печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20038/25-а
Категорія 129
16 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань: Кошелюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу 757/20038/25-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
У квітні 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що 21.04.2025 було винесено постанову начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченогоо ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Так, позивач вважає, що його необґрунтовано притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому звернувся до суду та просить скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 21.04.2025 № 421/25. за справою про адміністративне правопорушення та закрити справу.
06.05.2025 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання позивач та його представник не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлись належним чином.
Разом з цим, представником позивача було направлено заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва.
Окрім цього, стороною відповідача не було подано відзиву на позовну заявою.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про розгляд справи по суті за наявними матеріалами, у відсутність учасників процесу, які про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Так, встановлено, що 21.04.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову №421/25, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у сумі 25 500, 00 грн.
З даної постанови вбачається, що 13.03.2025 року ОСОБА_1 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк та місце зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, тим самим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, позивач вказує, що позивач в порядку статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не отримував будь-яких повісток чи листів з повістками засобами поштового зв'язку "Укрпошта та не відмовлявся від отримання будь - яких повісток.
Отже, на думку позивача в його діях відсутній умисел на вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, зокрема неявку на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому позивач вказує, що вчасно оновив дані та отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Більш того, позивач стверджує, що його не викликали до ІНФОРМАЦІЯ_1 для складання протоколу чи постанови.
Тобто, розгляд справ відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, що, в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП, виключало можливість розгляду справи.
Таким чином, на думку позивача, притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП є неправомірним.
З врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ч.1 ст.287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Згідно ст.210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП України, передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Згідно абз.11 п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи призову громадян на військову службу за призовом на час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування н військовому обліку).
Відповідно до п.5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно п.1 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово- лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ст. 235 КУпАП України, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення:про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За приписами частини 1 статті 268 КУпАП України, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Також, провадження у справі про адміністративне правопорушення, в тому числі і за ч.3 ст.210-1 КУпАП, передбачає, що про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення особа повідомляється не пізніше як за три доби до дати розгляду справи. В процесі розгляду справи особа, яка притягується до адміністративної відповідальності має право користуватися правами, передбаченими статтею 268 КУпАП.
Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Відтак, вбачається, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч.3 ст.210-1 КУпАП фактично відбувся без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що свідчить про порушення прав, визначених ст.268 КУпАП, а іншого стороною відповідача не було спростовано.
Таким чином, недотримання відповідачем процедурних приписів законодавства України про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, статтями 278, 279 КУпАП, тягне недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови з огляду на ненадання доказів, які б у достатній мірі і беззаперечно свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення та є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Таким чином, відповідач не надав жодних доказів на спростування доводів позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, за таких обставин, оскаржена постанова у справі про адміністративне правопорушення є незаконною та в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв'язку з чим зазначена постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі закритю.
Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі ст.ст. 5, 9, 72, 77, 80, 90, 94 242, 245, 246, 250, 255, 271, 286, 295 КАС України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 421/25 від 21.04.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Позивач:
ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач:
ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 . код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлений 16.06.2025.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА