печерський районний суд міста києва
Справа № 757/25467/25-к
пр. 1-кс-22891/25
17 червня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
свідка - ОСОБА_8 ,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_9 про арешт тимчасово вилученого майна в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025, -
02.06.2025 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_9 , згідно вимог якого просив суд накласти у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025 арешт накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5 , вилучене у ході обшуку від 26.05.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2025 у справі № 757/21797/25-к, за адресою: АДРЕСА_1, (земельна ділянка 7120655700:01:002:0569), а саме:
- грошові кошти купюрами номіналом по 100 доларів США в кількості 76 шт., на загальну суму 7600 доларів США
Мотивуючи подане клопотання прокурор вказує, що в ході досудового розслідування встановлено, що посадові особи органів місцевого самоврядування, діючи за попередньою змовою, вимагають надати їм неправомірну вигоду.
Так, приблизно на при кінці 2024 року до ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який являється директором ТОВ «Еко-Агро-Люб» (ЄДРПОУ 40558076), звернувся його знайомий по сфері діяльності, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5. Який повідомив, що коли він був в Шрамівській сільській раді Золотоніського району Черкаської області, до нього звернувся начальник відділу з питань земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища Шрамківської сільської ради ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з проханням передати ОСОБА_10 , як директору ТОВ «Еко-Агро-Люб» (ЄДРПОУ 40558076), що дане підприємство має заборгованість за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673 площею 77,7995 га, яка перебуває у ТОВ «Еко-Агро-Люб» в суборенді, орендодавцем якої являється ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 78 000 гривень та дані грошові кошти необхідно привезти готівкою. В подальшому ОСОБА_13 постійно телефонує ОСОБА_11 та вимагає передати ОСОБА_10 , що питання щодо зазначеної земельної ділянки ТОВ «Еко-Агро-Люб» стоїть на особистому контролі у голови Шрамківської сільради ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та у випадку, якщо ОСОБА_10 не буде передано йому грошові кошти в розмірі 78 000 гривень, ОСОБА_13 та ОСОБА_5 буде ініційовано процедуру розірвання оренди земельної ділянки.
Допитаний в ході досудового розслідування ОСОБА_10 повідомив, що дійсно являється директором ТОВ «Еко-Агро-Люб», та дане підприємство орендує земельну ділянку з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673 площею 77,7995 га за договором суборенди у ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та всі обов'язкові платежі ТОВ «Еко-Агро-Люб» сплачує раз на рік на відповідні розрахункові рахунки і жодних готівкових коштів не зобов'язане сплачувати Шрамівській сільраді та всі обов'язкові платежі перед сільською радою сплачені.
26.05.2025, на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2025 було проведено обшуки за рядом адрес.
Так було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 (земельна ділянка №7120655700:01:002:0569) де мешкає ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва справа №757/21797/25-к де було вилучено неступне майно:
- Грошові кошти купюрами номіналом по 100 доларів США в кількості 76 шт., на загальну суму 7600 доларів США.
Крім того, 26.05.2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінально правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, санкція якого передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Враховуючи викладене, слідчий вказує, що виникла необхідність у накладенні арешту у кримінальному провадженні на майно підозрюваного ОСОБА_5 , як на майно підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна.
У судовому засіданні прокурор заявлене клопотання підтримав та просив задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник в судовому засіданні щодо задоволення клопотання заперечували та просили відмовити у його задоволення, вказуючи, що це кошти доньки ОСОБА_6 .
Представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання та просив відмовити у його задовленні, вказуючи що вилучені кошти належть його довірительці, яка не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що вилучені кошти у ОСОБА_5 належать їхній доньці ОСОБА_6 , які остання привезла батькам на зберігання після продажу власного автомобіля, осільки вона проживає в орендованій квартирі.
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовим розглядом встановлено, що Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12025000000000426 від 29.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що посадові особи органів місцевого самоврядування, діючи за попередньою змовою, вимагають надати їм неправомірну вигоду.
26.05.2025, на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2025 було проведено обшуки за рядом адрес.
Так, було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 (земельна ділянка №7120655700:01:002:0569), де мешкає ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва справа №757/21797/25-к де було вилучено неступне майно:
- Грошові кошти купюрами номіналом по 100 доларів США в кількості 76 шт., на загальну суму 7600 доларів США.
Крім того, 26.05.2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінально правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, санкція якого передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
На переконання сторони обвинувачення вилучені кошти належать підозрюваному ОСОБА_5 , а тому враховуючи санкцію ч. 3 ст. 368 КК України, прокурор вважає, що наявні підстави для арешту з метою забезпечення конфіскації майна підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Одночасно при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 172 КПК України, слідчий суддя не вирішує питання належності та допустимості доказів, отриманих в ході досудового розслідування, оскільки оцінка допустимості доказів має бути вирішена відповідно до вимог ст. 89 КК України під час ухвалення судового рішення при судовому розгляді кримінального провадження.
Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Абзацом 2 ч. 5 ст. 171 КПК України передбачено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Судовим розглядом встановлено, що обшук, під час якого було вилучено майно та на арешті якого на даний час наполягає сторона обвинувачення, був проведений 26.05.2025, а з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна прокурор звернувся до суду 28.05.2025, що підтверджується поштовим штемпелем в якому надійшло клопотання, що свідчить про дотримання строку на звернення до суду з даним клопотання та відповідно дотримання вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії , заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Однак, зазначені вимоги закону при зверненні з клопотанням прокурор не дотримався.
Так, прокурор у клопотанні зазначає, що підставою арешту тимчасово вилученого майна є необхідним заходом забезпечення криімнаольного провадження, що забезпечить дієвість розслідування у кримінальному провадженні.
При цьому, клопотання прокурора не містить жодних вказівок або розумних вказівок, що тимчасово вилучене майно під час обшуку є таким, що має відношення до вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, прокурор порушив норми та приписи статті 171 КПК України, що визначає вимоги до клопотання про накладення арешту. Прокурор не навів реальних підстав в світлі фактичних обставин кримінального провадження, щоб передували необхідності накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Наряду з вказаним судовим розглядом встановлено, що вилучені кошти належать ОСОБА_6 , що підветрджується договором купівлі-продажу транспортного засобу та показання свідка.
Окрім цього, прокурор у клопотанні зазначає мету арешту саме забезпечення конфіскації майна.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно частини 5 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Проте, враховуючи, що під час судового розгляду клопотання встановлено, що вилучено майно належить третій особі ОСОБА_6 , яка не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025, то відповідно і підстави для арешту такого майна відсутні.
Посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на вилучене майно, прокурор повинен був зазначити, яким чином вилучене майно співвідноситься з кримінальним правопорушенням та/чи вилучене майно здобуто злочинним шляхом, одне лише посилання для цього не може слугувати правовою підставою для задоволення вимог клопотання про арешт.
Сторона обвинувачення не надала суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів, що вказують про прямий, або опосередкований зв'язок власника майна з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності заявника за незаконні дії третіх осіб.
Тобто, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що підозра власнику майна не пред'явлена, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для арешту вилученого майна взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судове засідання не з'явився та не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння власником майна, належним йому майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 26, 98, 100, 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_9 про арешт тимчасово вилученого майна в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню.
Підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала про накладення арешту/відмову у ньому може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_14