Справа № 554/2568/25 Номер провадження 22-ц/814/2087/25Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
18 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І.В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Куліш О.М.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Куліш Олени Миколаївни
на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 03 березня 2025 року, постановлену суддею Бугрієм В. М., повний текст ухвали складений - дата не вказана
у справі за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Куліш Олени Миколаївни про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
27.02.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Куліш О.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за борговою розпискою від 28.05.2024 у сумі 15 071,50 доларів США (15 000 доларів США - сума боргу та 3% річних - 71,50 доларів США) та понесені судові витрати у сумі 21 851,45 грн (сплачений судовий збір у розмірі 6 851,45 та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн).
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.05.2024 ОСОБА_1 було надано в борг ОСОБА_2 15 000 доларів США. Одержавши кошти у вказаній сумі, ОСОБА_2 написав власноручно у присутності ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_3 боргову розписку. Згідно з борговою розпискою ОСОБА_2 зобов'язувався повернути вказану суму грошей до 31.12.2024. Даного зобов'язання на час подачі позову до суду відповідач не виконав, будь-яких намірів про повернення коштів не висловлює та не повідомляє.
28.02.2022 у порядку забезпечення позову представником ОСОБА_1 - адвокатом Куліш О.М. подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження майна належного ОСОБА_2 : квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,4 кв.м; частки квартир (1/3частки+1/6 частки) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м; автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_1 , CITROEN SPACE TOURER 2018 р.в., VIN-код НОМЕР_2 .
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 може розпорядитися своїм майном шляхом продажу або дарування даного майна іншим особам. Відчуження майна ОСОБА_2 може утруднити або взагалі зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. Згідно позовних вимог ОСОБА_2 отримав у борг 15 000 доларів США 28.05.2024, до цього часу борг навіть частково не повернув, уникає будь-якого спілкування, на телефонні дзвінки не відповідає, заблокував позивача в усіх месенджерах. Вказані обставини викликають сумніви у добровільному погашенні боргу відповідачем та у порядку виконання рішення суду.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 03 березня 2025 року у задоволенні заяви адвоката Куліш Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суду не надано доказів, що відповідач (власник вищевказаного майна) у будь-який час може ним розпорядитися з метою уникнення та неможливості погашення боргу, також не надано доказів щодо співмірності заходів забезпечення позову позовним вимогам, які є явно меншими від вартості майна відповідача. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Куліш О.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції - скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що між позивачем та відповідачем існує реальний майновий спір на значну суму. Відповідач ОСОБА_2 спочатку обіцяв повернути борг, але у подальшому змінив свою поведінку. Оскільки, позивач і відповідач перебували у дружніх стосунках, то позивачу ОСОБА_1 відомо, що дружина відповідача разом з дітьми перебуває за кордоном. Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця відкрито декілька КВЕД, серед яких такі види діяльності як пасажирський наземний транспорт, вантажний автомобільний транспорт, торгівля промисловими машинами, устаткуванням. Тобто, у ОСОБА_2 під час здійснення своєї діяльності існує реальна можливість виїзду за кордон. А враховуючи, що його родина перебуває за кордоном досить значний час, то існує загроза того, що він розпорядиться як власник в Україні своїм нерухомим та рухомим майном, що у подальшому взагалі унеможливить виконання рішення суду і взагалі не буде будь-якої можливості стягнути суму боргу. Суд першої інстанції вказав як на підставу відмови у забезпеченні позову, що не надано доказів, щодо співмірності заходів забезпечення позову з позовними вимогами. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,4 кв.м; частки квартир (1/3частки+1/6 частки) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м. Згідно витягу, вказана загальна вартість нерухомого майна квартири АДРЕСА_3 - 12 700 грн, при цьому ОСОБА_2 належить лише частина вказаного майна. Тобто, у даному випадку вказана вартість квартири навіть менша, ніж заявлені позивачем вимоги. Вартість квартири АДРЕСА_4 не зазначена, але позивачу не відомо, в якому вона знаходиться стані, чи проведений там ремонт. На даній стадії судового процесу та при подачі заяви про забезпечення позову позивач позбавлений можливості ставити питання про оцінку цього майна. Стосовно автомобіля, то технічний стан цього автомобіля позивачу не відомий, чи перебуває він у придатному для руху стані, вартість оцінити на цій стадії судового процесу не можливо. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, матеріали заяви розглянув без урахування їх в сукупності, не прийняв та не врахував доводи позивача щодо реальної загрози реалізації свого права розпорядження майном відповідачем та взагалі унеможливлення позивачем в подальшому стягнути суму боргу. Даний вид забезпечення позову, який просить позивач, а саме накладення арешту на майно та заборона відчуження жодним чином не порушують прав відповідача ОСОБА_2 . Оскільки, це не позбавляє його права користуватися нерухомим майном, права на житло, права використовувати автомобіль як для власних потреб та, можливо, і з метою заробітку. Тобто, у даному випадку є відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою. Окрім того, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача скасовується одразу після виконання рішення суду або, якщо в такому заході відпала потреба.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 18.06.2025 не з'явилися інші учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 07.05.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв'язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 47-49), які були доставлені до електронних кабінетів та поштовим зв'язком. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я відповідача ОСОБА_2 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Крім цього, 16.06.2025 до апеляційного суду надішла заява відповідача ОСОБА_2 про відкладення справи розглядом з підстав того, що він 16.06.2025 дізнався про розгляд даної справи апеляційним судом, станом на 16.06.2025 він не отримував апеляційну скаргу з додатками, не зміг на неї відреагувати у спосіб, визначений законодавством, бажає скористатися правом на правничу допомогу та укласти договір з адвокатом. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 14.04.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 18.06.2025 о 13-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відносно доводів відповідача про те, що він не отримав апеляційну скаргу з додатками, то як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2025 на адресу відповідача ОСОБА_2 , яка зазначена у позові та ним у заяві від 16.06.2025 як місце його реєстрації, поштовим зв'язком - рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення була направлена судова повістка, апеляційна скарга з додатками та ухвала апеляційного суду від 02.04.2025 про відкриття провадження у справі. Поштовий конверт повернувся до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що, як зазначено вище, є належним повідомленням відповідача ОСОБА_4 про дату, час і місце судового засідання у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Вказана адреса відповідача є місцем його реєстрації, тому не вчинення ним дій по своєчасному отриманню рекомендованого відправлення з апеляційного суду є зловживанням процесуальними правами сторони у розумінні ст. 44 ЦПК України, тому підстав для відкладення справи розглядом не вбачається. Відповідачу ОСОБА_2 відомо про перебування справи про стягнення боргу у провадженні суду.
Крім цього, колегія суддів також звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (див. mutatis mutandis рішення у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.89, N 11681/85)). Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, рішення у справах "Олександр Шевченко проти України" (Case of Aleksandr Shevchenko v. Ukraine) від 26.04.2007, N 8371/02 та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) від 14.10.2003, заява N 50966/99)). Таким чином, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів для прискорення процедури розгляду.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно матеріалів справи встановлено, що у провадженні Октябрського районного суду м. Полтави перебуває справа №554/2568/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Предметом позову у цій справі є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за борговою розпискою від 28.05.2024 у сумі 15 071,50 доларів США (15 000 доларів США - сума боргу та 3% річних - 71,50 доларів США).
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача зазначала, що відповідач ОСОБА_2 може розпорядитися своїм майном шляхом продажу або дарування даного майна іншим особам. Відчуження майна ОСОБА_2 може утруднити або взагалі зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. Згідно позовних вимог ОСОБА_2 отримав у борг 15 000 доларів США 28.05.2024, до цього часу борг навіть частково не повернув, уникає будь-якого спілкування, на телефонні дзвінки не відповідає, заблокував позивача в усіх месенджерах. Вказані обставини викликають сумніви у добровільному погашенні боргу відповідачем та у порядку виконання рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що суду не надано доказів, що відповідач (власник майна) у будь-який час може ним розпорядитися з метою уникнення та неможливості погашення боргу, також не надано доказів щодо співмірності заходів забезпечення позову позовним вимогам, які є явно меншими від вартості майна відповідача.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
У справі, яка є предметом даного апеляційного перегляду, суд першої інстанції встановив, що між сторонами виник майновий спір щодо виконання договору позики та стягнення заборгованості, у зв'язку з порушенням умов його виконання.
Колегія суддів також наголошує, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не лише під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Зокрема, переглядаючи законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також з метою пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, для з'ясування обсягу позовних вимог, даних про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, колегія судів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Куліш О.М. просила забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони відчуження майна, належного ОСОБА_2 .
Матеріали цивільної справи містять Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №415632149 від 28.02.2025, згідно якого у власності ОСОБА_2 знаходиться: квартира АДРЕСА_5 та частина квартири АДРЕСА_3 (а.с. 5-6).
Колегія суддів зазначає, що згідно вказаного витягу зазначено, що загальна вартість квартири АДРЕСА_3 , складає 12 700 грн, що не є реальною вартістю вказаної квартири.
Відомості щодо реальної вартості іншої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у матеріалах справи відсутні.
На підтвердження перебування у власності ОСОБА_2 автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_1 , CITROEN SPACE TOURER 2018 р.в., VIN-код НОМЕР_2 , представником ОСОБА_1 - адвокатом Куліш О.М. надано скрин-шот митної накладної (а.с. 7-8).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності відповідача ОСОБА_2 на вище вказаний автомобіль.
Крім того, виходячи з доводів апеляційної скарги про реєстрацію ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця та відкриття декілька КВЕД, серед яких такі види діяльності як пасажирський наземний транспорт, вантажний автомобільний транспорт, торгівля промисловими машинами, устаткуванням, то у разі накладення арешту на автомобіль буде мати місце втручання у його підприємницьку діяльність.
Доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_2 під час здійснення підприємницької діяльності існує реальна можливість виїзду за кордон, не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема даними Державної міграційної служби України про перетин ним державного кордону під час війни тощо.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Куліш О.М. посилається на те, що на даній стадії судового процесу та при подачі заяви про забезпечення позову, позивач позбавлений можливості ставити питання про оцінку рухомого та нерухомого майна ОСОБА_2 , проте, сторона позивача повинна довести співмірність заходів забезпечення позову позовним вимогам.
В апеляційному суді представник ОСОБА_1 - адвокат Куліш О.М. підтвердила вимогу про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження на усе майно, належне ОСОБА_2 , яке зазначене у заяві про забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що заходи забезпечення позову, які просив вжити позивач, не є співмірними із заявленими позовними вимогами; заявником не доведено яким чином такі заходи фактично реалізують мету його вжиття; беручи до уваги права та законні інтереси, на порушення яких вказував заявник, негативні наслідки від вжиття таких заходів забезпечення позову неспівмірні з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті вжиття цих заходів. Заявник не навів достатнього обґрунтування та не довів тієї обставини, що невжиття обраних видів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову та не забезпечать в майбутньому реалізації прав позивача в аспекті саме тих порушених прав, на які позивач посилається в позовній заяві.
Убачається, що, подаючи заяву про забезпечення позову, представник ОСОБА_1 - адвокат Куліш О.М. обґрунтовувала її лише тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач ОСОБА_2 може розпорядитися належним йому на праві власності нерухомим та рухомим майном.
Проте, будь-яких даних стосовно того, що ОСОБА_2 може вчинити такі дії чи такі дії вже вчиняються ним, суду не надано.
Саме лише посилання у заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у заявлений ним спосіб, прийшов до правильного висновку, оскільки врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття таких заходів, чого позивачем у даному випадку здійснено не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що постановлення ухвали про відмову у забезпеченні позову призвело до того, що поданий позов майнового характеру на значну суму, при наявності у власності відповідача майна, жодним чином не забезпечений, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять вартості майна відповідача, що позбавляє можливості встановити співмірність ціни позову та вартості майна, яке належить відповідачу на праві власності.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Сторона позивача за умови надання суду належних та допустимих доказів щодо обґрунтовування підстав застосування та доцільності вжиття вказаних заходів забезпечення позову не позбавлена повторного звернення до суду із заявою про забезпечення позову.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куліш Олени Миколаївни - залишити без задоволення.
Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 03 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов