Справа № 161/919/25 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/735/25 Доповідач: Карпук А. К.
19 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року в складі судді Олексюка А. В.,
У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (надалі - ТОВ «Споживчий Центр») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 15.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 15.04.2024-10001637 шляхом підписання цифровим електронним підписом пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки на отримання кредиту, що є невід'ємною частиною договору. Відповідачем під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання системи BankID НБУ. Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит у розмірі 11000,00 грн зі строком користування 70 днів, з фіксованою незмінною процентною ставкою в розмірі 1 % за 1 день користування та денною процентною ставкою в розмірі 0,93 % за 1 день. Комісія, пов'язана з наданням кредиту складає 15 % від суми Кредиту та дорівнює 1650 грн. Неустойка: 110 грн., що нараховується за кожен день невиконання /неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
Кредитний договір (оферти) № 15.04.2024-100001637 від 15.04.2024 був переоформлений шляхом укладення додаткового договору до кредитного договору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору (оферти) № 12.05.2024-100001314 від 12.05.2024. Згідно умов додаткового договору до кредитного договору строк надання кредиту змінився і став становити 84 дні (до 07.07.2024).
Товариство свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі шляхом перерахування коштів відповідачу, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 15.04.2024. Натомість відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала у зв'язку з чим утворилась заборгованість 19113,47 грн, з яких: 10559,93 грн заборгованість по тілу кредиту, 5913,56 грн проценти, 2639,98 грн неустойка.
Просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 19113,47 грн. заборгованості, а також понесені витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони у справі укладено Кредитний договір №15.04.2024-100001637 від 15.04.2024 у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Також між позивачем та відповідачем було укладено аналогічним шляхом Додатковий договір до кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) від 12.05.2024, за яким: «Сторони домовились за ініціативою та на підставі звернення Позичальника продовжити строк, на який надається Кредит та строк дії договору, внести зміни в заявку та акцепт та з дати укладення даного Додаткового Договору викласти норми, встановлюючі строк, на який надається кредит, дату повернення (виплати) кредиту, графік платежів, строк дії договору в наступній редакції - Строк, на який надається Кредит - 84 днів з дати його надання. - Дата повернення (виплати) кредиту - 07.07.2024».
Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Позивачем до матеріалів справи долучено докази виконання ТОВ «Споживчий Центр» своїх зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі та доведено розмір наявної заборгованості відповідача за вказаним договором, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволені позову.
Відповідач скористалася своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги. Зазначила, що позивач не подав доказів існування кредитної заборгованості в розмірі заявленому у позовній заяві, а також не доведено ініціювання нею укладення кредитного договору. Вказала, що позивач не в праві встановлювати у договорі комісії.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (19113,47 грн.) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у даній справі є 19.06.2025, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно задовольнити частково з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2024 ТОВ «Споживчий центр» направило ОСОБА_1 . Пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), відповідно до якої ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦКУ, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦКУ. Кожна сторінка Пропозиції підписана ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора Е588.
Відповідно до пункту 2.2 пропозиції кредитний договір, який складається: з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що розміщена на сайті Кредитодавця, заявки сформованої на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті Кредитодавця, та підписаної Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в СМС-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Заявкою Кредитного договору № 15.04.2024-100001637 (Кредитної лінії) від 15.04.2024 передбачено: позичальник ОСОБА_1 , платіжний засіб позичальника: 4149-62ХХ-ХХХХ-6860; кредит надається на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 15/04/2024, сума кредиту 11000,00 грн., строком на 70 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 23.06.2024. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,93% = (7128,58 / 11000)/70 х 100%. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 1650 грн. 00 коп. Неустойка: 110 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.
У Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 15.04.2024-100001637 (кредитної лінії) умови кредитування аналогічні тим, які викладені у Пропозиції, акцепт також підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е588.
Згідно з копією паспорта споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 11 000 грн., зокрема, типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки; орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором. Паспорт споживчого кредиту також підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е588.
Відповідно до копії квитанції про електронний переказ коштів від 15.04.2025 платником «Швидкий кредит» sgroshi.com.ua на картку отримувача №414962*60 було перераховано 11 000,00 грн за договором № 15.04.2024-100001637.
15.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Споживчий центр» з пропозицією про укладення додаткового договору до кредитного договору № 15.04.2024-100001637, яким внесено зміни в попередній договір та визначено строк, на який надається кредит - 84 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту - 07.07.2024. Договір підписаний електронним підписом кредитодавця та відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора К229.
Позивачем при зверненні до суду до позовної заяви було додано розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 15.04.2024-100001637 від 15.04.2024, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 складає 19113,47 грн, з яких: 10559,93 грн заборгованість по тілу кредиту, 5913,56 грн проценти, 2639,98 грн неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 15.04.2024 по 07.07.2024.
Згідно з Довідкою субконто за період з 15.04.2024 до 13.02.2025 ОСОБА_1 частково сплачувала заборгованість, а саме: 27.04.2025 сплачено 3625,71 грн., 12.05.2025 сплачено 1478,39грн.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 уклавши кредитний договір № 15.04.2024-100001637 від 15.04.2024 в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку колегії суддів, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Однак, отримавши кредитні кошти за вказаним договором, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання, не повністю повернула у передбачений договором строк тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Тому зважаючи на умови укладеного договору, у відповідача виник обов'язок повернення кредиту та сплати процентів.
Твердження відповідача про недоведеність ідентифікації її як сторони договору, відхиляються апеляційним судом, так як без введення позичальником відповідних даних, здійснення її верифікації, передання нею та отримання товариством персональних даних від відповідач з метою укладення договору, отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення позичальником входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету таке укладення кредитного договору є неможливим.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на незаконність включення до умови договору обов'язку позичальника сплатити комісію, проте апеляційний суд відхиляє такі доводи відповідача з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, вказаним законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію пов'язану з наданням кредиту.
Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже, само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
У паспорті споживчого кредиту, який підписаний позичальником, у розділі щодо орієнтованої реальної вартості кредиту міститься рядок "Платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладення кредиту". У цьому рядку міститься «Комісія, пов'язана з наданням кредиту 1650грн. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту».
У розділі кредитного договору «8. Позичальник має право» передбачено право позичальника на отримання інформації за договором, плата за одержання такої інформації ні в умовах кредитного договору, ні в паспорті споживчого кредиту, ні в графіку платежів не передбачена.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (провадження 14-53цс21) зазначила про таке.
Закон № 1734-VIII (ЗУ Про споживче кредитування) у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
В цьому висновку Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно п. 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року, що набрав чинності 19 жовтня 2019 року і положення якого зберігають свою чинність на день перегляду рішення суду першої інстанції), пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» виклали в такій редакції, згідно якої до загальних витрат за споживчим кредитом відносять витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цими ж змінами починаючи з 19 жовтня 2019 року визначено у частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Кредитний договір № 15.04.2024-10001637 від 15.04.2024 передбачає одноразову сплату комісії за надання кредиту у розмірі 1650 грн. Наведені приписи ЦК України, ЗУ «Про споживче кредитування» прямо не вказувають на недійсність умови кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту.
Умови кредитного договору, якими визначено права споживача, умови кредитування, визначені у паспорті споживчого кредиту, є зрозумілими та не дають підстав для висновку, що одноразова комісія за надання кредиту може передбачати плату за інші послуги, які банк зобов'язаний надати безкоштовно, а отже і для висновку про нікчемність такої умови.
У позовній заяві ТОВ «Споживчий центр» просило, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Про таке зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутній належний розрахунок заборгованості за кредитним договором враховуючи сплачені відповідачем суми, що позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування вказаної суми.
Апеляційний суд не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, оскільки обов'язком суду є встановити розмір невиконаних зобов'язань та захистити порушене право у спосіб, передбачений процесуальним законом.
Як зазначено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 справа №320/8618/15-ц провадження №61-4393сво18 на суд покладено обов'язок з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.
Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 15.04.2024-100001637 від 15.04.2024, проценти за користування кредитом нараховані за період з 15.04.2024 по 07.07.2024.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Відповідно до Акцепту кредитного договору № 15.04.2024-100001637 (кредитної лінії) від 15.04.2024 ОСОБА_1 надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 15/04/2024, сума кредиту 11000,00 грн., строком на 70 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 23.06.2024. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,93% = (7128,58 / 11000)/70 х 100%.
ОСОБА_1 підписала електронним підписом кредитний договір, чим погодилася із запропонованими умовами договору.
15.05.2024 між сторонами укладено додаткового договору до кредитного договору № 15.04.2024-100001637, якою внесено зміни в попередній договір та визначено строк, на який надається кредит - 84 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту - 07.07.2024. Відповідно до п. 4 відповіді кредитора про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору даний додатковий договір припиняється та втрачає чинність з дати наступної за датою невиконання позичальником його обв'язку, встановленого п. 2 даного договору. Пункту 2 додаткового договору сторони домовилися, що проценти та комісія, нараховані за користування кредитом станом на момент укладення даного додаткового договору, сплачується позичальником в дату укладення даного додаткового договору.
Договір підписаний електронним підписом кредитодавця та відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора К229.
Позивачем додано довідку субконто за договором № 15.04.2024-10001637, з якої вбачається, що відповідач вносила кошти на погашення заборгованості: 27.04.2025 сплачено 3625,71 грн., 12.05.2025 сплачено 1478,39грн.
Досліджуючи надану позивачем довідку-розрахунок та довідку субконто за договором № 15.04.2024-10001637, а саме порядок нарахування відсотків, апеляційний суд встановив, що відповідачем не виконано вимога п. 2 додаткового договору, що призводить до втрати чинності самого додаткового договору. При встановлені даних обставин апеляційний суд виходив з такого розрахунку.
Заборгованість за період з 15.04.2024 по 27.04.2024 (день сплати частини заборгованості ) 14080грн = 11000грн (сума отриманого кредиту) + 1650 грн (комісія) + 1430 грн (проценти за користування кредитом, 11000грн.х1%х13 днів).
27.04.2024 відповідач внесла 3625,71 грн. на погашення заборгованості, тому станом на 27.04.2024 розмір заборгованості становить 10454,29грн (тіло кредиту).
Заборгованість за період з 28.04.2025 по 12.05.2024 (дата укладення додаткового договору та внесення відповідачем частини боргу) 12022,43грн. = 10454,29грн (тіло кредиту) + 1568,14 грн. (проценти за користування кредитом, 10454,29грн.х1%х15 днів)
12.05.2024 відповідач внесла 1478,39 грн. на погашення заборгованості, тому станом на 12.05.2024 розмір заборгованості становить 10544,04 грн з яких: 10454,29грн - тіло кредиту, 89,75грн. - проценти за користування кредитом.
Оскільки, відповідач ОСОБА_1 не виконана умову пункту 2 додаткового договору щодо необхідності оплати процентів нарахованих за користування кредитом станом на момент укладення додаткового договору, це призвело до втрати чинності самого додаткового договору.
Зважаючи на те, що додатковий договір втрати чинність, строк кредитування за кредитним договором № 15.04.2024-100001637 від 15.04.2024 становить 70 днів, дата повернення (виплати) кредиту 23.06.2024.
Оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припинилось після спливу визначеного договором строку кредитування, тому нарахування відсотків після 23.06.2024 (дати визначеної у кредитному договору, як дата повернення (виплати) кредиту) є безпідставним.
Відтак, розмір відсотків за користування кредитом у межах строку дії договору (з 15.04.2024 по 23.06.2024) складає 4480,55 грн. (89,75грн. заборгованість за процентами станом на 12.05.2025 + 4390,80 грн. проценти за період з 13.05.2025 по 23.06.2024).
Щодо вимог про стягнення неустойки.
Відповідно до пункту 7.6 Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) у випадку невиконання/неналежного виконання Позичальником будь-яких грошових зобов'язань за Договором Кредитодавець залишає за собою право нарахування неустойки, розмір якої встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти. Максимальний розмір неустойки встановлюється законом.
В Заявці Кредитного договору № 15.04.2024-100001637 (Кредитної лінії) та Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 15.04.2024-100001637 (кредитної лінії) передбачено, що неустойка: 110 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (п. 13).
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.
Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а позивачем нарахована неустойка за невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з відповідача 2639,98 грн неустойки відсутні.
Підсумовуючи вище наведене апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № 15.04.2024-100001637 від 15.04.2024 в розмірі 14934,84 грн. яка складається з 10454,29 грн заборгованості за основною сумою боргу та 4480,55 грн заборгованості по несплаченим відсоткам.
Доводи відповідача, викладені у відзиві, зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, норм матеріального права, помилкового розуміння висловлених Верховним Судом правових висновків у справах з іншими обставинами та відмінними правовідносинами та не дають підстав для висновку про безпідставність заявленого позову.
Відповідно до статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції при розгляді справи не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів позивача і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні з позовом до суду ТОВ «Споживчий Центр» сплатило судовий збір у сумі 2422,40 грн., а за подання апеляційної скарги 3633,60 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог та вимог апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог, а саме 78,14%, тобто 1892,86 грн., а за подання апеляційної скарги 2839,29грн.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року в цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 15.04.2024-100001637 від 15 квітня 2024 року у загальному розмірі 14934,84 грн. (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні 84 копійки), з яких: 10454,29 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4480,55 грн. заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (ЄДРПОУ 37356833) 1892,86 витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2839,29 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: