Номер провадження 22-ц/821/38/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/506/24 Категорія: 304090000 Пічкур С. Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
17 червня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Трохименко Наталія Олександрівна
відповідач: ОСОБА_2
представник відповідача - адвокат Бабенко Руслан Володимирович
особа, що подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко Руслан Володимирович
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Руслана Володимировича на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 березня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого останній взяв в борг 50 000,00 грн. на визначений строк, а саме на 78 діб, тобто до 25 травня 2024 року.
В разі неповернення коштів в строк, відповідач зобов'язувався виплатити неустойку в подвійному розмірі від суми позики за кожні сім днів прострочки до повного погашення суми отриманих коштів.
Свої зобов'язання ОСОБА_2 не виконує, а тому позивач з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу листи з вимогою повернути борг, однак відповіді та реагування не отримано.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача борг у розмірі 50000,00 грн. та судові витрати, які складаються з судового збору та витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 24 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 50 000,00 грн., сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення в ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 50 000,00 грн.
Також суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу завлений позивачем є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем в сумі 3000,00 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 липня 2024 року, як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у порушення вимог ст. 83 ЦПК України, позивач жодним чином не обґрунтовує та не пояснює чому до позовної заяви було долучено копію боргової розписки, а в подальшому було надано зовсім інший примірник боргової розписки, яка відрізняється від боргової розписки доданої до позовної заяви - фактично позивач змінив підставу позову, надавши інший примірник боргової розписки.
Зазначає, що суд першої інстанції не встановив фактичних обставин від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не поклав на позивача обов'язок доведення обставин на яких наполягав саме відповідач, а тому вважає, що судове рішення підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_1 зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.
Зазначає, що до суду була подана одна копія із двох ідентичних оригіналів розписок. Відмінність розписок полягає лише у почерку прізвища імені та по батькові позивача, тому що один екземпляр писав повністю відповідач, а в другому екземплярі відповідач писав тільки свої дані і засвідчував власним підписом.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко Р.В. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до положень статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, які були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь головуючого, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.03.2024 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого відповідач отримав 50 000,00 грн., які зобов'язувався повернути через 78 днів, тобто 20.05.2024 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, та від 19 вересня 2024 року у справі № 361/9871/21.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Подібний правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11.
З написаної ОСОБА_2 розписки вбачається, що він 03 березня 2024 року позичив у ОСОБА_1 кошти у розмірі 50 000,00 грн. і зобов'язався їх повернути через 78 діб від дня позики до 20 травня 2024 року.
Таким чином, у розписці, написаній відповідачем 03.03.2024 року, ним підтверджено, як отримання грошових коштів, так і їх розмір, і обов'язок їх повернути, та зазначена дата їх повернення, тобто викладені істотні умови договору позики.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не спростовано факт написання розписки та отримання коштів у розмірі 50 000,00 грн. Не містить таких доводів і апеляційна скарга.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із вказаними нормами цивільного процесуального закону обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Задовольняючи позов, суд дійшов правильного висновку, що зібраними у справі доказами підтверджено укладення між сторонами договору позики, проте позичальник не виконав належним чином своїх зобов'язань за вказаним правочином, тому виникла заборгованість перед позикодавцем, яка підлягає стягненню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд врахував задоволення позовних вимог, співмірність винагороди за надану правничу допомогу зі складністю справи, ціну позову, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, та прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн., оскільки такий розмір правничої допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Р.В. на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 липня 2024 року, судові витрати слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Руслана Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді