ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4093/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Акціонерного товариства "Укртрансгаз": Пахомова О.А.,
від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси": Малявкін А.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 року, суддя в І інстанції Петренко Н.Д., повний текст якого складено 31.03.2025 в м. Одесі
у справі: №916/4093/24
за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до відповідача: Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"
про стягнення 20 749 690,67 грн
У вересні 2024 року Акціонерне товариство “Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» про стягнення 20 749 690,67 грн, з яких:
17 643 232,74 грн - заборгованість, що складається із 34/72 частини щомісячних платежів від суми компенсації вартості відібраних без номінацій у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м.;
- 765 673,09 грн - 3% річних;
- 2 340 784,84 грн - інфляційні втрати.
Позов мотивований тим, що відповідач, без поданих постачальником газу номінацій, у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року здійснив відбір природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м, на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021, щомісяця рівними частинами компенсувати (сплатити) вартість відібраних обсягів природного газу. Проте, відповідач не вжив визначених ч. 2 ст. 8 вказаного Закону заходів із врегулювання зазначеної заборгованості, не здійснив, починаючи з 01.10.2021, оплати рівними частинами вартості відібраних ним обсягів природного газу без номінацій, тобто не виконав покладені на нього законодавством зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/4093/24 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість, що складається із 34/72 частини щомісячних платежів від суми компенсації вартості відібраних без номінацій у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м у розмірі 17 643 232,74 грн, 3% річних в розмірі 765 673,09 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 340 784,84 грн; судовий збір у розмірі 248 996,29 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що за фактичними обставинами у спірний період наявні усі складові, визначені приписами ч. 2 ст. 8 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», зокрема:
1) здійснення відповідачем відбору природного газу з газотранспортної системи в жовтні 2016 - березні 2017 року в обсягах 175 201,445 тис куб. м, що включають 4 236,369 тис. куб. м без поданих постачальником газу номінацій для виробництва теплової енергії за категорією споживачів - підприємства, організації та інші споживачі (крім бюджетних установ та організацій);
2) відсутність підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником щодо обсягів 4 236,369 тис. куб. м;
3) обставини укладення між відповідачем та НАК “Нафтогаз України» договорів постачання природного газу: № 3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016, № 3251/1617-БО-23 від 27.10.2016, № 3522/1617-РО-23 від 30.09.2016 та постачання природного газу в обсягах 170 965,076 тис. куб. м та відсутність на 4 236,369 тис. куб. м договору та підписаних постачальником актів приймання передачі газу, що підтверджували би постачання природного газу споживачу КП “Теплопостачання міста Одеси» для виробництва теплової енергії за категорією споживачів підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ та організацій).
Таким чином, на підставі частини 2 статті 8 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», у відповідача 29.08.2021 виникли зобов'язання протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, рівними частинами щомісяця компенсувати (оплатити) позивачу вартість відібраних обсягів природного газу. Належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості з оплати вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу у розмірі 17 643 232,74 грн відповідач, згідно приписів ст. ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги акціонерного товариства “Укртрансгаз» цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/4093/24 скасувати; застосувати позовну давність до вимог Акціонерного товариства “Укртрансгаз» у цій справі щодо стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» 20 749 690,67 грн, з огляду на що у задоволенні позову відмовити повністю.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає таке:
- Закон № 1730-VIII було доповнено означеною статтею 8 лише з прийняттям Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» № 1639-IX від 14.07.2021, який набрав чинності 29.08.2021. Отже, до прийняття цієї спеціальної норми Закону (а саме - до 29.08.2021) діяв загальний порядок обчислення, погашення та відповідного списання даної категорії кредиторської заборгованості Відповідача (у разі її прострочення), обмежений загальною позовною давністю, яка встановлена статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки;
- спірні правовідносини між сторонами виникли ще у жовтні 2016 року та скінчилися у березні 2017 року. Позивач фактично заявив позов щодо стягнення компенсації за природний газ, спожитий Відповідачем у жовтні, листопаді, грудні 2016 року, а також частково - у січні 2017 року;
- перебіг позовної давності за заявленими Позивачем вимогами щодо стягнення компенсації за природний газ, спожитий Відповідачем у жовтні, листопаді, грудні 2016 року, а також частково - у січні 2017 року розпочався (щодо кожного із зобов'язань за цими періодами) - у листопаді, грудні 2016 року, та січні, лютому 2017 року відповідно. А сплив строків позовної давності у даному випадку відбувся через три роки, тобто - у листопаді, грудні 2019 року, та січні, лютому 2020 року відповідно;
- заявлена до стягнення у цій справі основна заборгованість КП «ТМО» у розмірі 17643232,74 грн даними бухгалтерського обліку Відповідача прямо не підтверджується, оскільки була списана повністю ще у березні 2020 року як така, за якою (на момент її списання) минула загальна позовна давність. Отже, списання Відповідачем у березні 2020 року вищезазначеної безнадійної кредиторської заборгованості, по якій на той час минув строк позовної давності, було здійснено КП «ТМО» у належний строк і спосіб, та згідно з чинним на той момент законодавством. І навіть із набранням чинності 29.08.2021 новою статтею 8 Закону № 1730-VIII (положеннями якої Позивач і обґрунтовує свої вимоги у цій справі), списання Відповідачем у березні 2020 року безнадійної на той час кредиторської заборгованості усе одно є законним;
- у разі задоволення позову АТ «Укртрансгаз» по цій справі - Відповідачем не можуть бути сформовані податкові накладні з дотриманням вимог Податкового кодексу України. А з огляду на це, Відповідач не зможе зарахувати до свого податкового кредиту сплачену суму податку на додану вартість, яка включена до ціни природного газу, що призведе до покладення на КП «ТМО» надмірного тягаря сплати податку, а також можливе застосування до Відповідача певних штрафних санкцій з боку фіскальних органів.
У відзиві позивач зазначив, що за наявності висновків Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 8 Закону України № 1730 та ст. 58 Конституції, наведених в постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 914/1940/22, суд першої інстанції із дотриманням приписів ч. 4 ст. 236 ГПК врахував висновки щодо застосування зазначених норм права, що викладені в постановах Верховного Суду та в рішенні від 18.03.2025 обґрунтовано прийшов до висновків про відсутність підстав для застосування строків позовної давності. Доводи сторони відповідача в цій частині суд відхиляє в зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" та призначено розгляд справи на 17.06.2025 об 11:30.
В судовому засіданні 17.06.2025 брали участь представники сторін.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період до 31 грудня 2019 року Акціонерне товариство “Укртрансгаз» здійснювало господарську діяльність із транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси» відповідно до п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу» є Споживачем природного газу та водночас є підприємством, що виробляло, транспортувало та постачало теплову енергію, надавало послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Судом встановлено, що обставини фактичного відбору природного газу КП “Теплопостачання міста Одеси» без номінацій у період жовтня, листопада, грудня 2016 року та січня, лютого, березня 2017 року, а також фактичні обставини укладення між відповідачем та НАК “Нафтогаз України» договору постачання природного газу та натомість відсутність підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником на обсяги 4 236,369 тис. куб. м підтверджуються документально, зокрема:
1) Звітами (алокацією) АТ “Одесагаз» про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу АТ “Одесагаз», між замовниками послуг транспортування в розрізі їх контрагентів (споживачів) за жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень, лютий, березень 2017 року - підтверджується загальний обсяг відбору відповідачем природного газу 175 201,445 тис. куб. м, зокрема: у жовтні 2016 - 8 445,380 тис. куб. м, у листопаді 2016 року 28 263,056 тис. куб. м, у грудні 2016 року - 38 202,205 тис. куб. м, у січні 2017 - 43 366,107 тис. куб. м, у лютому 2017 - 33 148,194 тис. куб. м, у березні 2017 року - 23 776,503 тис. куб. метрів.
2) Наданими підтверджуючими документами АТ “НАК “Нафтогаз України» у відповіді № 14/6-536-24 від 11.07.2024 на адвокатський запит, підтверджується, що між КП “Теплопостачання міста Одеси» та ПАТ “НАК “Нафтогаз України» були укладені договори постачання природного газу, а саме:
- № 3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016, за яким природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, на виконання якого між Відповідачем та постачальником підписані акти приймання-передачі природного газу в обсягах: 7 644,051 тис. куб. м - у жовтні 2016, 25 211,255 тис. куб. м - у листопаді 2016, 33 628,450 тис. куб, м - у грудні 2016, 38 295,404 тис. куб. м - у січні 2017, 28 809,951 тис. куб. м - у лютому 2017, 20 907,774 тис. куб. м - у березні 2017 року;
- № 3251/1617-БО-23 від 27.10.2016, за яким природний газ постачається для використання споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями на виконання якого між Відповідачем та постачальником підписані акти приймання-передачі природного газу в обсягах: 670,321 тис. куб. м - у жовтні 2016, 2 506,832 тис. куб. м - у листопаді 2016, 3 691,007 тис. куб, м - у грудні 2016 3 708,595 тис. куб. м - у січні 2017, 3 510,063 тис. куб. м - у лютому 2017, 2352,002 тис. куб. м - у березні 2017 року;
- № 3522/1617-РО-23 від 30.09.2016, за яким природний газ постачається для використання споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій, на виконання якого між відповідачем та постачальником підписані акти приймання-передачі природного газу в обсягах: 0,045 тис. куб. м - у жовтні 2016, 0,189 тис. куб. м - у листопаді 2016, 0,251 тис. куб, м - у грудні 2016, 0,224 тис. куб. м - у січні 2017, 8,993 тис. куб. м - у лютому 2017, 19,669 тис. куб. м - у березні 2017 року.
3) Реєстрами реалізації природного газу за прямими договорами Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» теплопостачальним підприємствам у жовтні 2016 - березні 2017 року - підтверджується відсутність постачання природного газу споживачу КП “Теплопостачання міста Одеси» для виробництва теплової енергії за категорією споживачів підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ та організацій).
Позивач зазначає, що відповідач, без поданих постачальником газу номінацій, у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року здійснив відбір природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м, на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021, щомісяця рівними частинами компенсувати (сплатити) вартість відібраних обсягів природного газу. Проте, відповідач не вжив визначених ч. 2 ст. 8 вказаного Закону заходів із врегулювання зазначеної заборгованості, не здійснив, починаючи з 01.10.2021, оплати рівними частинами вартості відібраних ним обсягів природного газу без номінацій, тобто не виконав покладені на нього законодавством зобов'язання.
З метою врегулювання заборгованості Відповідача перед Позивачем, згідно положень ч.2 ст.8 Закону України №1730, на офіційному сайті АТ «Укртрансгаз» за посиланням https://utg.ua/utg/psg/do-vidoma.html було оприлюднено проект договору про організацію взаєморозрахунків.
Також Позивачем на адресу Відповідача було направлено листи від 26.10.2021 №1001ВИХ-21-7961, від 27.07.2022 №1001ВИХ-22-2437 про необхідність здійснити компенсацію вартості відібраного в тому числі у січні 2018 року природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м, власником яких є Позивач.
Проте, Відповідач не вжив визначених ч. 2 ст.8 Закону України № 1730 заходів із врегулювання зазначеної заборгованості та не здійснив починаючи з 1 жовтня 2021 року оплати рівними частинами вартості відібраних ним обсягів природного газу без номінацій у період з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 року.
Вказані підстави і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що складається із 34/72 частини щомісячних платежів від суми компенсації вартості відібраних без номінацій у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м у розмірі 17 643 232,74 грн, 3% річних в розмірі 765 673,09 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 340 784,84 грн; судовий збір у розмірі 248 996,29 грн.
Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є з'ясування наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 34/72 частини щомісячних платежів від суми компенсації вартості відібраних без номінацій у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відносини, які виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - НКРЕКП).
На підставі п. 1 розпорядження КМУ № 742-р від 05.10.2016 "Деякі питання опалювального сезону 2016/17", яке є обов'язковим до виконання, на НАК "Нафтогаз України" покладено обов'язок разом з операторами газотранспортних та газорозподільних систем забезпечити протягом опалювального сезону 2016/17 безперебійне постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню в необхідних обсягах, у тому числі, відповідачу.
За вказаним розпорядженням на НАК "Нафтогаз України" та постачальників природного газу покладено обов'язок до початку опалювального сезону 2016/17 року видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою КМУ № 357 від 29.04.2016 "Про затвердження примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії".
Відповідно до п. 1 глави 1 розділу XI Кодексу газотранспортних систем (далі - Кодекс ГТС), замовники послуг транспортування зобов'язані подати оператору ГТС номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу.
Згідно із статтею 5 розділу 1 глави І Кодексу ГТС номінацією визнається попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору ГТС, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу. Несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період.
Відповідно до статті 1 розділу 3 глави І Кодексу ГТС оператор ГТС на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу послуги транспортування природного газу ГТС в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.
Отже, подання та підтвердження номінацій є необхідною передумовою для споживання природного газу.
Відповідно до ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) серії АЕ №194511 від 28.02.2013 АТ "Укртрансгаз" до 31.12.2019, тобто до часу створення та початку функціонування окремого суб'єкта на ринку природного газу України оператора ГТС, виконував функції оператора ГТС, який здійснював діяльність із транспортування природного газу ГТС на користь третіх осіб (замовників), що передбачено п. 19 ч. 1 cт. 1 Законом України "Про ринок природного газу".
Частиною 1 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених КМУ після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Такі спеціальні обов'язки визначені у постанові КМУ № 758 від 01.10.2015 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" (із змінами та доповненнями) (далі - Постанова № 758).
Відповідно до вказаної постанови НАК "Нафтогаз України" було зобов'язане постачати природний газ виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів. До таких виробників належав і відповідач.
Незважаючи на це, постачання природного газу мало відбуватися з урахуванням вимог, які визначалися чинними нормативно-правовими актами, а саме Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом ГТС.
З метою запровадження комплексу організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення в Україні, ухвалено Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" № 1730-VIII від 03.11.2016 (далі - Закон № 1730), а згодом Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" № 1639-IX від 14.07.2021 (далі - Закон № 1639).
Оскільки на практиці виникали ситуації, коли АТ "НАК "Нафтогаз України" не подавав номінацій оператору ГТС, а виробники теплової енергії продовжували споживати природний газ, АТ "Укртрансгаз" довелося балансувати ГТС за рахунок власного природного газу, враховуючи що законодавець визначив умови та суб'єкта ринку природного газу, якому споживач повинен сплатити вартість спожитого природного газу за відсутності підтверджених номінацій та підписаних актів приймання-передачі газу.
Законом № 1639 внесено зміни до Закону № 1730, які розширили сферу його дії, у тому числі шляхом викладення статті 2 в новій редакції, відповідно до якої дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Так, відповідно до частини 2 статті 8 Закону № 1730, підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які протягом періоду з 01.12.2015 по 31.12.2019 здійснювали відбір природного газу з ГТС без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, зобов'язані, незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора ГТС до 31.12.2019 включно, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положеннями про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами КМУ на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів; послуг транспортування відібраних без номінацій обсягів природного газ за цінами, встановленими постановами НКРЕКП, чинними протягом періоду таких відборів.
Аналіз наведених приписів Закону № 1730-VIII дає підстави для висновку, що необхідними та визначальними умовами для застосування положень статті 8 цього Закону є:
1) учасниками процедури врегулювання заборгованості мають бути - підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та особа, що здійснювала функції оператора ГТС до 31.12.2019 включно;
2) заборгованість складається з вартості об'ємів природного газу, відбір якого відбувався без поданих постачальником газу номінацій та за умови відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальниками щодо таких обсягів;
3) період заборгованості - відбір природного газу відбувся упродовж 01.12.2015 - 31.12.2019;
4) строк оплати настав з 01.10.2021.
Вказане свідчить про те, що відповідно до зазначеної норми закону підприємства, які виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, мають обов'язок оплатити особі, яка виконувала функції оператора ГТС до 31.12.2019, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за наявності таких умов: відбір природного газу відбувся упродовж 01.12.2015 - 31.12.2019; відбір природного газу відбувся без поданих постачальником газу номінацій та за умови відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальниками щодо таких обсягів.
Такий обов'язок споживача виник безпосередньо із закону і не залежить від наявності чи відсутності постачальника природного газу на період споживання та договору із ним.
Таким чином, з урахуванням вставлених обставин справи, зокрема, з огляду на положення укладеного відповідачем з АТ "НАК "Нафтогаз України" договору про постачання газу з метою надання послуг з виробництва теплової енергії, опалення та гарячої води населенню, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону № 1639-ІХ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22.
Матеріали справи свідчать про те, що загальний обсяг відбору газу КП “Теплопостачання міста Одеси» без номінацій у період жовтня, листопада, грудня 2016 року та січня, лютого, березня 2017 року, а також фактичні обставини укладення між відповідачем та НАК “Нафтогаз України» договору постачання природного газу та натомість відсутність підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником на обсяги 4 236,369 тис. куб. м підтверджуються, зокрема, звітами (алокацією) АТ “Одесагаз» про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу АТ “Одесагаз», між замовниками послуг транспортування в розрізі їх контрагентів (споживачів) за жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень, лютий, березень 2017 року - підтверджується загальний обсяг відбору відповідачем природного газу 175 201,445 тис. куб. м, зокрема: у жовтні 2016 - 8 445,380 тис. куб. м, у листопаді 2016 року 28 263,056 тис. куб. м, у грудні 2016 року - 38 202,205 тис. куб. м, у січні 2017 - 43 366,107 тис. куб. м, у лютому 2017 - 33 148,194 тис. куб. м, у березні 2017 року - 23 776,503 тис. куб. метрів.
Також наданими підтверджуючими документами АТ “НАК “Нафтогаз України» у відповіді № 14/6-536-24 від 11.07.2024 на адвокатський запит, підтверджується, що між КП “Теплопостачання міста Одеси» та ПАТ “НАК “Нафтогаз України» були укладені договори постачання природного газу, а саме:
- № 3520/1617-ТЕ-23 від 30.09.2016, за яким природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, на виконання якого між Відповідачем та постачальником підписані акти приймання-передачі природного газу в обсягах: 7 644,051 тис. куб. м - у жовтні 2016, 25 211,255 тис. куб. м - у листопаді 2016, 33 628,450 тис. куб, м - у грудні 2016, 38 295,404 тис. куб. м - у січні 2017, 28 809,951 тис. куб. м - у лютому 2017, 20 907,774 тис. куб. м - у березні 2017 року;
- № 3251/1617-БО-23 від 27.10.2016, за яким природний газ постачається для використання споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями на виконання якого між Відповідачем та постачальником підписані акти приймання-передачі природного газу в обсягах: 670,321 тис. куб. м - у жовтні 2016, 2 506,832 тис. куб. м - у листопаді 2016, 3 691,007 тис. куб, м - у грудні 2016 3 708,595 тис. куб. м - у січні 2017, 3 510,063 тис. куб. м - у лютому 2017, 2352,002 тис. куб. м - у березні 2017 року;
- № 3522/1617-РО-23 від 30.09.2016, за яким природний газ постачається для використання споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій, на виконання якого між відповідачем та постачальником підписані акти приймання-передачі природного газу в обсягах: 0,045 тис. куб. м - у жовтні 2016, 0,189 тис. куб. м - у листопаді 2016, 0,251 тис. куб, м - у грудні 2016, 0,224 тис. куб. м - у січні 2017, 8,993 тис. куб. м - у лютому 2017, 19,669 тис. куб. м - у березні 2017 року.
Наявними в матеріалах справи реєстрами реалізації природного газу за прямими договорами Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» теплопостачальним підприємствам у жовтні 2016 - березні 2017 року - підтверджується відсутність постачання природного газу споживачу КП “Теплопостачання міста Одеси» для виробництва теплової енергії за категорією споживачів підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ та організацій).
Враховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що у спірному періоді відповідач здійснив відбір природного газу з ГТС без поданих постачальником та підтверджених оператором ГТС номінацій, що порушує приписи статті 1 розділу 3 глави І Кодексу ГТС та з огляду на частину 2 статті 8 Закону № 1730 (в редакції Закону № 1639) є підставою для виникнення у відповідача обов'язку компенсувати АТ "Укртрансгаз" вартість відібраного у у період жовтня, листопада, грудня 2016 року та січня, лютого, березня 2017 року без номінацій природного газу в строки, визначені законом.
Позов у даній справі пред'явлено на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" № 1730-VIII від 03.11.2016 зі змінами, внесеними Законом № 1639 від 14.07.2021, яка визначає обов'язок споживача, який здійснив відбір природного газу без поданих постачальником газу номінацій та з яким не було підписано акту приймання-передачі щодо таких обсягів, компенсувати їх вартість особі, яка здійснювала функцію оператора ГТС до 31.12.2019 незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, а також незалежно від того, з чиєї вини номінації не були видані та акти не були підписані, чим спростовуються твердження відповідача про неможливість стягнення з нього відповідних сум без підписання договору про врегулювання.
Враховуючи викладене, для спростування позовних вимог, відповідач мав долучити докази подання постачальником номінацій на зазначені обсяги природного газу та акти приймання-передачі природного газу, підписані між постачальником природного газу і відповідачем.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Судова колегія зазначає, що відповідачем в процесі розгляду справи не надано до матеріалів справи укладеного із постачальником природного газу договору впродовж спірного періоду - жовтня, листопада, грудня 2016 року та січня, лютого, березня 2017 року.
Матеріали справи не містять доказів оплати ні на користь ПАТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", ані на користь АТ "УКРТРАНСГАЗ" вартості спожитого у період жовтня, листопада, грудня 2016 року та січня, лютого, березня 2017 року природного газу обсягом 4 236,369 тис. куб. м, як і доказів наявності укладеного із АТ “НАК “НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» акту звірки-взаєморозрахунків за спірний період та/або відповідного договору.
Частиною 3 ст. 8 Закону № 1730 встановлено, що обсяги природного газу, зазначені у частині 2 цієї статті, визначаються як різниця між обсягами фактично спожитого природного газу на підставі алокацій/звітів операторів газорозподільних систем та обсягами поставленого/придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-природного газу за відповідний період споживання.
Вказане свідчить про те, що для відповідача у справі настали визначені статтею 8 Закону України № 1730 умови, за яких він зобов'язаний протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора ГТС до 31.12.2019 тобто на користь позивача АТ "Укртрансгаз", вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами КМУ на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.
При цьому, Закон не ставить вказаний обов'язок у залежність від того, з чиєї вини номінації не були видані, а акти не були підписані.
Таким чином, на підставі частини 2 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», у відповідача 29.08.2021 виникли зобов'язання протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, рівними частинами щомісяця по 518 918,61 грн компенсувати (оплатити) позивачу 37 362 139,78 грн вартості відібраних обсягів природного газу.
Відповідно до Розрахунку боргу КП «Теплопостачання міста Одеси» через відсутність компенсації вартості спожитого газу без номінацій згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII всього станом на 26.08.2024 прострочена сума компенсації складає 17 643 232,74 грн (т.1 а.с.79).
Колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що розрахунок компенсації за вказаний позивачем період, виконано вірно, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача 17 643 232,74 грн - заборгованість, що складається із 34/72 частини щомісячних платежів від суми компенсації вартості відібраних без номінацій у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року природного газу в обсязі 4 236,369 тис. куб. м. підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів, позивачем нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати згідно з наданим останнім розрахунком.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судова колегія звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 765 673,09 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 340 784,84 грн, вказані позовні вимоги також підлягають задоволенню повністю.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, судова колегія зазначає наступне.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що Закон № 1730-VIII було доповнено означеною статтею 8 лише з прийняттям Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» № 1639-IX від 14.07.2021, який набрав чинності 29.08.2021. Отже, до прийняття цієї спеціальної норми Закону (а саме - до 29.08.2021) діяв загальний порядок обчислення, погашення та відповідного списання даної категорії кредиторської заборгованості Відповідача (у разі її прострочення), обмежений загальною позовною давністю, яка встановлена статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки. Спірні правовідносини між сторонами виникли ще у жовтні 2016 року та скінчилися у березні 2017 року. Позивач фактично заявив позов щодо стягнення компенсації за природний газ, спожитий Відповідачем у жовтні, листопаді, грудні 2016 року, а також частково - у січні 2017 року;
На переконання відповідача, перебіг позовної давності за заявленими Позивачем вимогами щодо стягнення компенсації за природний газ, спожитий Відповідачем у жовтні, листопаді, грудні 2016 року, а також частково - у січні 2017 року розпочався (щодо кожного із зобов'язань за цими періодами) - у листопаді, грудні 2016 року, та січні, лютому 2017 року відповідно. А сплив строків позовної давності у даному випадку відбувся через три роки, тобто - у листопаді, грудні 2019 року, та січні, лютому 2020 року відповідно.
Також на думку апелянта заявлена до стягнення у цій справі основна заборгованість КП «ТМО» у розмірі 17 643 232,74 грн була списана повністю ще у березні 2020 року як така, за якою (на момент її списання) минула загальна позовна давність. Отже, списання Відповідачем у березні 2020 року вищезазначеної безнадійної кредиторської заборгованості, по якій на той час минув строк позовної давності, було здійснено КП «ТМО» у належний строк і спосіб, та згідно з чинним на той момент законодавством. І навіть із набранням чинності 29.08.2021 новою статтею 8 Закону № 1730-VIII (положеннями якої Позивач і обґрунтовує свої вимоги у цій справі), списання Відповідачем у березні 2020 року безнадійної на той час кредиторської заборгованості усе одно є законним.
Аналізуючи доводи відповідача в цій частині, суд зауважує наступне.
Так, закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1- рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).
Суд враховує, що за вимогами частини першої статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що внесення змін до законодавства шляхом його доповнення щодо особливостей врегулювання відносин підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на ринку природного газу, свідчить про те, що,
- по-перше, такі зміни поширюються на правовідносини, які виникли з 01.12.2015 по 31.12.2019, тобто підлягають обов'язковому застосуванню виключно до правовідносин, які виникли до набрання ними законної сили;
-по-друге, що до їх запровадження, ці відносини не були врегульовані таким чином.
Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли саме в період з 01.12.2015 по 31.12.2019 - періоду відбору природного газу з газотранспортної системи, а саме - у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, лютому, березні 2017 року.
Отже, виходячи із загально-дозвільного принципу, який закріплений у частині першій статті 19 Конституції України, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону №1639-ІХ та про наявність підстав для задоволення позову, що відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №914/1940/22, ухваленої за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах зі спору щодо стягнення вартості відібраного з газотранспортної системи природного газу без поданих постачальником номінацій та 3% річних і інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань, щодо застосування частини другої статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону №1639-ІХ.
Посилання скаржника на те, що заявлена до стягнення у цій справі основна заборгованість КП «ТМО» у розмірі 17 643 232,74 грн була списана повністю ще у березні 2020 року як така, за якою (на момент її списання) минула загальна позовна давність не підтверджена жодним доказом, крім того, позовні вимоги заявлено АТ «Укртрансгаз» на підставі приписів ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, у редакції Закону № 1639, з урахуванням яких право вимагати сплати компенсації за використаний природний газ у спірний період виникло у позивача саме з 01.10.2021. А отже прострочення боржника наступило саме з цієї дати - з 01.10.2021.
За наведеного суд констатує, що доводи відповідача є необґрунтованими, підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відсутні.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/4093/24.
За таких обставин, апеляційна скарга Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/4093/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/4093/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/4093/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 18.06.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська