить ознаки ухилення боржниці від виконання зобов'язань, а метою звернення до суду із заявою про неплатоспроможність, очевидно, було не реструктуризація боргів перед кредиторами, як передбачає закон (стаття 124 Кодексу України з процедур банкрутства), а фактичне списання наявної заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, боржницею при зверненні до Господарського суду Миколаївської області подано проект плану реструктуризації боргів, яким взагалі не передбачено розмір суми, яка щомісяця буде виділятися для погашення вимог кредиторів, натомість вказаний план визначає лише можливість продажу корпоративних прав ОСОБА_1 у Товаристві з обмеженою відповідальністю "В.А.М. Магнет" вартістю 1000 грн та фактичне списання решти заборгованості (майже 100% боргу).
Між тим, відсутність визначених щомісячних грошових сум погашення вимог кредиторів свідчить про відсутність фактичної реструктуризації боргу, що взагалі суперечить самій природі відповідної процедури, яка не є процедурою прощення/списання боргів, а натомість передбачає обов'язки боржника, за умови виконання яких, він зможе отримати від неї певні пільги в результаті конструктивної взаємодії з кредиторами та арбітражним керуючим.
Виконання мети процедури реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи можливе лише за умови, коли боржник істинно бажає виконати взяті на себе грошові зобов'язання, але через певні майнові/фінансові причини не може їх виконати в повному обсязі належним чином.
З наведеного та аналізу положень статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, що визначають обсяг та перелік документів та відомостей, які боржник - фізична особа зобов'язаний додати до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, вбачається, що такий боржник повинен повно та всебічно сприяти кредиторам та керуючому реструктуризацією у встановлені свого реального майнового стану, а також запропонувати обґрунтований та виконуваний (реальний) проект плану реструктуризації своїх зобов'язань.
Саме така позиція Верховного Суду міститься в постанові від 25.08.2021 у справі №925/473/20.
У справах про неплатоспроможність фізичних осіб існує ризик ігнорування боржниками мети і завдань процедури реструктуризації боргів, що може полягати у не розробленні та не поданні на розгляд кредиторам проекту плану реструктуризації, надання фіктивного (зазначення вигаданих розмірів сум погашення чи інших відомостей) та невиконуваного плану реструктуризації, який не відповідатиме вимогам статті 124 Кодексу України з процедур банкрутства, пасивній участі боржника в цій процедурі. Така поведінка може пояснюватись прагненням боржників спонукати кредиторів до відхилення такого плану (не прийняття рішення щодо його схвалення зборами кредиторів), що зі спливом 120 днів з дня відкриття провадження у справі (частина перша статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства) створює формальні підстави для переходу в процедуру погашення боргів.
У постанові від 25.08.2021 у справі №925/473/20 Верховний Суд зауважив, що вказане безперечно не повинно залишатись поза судовим контролем, оскільки господарський суд та сторони (учасники) справи не позбавлені можливості надавати оцінку поведінці боржника: чи є вона відкритою, зрозумілою, своєчасною та добросовісною чи, навпаки, недобросовісною, такою, що містить ознаки ухилення від виконання зобов'язань, маючи на меті фактичне списання заборгованості перед кредиторами, що може свідчити про зловживання правом на доступ до суду зі зверненням із заявою про неплатоспроможність.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що зі змісту наданого боржницею плану реструктуризації не вбачається жодних сум, які можуть бути виплачені кредиторам за час його виконання, а також взагалі наміру задоволення кредиторських вимог, що викликає сумнів у наданні достовірної інформації, зазначеній у деклараціях, та, як наслідок, зумовлює недобросовісну поведінку боржниці у вигляді складання формального, заздалегідь неможливого до виконання плану реструктуризації та вимушеного переходу до процедури погашення боргів.
За відсутності достатніх та достовірних відомостей про майнові активи боржниці та враховуючи складання формального, заздалегідь неможливого до виконання плану реструктуризації, наданий ОСОБА_1 проект плану реструктуризації боргів не відповідає ознакам реального (виконуваного), що, виходячи з обставин цієї конкретної справи, виключає можливість переходу до наступної процедури у справі про неплатоспроможність.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про неможливість переходу до процедури погашення боргів у разі надання формального, очевидно неприйнятного та заздалегідь неможливого до виконання плану реструктуризації повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.08.2023 у справі №916/1885/22.
Більше того, з наявного у матеріалах справи протоколу зборів кредиторів від 13.03.2025 вбачається, що на розгляд зборів кредиторів ОСОБА_1 , на яких Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" мало лише право дорадчого голосу, а не вирішального, оскільки є кредитором з конкурсними вимогами, заявленими з пропуском строку, ні боржницею, ні арбітражним керуючим взагалі не було запропоновано для затвердження план реструктуризації, натомість на голосування кредиторів було поставлено виключно клопотання арбітражного керуючого про припинення процедури реструктуризації, перехід до процедури погашення боргів боржника та рекомендацію призначення керуючим реалізацією - арбітражного керуючого Шибка Олександра Леонідовича.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на не повідомлення боржницею про обставини, що зумовили неплатоспроможність і стали підставою для звернення до суду в межах цієї справи, і не надання боржницею вичерпних та достовірних відомостей щодо майна, доходів та витрат останньої та членів її сім'ї, а також відсутність намірів боржниці досягнути компромісу з кредиторами і, як наслідок, відсутність погодженого і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів зі спливом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені обставини не можуть свідчити про добросовісну поведінку ОСОБА_1 та її реальне прагнення співпрацювати з арбітражним керуючим і кредиторами з метою досягнення компромісу та відновлення своєї платоспроможності, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для задоволення клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" б/н від 10.03.2025 (вх.№3657/25 від 10.03.2025) та, відповідно, для закриття провадження у цій справі.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що, з урахуванням встановлених обставин, застосування до боржниці наступної судової процедури, зокрема, визнання її банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника, може призвести до недобросовісного використання ОСОБА_1 судових процедур неплатоспроможності у вигляді безпідставної реалізації бажання останньої перейти у процедуру погашення боргів задля їх списання, що, в свою чергу, призведе до протиправного ігнорування інтересів кредиторів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Постанова Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2025 у справі №915/1407/21 не відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з порушенням норм процесуального права та нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.
Постанову Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2025 у справі №915/1407/21 скасувати.
Клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" б/н від 10.03.2025 (вх.№3657/25 від 10.03.2025) задовольнити.
Закрити провадження у справі №915/1407/21.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя І.Г. Філінюк