Рішення від 19.06.2025 по справі 757/8848/23-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8848/23-ц

пр. 2-1895/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань - Кошелюк Д.О.,

за участю представника позивача - адвоката Леськова В.П.,

представника відповідача - адвоката Власюк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/8848/23-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 8 420 494,39 грн. збитків.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він є співвласником нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») загальною площею 211,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 2536345280000 на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 з частками по 1/2 (одній другій) у кожного.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 , в порушення ч. 1 ст. 358, ст. 359 ЦК України без погодження з позивачем як співвласником та з метою запобігання стягнення судом належних позивачу половини реальних доходів від користування АТ «Сбербанк», АТ «Міжнародний резервний банк», ТОВ «Інтероко», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» нежилими приміщеннями №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , передала за заниженою орендною платою зазначені приміщення в користування своїм родичам: фізичним особам-підприємцям ОСОБА_3 (матір відповідача), ОСОБА_4 (дружина брата відповідача), а останні одночасно передавали приміщення в оплатне користування АТ «Сбербанк», АТ «Міжнародний резервний банк», ТОВ «Інтероко», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк».

Таким чином доходи, які ОСОБА_1 , відповідно до ст. 359 ЦК України, реально мав одержати за звичайних обставин, отримувались родичами відповідача ОСОБА_2 , за договорами суборенди з АТ «Сбербанк», АТ «Міжнародний резервний банк», ТОВ «Інтероко», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», згоди на укладення яких він не надавав.

16.03.2023 ухвалою суду задоволено заяву представника позивача - адвоката Леськова Валерія Петровича про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову у справі № 757/8848/23-ц шляхом: (1) накладення арешту на належну ОСОБА_2 частку в розмірі 1 2 нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), загальною площею 211,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2536345280000); (2) заборони державним реєстраторам, реєстраційним службам, іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження об'єкту нерухомого майна - належної ОСОБА_2 частки в розмірі 1/2 нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), загальною площею 211,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2536345280000) (т. 1 а.с. 213 - 217).

23.03.2023 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 222 - 223).

Постановою Київського апеляційного суду від 06.12.2023 р. ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16.03.2023 залишено без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Власюк К.П. залишено без задоволення (т. 3 а.с. 5 - 14).

28.04.2023 та 18.07.2023 до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Власюк К.П., в якому остання зазначає наступне:

- позивач ОСОБА_1 не є співвласником нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2536345280000), а тому передчасно звернувся до суду з позовом про стягнення збитків;

- задоволення позовної заяви ОСОБА_1 призведе до його безпідставного збагачення за рахунок відповідача, оскільки Печерським районним судом м. Києва розглядається цивільна справа №757/68112/21-ц з тотожними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 половини доходів від здачі нею в оренду зазначених приміщень;

- постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14 підтверджено право ОСОБА_1 на отримання половини фактично отриманих ОСОБА_2 доходів від оренди нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , з листопада 2013 по жовтень 2015, проте, наразі позивач взагалі не довів факту здачі ОСОБА_2 нежилих приміщень в оренду та отримання доходів;

- ст. 627 ЦК України, ст. 288 ГК України передбачають свободу договору та право орендаря передавати нерухоме майно в суборенду, а тому твердження позивача про неправомірність дій з передачі в суборенду нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , є безпідставними та не узгоджуються з нормами законодавства;

- позивач ОСОБА_1 згідно ст. 360 ЦК України зобов'язаний нести пропорційно належної йому частки всі витрати по на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, однак, всі витрати по утриманню нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , несе відповідач ОСОБА_2 ;

- позивач не надав обґрунтованого розрахунку збитків.

Відтак, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що позивачем не доведено належності йому як співвласнику нежилих приміщень №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , факту заподіяння збитків та їх розміру (т. 2 а.с. 1 - 13, а.с. 71-83).

18.07.2023 та 02.04.2024 до суду надійшли клопотання представника відповідача - адвоката Власюк К.П. клопотаннями про зупинення провадження у справі № 757/8848/23-ц до набрання законної сили рішенням суду у справі №757/68112/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (т. 2 а.с. 89 - 91, т. 3 ст. 127 - 133).

Ухвалою суду від 21.05.2024 відмовлено представнику відповідача адвокату Власюк К.П. в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №757/8848/23-ц до набрання законної сили рішенням суду у справі №757/68112/21-ц.

18.07.2023 та 02.04.2024 до суду надійшли заяви представника відповідача - адвоката Власюк К.П. про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначаючи про те, що з огляду на п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України право позивача на отримання доходів, які він міг отримати за звичайних обставин, порушено ще з листопада 2015 року, а тому саме з листопада 2015 року розпочався перебіг позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення збитків (т. 2 а.с. 93 - 103, т. 3 а.с. 143 - 147).

Ухвалою суду від 12.02.2024 заяву представника позивача про забезпечення доказів задоволено та витребувано у Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»: засвідчені копії договорів (у т.ч. договорів оренди та суборенди), на підставі яких Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку росії» (код ЄДРПОУ 25959784), Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784), Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (код ЄДРПОУ 25959784) користувалось нежилими приміщеннями №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , або їх частиною, з листопада 2015 року по грудень 2021 року; засвідчені копії платіжних документів (меморіальних ордерів, платіжних доручень тощо), а також виписку з помісячним розшифруванням сплачених Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку росії» (код ЄДРПОУ 25959784), Публічним акціонерним товариством «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784), Акціонерним товариством «Міжнародний резервний банк» (код ЄДРПОУ 25959784) платежів за користування нежилими приміщеннями №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , або їх частиною, з листопада 2015 року по грудень 2021 р. (т. 3 а.с. 93 - 95).

Ухвалою суду від 18.03.2024 частково задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Леськова В.П. та витребувано:

- у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко»: засвідчені копії усіх договорів (у т.ч. договорів оренди та суборенди) (з усіма додатками та додатковими угодами до них), на підставі яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» користувалось та /або користується нежилими приміщеннями №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , або їх частиною, з листопада 2015 року по 18.03.2024; засвідчену банківську виписку щодо сум сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтероко» платежів за користування нежилими приміщеннями №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , або їх частиною, (у тому числі з інформацією про одержувачів платежів, їх банківські реквізити) з 01.02.2016 року по 18.03.2024;

- у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» (04136, місто Київ, вул. Стеценко, 6; код ЄДРПОУ 35960913: засвідчені копії усіх договорів (у т.ч. договорів оренди та суборенди) (з усіма додатками та додатковими угодами до них), на підставі яких Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Акордбанк» (код ЄДРПОУ 35960913) користується нежилими приміщеннями №1, №2, № 3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2536345280000) або їх частиною, на 18.03.2024; засвідчену банківську виписку щодо сум сплачених Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Акордбанк» (код ЄДРПОУ 35960913) платежів за користування нежилими приміщеннями №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2536345280000) або їх частиною (у тому числі з інформацією про одержувачів платежів, їх банківські реквізити) за весь час користування по 18.03.2024;

- у ОСОБА_2 : засвідчені копії усіх договорів (у т.ч. договорів оренди та суборенди) (з усіма додатками та додатковими угодами до них), на підставі яких нежилі приміщення №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , або їх частини, передавались в користування Публічному акціонерному товариству «Дочірній банк Сбербанку росії» (код ЄДРПОУ 25959784), Публічному акціонерному товариству «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784), Акціонерному товариству «Міжнародний резервний банк» (код ЄДРПОУ 25959784), Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтероко» (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська (колишня - Воровського), 9, літ. «Б»), Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Акордбанк» (код ЄДРПОУ 35960913) та будь-яким іншими особам, з 01.02.2016 по 18.03.2024; засвідчені банківські виписки про платників, а також суми, отримані ОСОБА_2 (у т.ч. в статусі фізичної особи - підприємця) за передачу в користування нежилих приміщеннь №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А»), за адресою: АДРЕСА_1 , або їх частин (у тому числі з інформацією про платників, їх банківські реквізити) з 01.02.2016 року по 18.03.2024 (т. 3 а.с. 112 - 114).

11.04.2024 до суду надійшли від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Міжнародний резервний банк» І.Луньо супровідним листом від 26.02.2024 р. № 635/БТ витребувані докази (т. 4 а.с. 1 - 104).

18.04.2024 до суду надійшли від Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» супровідним листом від 09.04.2024 р. №02-5/1453БТ витребувані докази.

29.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшли документи, витребувані ухвалою суду від 18.03.2024, а саме: копія договору оренди нежилих приміщень №07/05-20 від 07.05.2020, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , з копіями додатків №1, №2, №3 до даного договору; копія додаткової угоди №1 від 01.06.2020 до договору оренди нежилих приміщень №07/05-20 від 07.05.2020; копія додаткової угоди №2 від 30.09.2021 до договору оренди нежилих приміщень №07/05-20 від 07.05.2020; копія договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , з копіями додатків №1, №2, №3 до даного договору; копія додаткової угоди №1 від 01.11.2020до договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020; копія додаткової угоди №2 від 30.09.2021 до договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020; копія договору оренди нежилих приміщень №01/10-21 від 01.10.2021, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , з додатком №1 від 01.10.2021 р., додатковими угодами №1 від 01.10.2021 та №2 від 01.01.2022; копії фільтрованих виписок по операціям по банківському рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 : № НОМЕР_2 у АТ «КБ «Приватбанк» за період з 01.01.2021 - 31.03.2024, № НОМЕР_3 у АТ «КБ «Приватбанк» за період з 01.01.2021 по 31.12.2021. Відмову у наданні інших витребуваних судом доказів відповідач ОСОБА_2 у супровідному листі від 25.04.2024 р. мотивувала закінченням передбаченого п. 44.3 ст. 43 ПК України строку зберігання документів, зверненням ОСОБА_2 до суду із заявою про застосування наслідків позовної давності та пропуском позивачем у грудні 2018 року позовної давності за вимогами про стягнення збитків, виходом суду за рамки позовних вимог.

02.05.2024 до суду супровідним листом від 23.04.2023 р. № 344 надійшли від ТОВ «Інтероко» витребувані докази.

З урахуванням витребуваних судом доказів, представником позивача до суду подані заяви 20.05.2024, 31.07.2024, 07.08.2024 про збільшення розміру позовних вимог.

Зі змісту останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог, вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 10 555 562,00 грн., у тому числі: 6 804 923,46 грн. збитків, 3 034 646,00 грн. інфляційних втрат, 715 992,60 грн. три проценти річних. У зв'язку з цим судом встановлено відповідачу додатковий строк на подання заперечень на заяву представника позивача про збільшення позовних вимог.

02.10.2024 ухвалою суду закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

11.11.2024 до суду надійшов відзив представника відповідача на заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якому остання заперечує факт заподіяння збитків відповідачем позивачу, з огляду на встановлений фактичний порядок користування спільним майном після його поділу постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14, сплатою відповідачем усіх витрат по утриманню приміщень, неврахування отриманої відповідачем орендної плати від орендарів ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 та понесених витрат. Представник відповідача, також, посилається на невірний розрахунок стягуваних сум та те, що отримувані ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 доходи від здачі належних ОСОБА_1 , як співвласнику, приміщень є результатом їх самостійної, ініціативної, систематичної на власний ризик господарської діяльності, окремою від підприємницької діяльності орендодавця ОСОБА_2 та співвласника приміщень ОСОБА_1 , а до отриманих ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 доходів від здачі в користування належних ОСОБА_1 як співвласнику приміщень позивач ніякого відношення не має.

У судових засіданнях 18.02.2025 р. та 15.04.2025 р. представник відповідача ОСОБА_2 - Власюк К.П. заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначила про те, що поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , включаючи нежилі приміщення №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , тривав у справі №757/34950/14-ц понад шість років. За цей час ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 з вимогами, у яких він висловлював бажання користуватися вказаними приміщеннями. Лише через два роки після поділу постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 у справі №757/34950/14-ц нежилих приміщення №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивач зареєстрував право власності на частку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому тільки з цього моменту набув право власності та права вимагати розподілу доходів від здачі приміщень третім особам в користування. Причиною розірвання ОСОБА_2 договору оренди приміщення від 13.07.2012 з ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» було рішення судді Печерського районного суду м. Києва Батрин О.В. від 15.06.2017 про поділ майна подружжя та стягнення з ОСОБА_2 орендної плати за період з листопада 2013 року по вересень 2015 р. Причиною передачі ОСОБА_2 нежилих приміщення №1, №2, №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_6 в оренду стала втрата фізичних та моральних сил ОСОБА_2 . Вказані орендарі були старими та постійними контрагентами підприємств, створених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за час шлюбу. Стверджувала, що позивачем не надано належного розрахунку збитків, оскільки не зазначено періоду, за який стягуються збитки, не враховано факторів зниження розмірів орендної плати у зв'язку з подіями на Майдані 2014 року, повномасштабною війною з 2022 року.

09.06.2025 представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові та процесуальних документах поданих до суду та просив задовольнити з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог

09.06.2025 представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість, з підстав викладених у відзивах та процесуальних документах поданих до суду та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та за наявності заперечень відповідача, які викладені у відзивах, враховуючи надані сторонами докази, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , та відповідач - ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 16.09.1995 по 01.11.2013 р.

У період перебування у шлюбі сторонами набуто у спільну сумісну власність нежилі приміщення №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14 скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2017 р. та ухвалено нове рішення про поділ спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким, зокрема, визнано за кожним із них право власності по 1/2 частині на нежилі приміщення №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») загальною площею 211,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14, на підставі ст. 359 ЦК України, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 485 058 грн., як половину отриманих ОСОБА_2 доходів від передачі в оренду ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та ТОВ «Інтероко» нежитлових приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») загальною площею 211,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договорів оренди від 13.07.2012 та 03.05.2012 р.

Відповідно до договору оренди приміщення, укладеного 13.07.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії», відповідач ОСОБА_2 передала, а ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» як орендар прийняло в строкове платне користування нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень (група приміщень №29) (в літ. «А»), загальною площею 211,10 кв.м., які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 36507409, відповідно до копії по-поверхового плану (додаток №1 до договору). Строк оренди 84 календарних місяців (п.4.1 договору).

Пунктом 5.1 договору оренди від 13.07.2012 розмір місячної орендної плати за користування ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» приміщеннями з урахуванням індексації на момент підписання даного договору складав 70 274,46 грн., що еквівалентно 8 792,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США на день укладення договору. Сторони у пункті 5.2 договору узгодили коригування розміру орендної плати в залежності від зміни курсу гривні до долара США. Також пунктом 5.4 договору відповідач ОСОБА_2 та ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» поклали обов'язок на орендаря по сплаті вартості спожитої електроенергії, комунальних та інших послуг, пов'язаних з експлуатацією приміщення.

03.05.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «Інтероко» укладено договір оренди №03/05/12, згідно з яким відповідач передала в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення площею 82,75 кв.м., яке є частиною нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 5.2 договору оренди №03/05/12 від 03.05.2012, місячний розмір орендної плати становить 60 000,00 грн. з щомісячним корегуванням на коефіцієнт зміни курсу долара США. Пунктами 7.1, 8.1 договору на ТОВ «Інтероко» покладався обов'язок відшкодовувати вартість спожитої електроенергії, а також нести витрати, пов'язані з використанням приміщення (опалення, водопостачання, витрати на обслуговування вентиляційної системи, системи кондиціювання) пропорційно орендованій площі.

Після закінчення дії договору оренди приміщення від 13.07.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії», а також договору оренди №03/05/12 від 03.05.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «Інтероко», вказані юридичні особи продовжували користуватись нежилими приміщеннями №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наступними доказами.

Відповідно до договору суборенди №33-1-6_46, укладеного 15.05.2019 р., фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) та Акціонерним банком «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784) (суборендар), фізична особа-підприємець ОСОБА_3 передала, а суборендар Акціонерний банк «Сбербанк» прийняв строком до 30.11.2021 р. у тимчасове платне користування - нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Право оренди нежилими приміщеннями №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 набула на підставі договору оренди №18/12/1 від 01.12.2018 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар), про що зазначено у п. 1.2 договору суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019.

Відповідачем ОСОБА_2 не виконано вимог ухвали суду від 18.03.2024, не надано договору оренди №18/12/1 від 01.12.2018 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , а тому виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, покладення на сторону ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд розглядає справу за наявними у ній доказами (ст.ст. 12, 13 ЦПК України)

Відповідно до п. 5.1 Договору суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019 р., розмір щомісячної суборендної плати за користування приміщенням в період з 01.08.2019 р. по 31.12.2019 (включно) становить 92000,00 грн. за один місяць строку суборенди. Суборендар зобов'язується здійснити попередню оплату за зазначений період у розмірі 460 000,00 грн. в строк до 5 робочих днів з дати підписання цього Договору. Починаючи з 01.01.2019 р. по 30.06.2020 (включно), договірний розмір місячної суборендної плати становить 98000,00 грн. Починаючи з 01.07.2020 р. до 30.11.2021 р. (включно), договірний розмір місячної суборендної плати становить 110 000,00 грн. Договором №1 від 26.03.2020 сторони внесли зміни до Договору суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019 та встановили суборендну плату за користування АТ «Сбербанк» приміщенням у розмірі 88 200,00 грн. до припинення дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, але не довше, ніж до 30.06.2020 р.

Витрати по сплаті вартості спожитих комунальних та інших послуг ( інтернет, телефонія, охоронна та протипожежна сигналізація, водопостачання, водовідведення, гаряче водопостачання, опалення, утримання будинкової території тощо) (крім електропостачання), пов'язаних з експлуатацією Об'єкта оренди сплачуються суборендарем самостійно на підставі укладених ним договорів (в разі їх укладення) з відповідними організаціями/підприємствами-постачальниками таких комунальних послуг. Витрати по сплаті спожитої Суборендарем електроенергії компенсуються додатково згідно з показниками лічильників, встановлених у приміщенні та/або по будівлі на підставі виставлених орендарем рахунків-фактур шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок орендаря (пункти 5.2 - 5.3 Договору суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019).

01.08.2019 р. Акціонерне товариство «Сбербанк» на підставі Акту до Договору суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019 р. прийняло у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в строкове платне користування нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

30.09.2020 за Актом приймання-передачі приміщення з суборенди Акціонерний банк «Сбербанк» повернув фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 з суборенди нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З витребуваних ухвалою суду від 12.02.2024 у АТ «Міжнародний резервний банк» руху коштів (оплат) по контрагенту фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 за період з 01.08.2019 по 30.09.2020, а також платіжних доручень загальна сума отриманої фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 за Договором суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019 суборендної плати за користування АТ «Сбербанк» нежилими приміщеннями №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становила 1 348 600,00 грн.

У подальшому, 11.08.2020 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 як орендарем укладено Договір оренди №11/08/20, згідно з яким орендодавець надає в оренду орендареві, а остання приймає у тимчасове платне користування (оренду) частину приміщення №1 (групи приміщень № 29) (в літ. А) загальною площею 125,6 кв.м., що складає 59/100 частин (від групи приміщень № 29, загальною площею 217 кв.м.), яке розташоване у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з ціллю подальшого використання чи укладення договорів суборенди. Термін оренди за договором починається з 01 жовтня 2020 («Дата початку») на термін до 30 вересня 2023, про що підписується акт приймання-передачі приміщення для цілей оренди (пункти 2.2, 2.3 договору). Пунктом 3.2 договору оренди розмір орендної плати за один місяць встановлено 5000,00 грн.

За актом приймання-передачі від 01.10.2020 (додаток № 2 до договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020) відповідач передала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 приміщення в оренду.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 01.11.2020 р. до Договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020 р. пункт 3.2 Договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020 р. викладено в наступній редакції: «3.2. Розмір Орендної плати складається з витрат по утриманню приміщення, а саме: витрат на електропостачання. Всі інші платежі по утриманню приміщення несе Орендар та компенсує самостійно».

З матеріалів справи вбачається, що, на підставі договору оренди №11/08/20 від 11.08.2020, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар), остання передала за договором суборенди б/н від 07.09.2020 р. АТ «Сбербанк» в суборенду вищезазначені нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зі строком/терміном суборенди до 31.08.2023 включно.

Згідно п. 5.1 договору суборенди б/н від 07.09.2020, розмір щомісячної суборендної плати за користування АТ «Сбербанк» приміщеннями становить 110 000,00 грн. з періодичною (до 31.01.2021, до 31.01.2022, до 30.09.2023 доплатою річного інфляційного коригування на індекс інфляції за дані періоди).

Пунктами 5.2 - 5.3 договору суборенди б/н від 07.09.2020 р. витрати по сплаті спожитих послуг (Інтернет, телефонія, охоронна та протипожежна сигналізація, водопостачання, водовідведення, гаряче водопостачання, опалення, утримання прибудинкової території тощо) (крім електропостачання), пов'язаних з експлуатацією об'єкта суборенди сплачуються суборендарем самостійно на підставі укладених ним договорів (у разі їх укладення) безпосередньо з відповідними організаціями/підприємствами-постачальниками таких комунальних послуг з моменту, визначеному в договорах. Сторони домовились про те, що витрати по сплаті спожитої суборендарем електроенергії, компенсуються суборендарем додатково згідно з показниками лічильників, встановлених у Приміщенні на підставі виставлених орендарем рахунків-фактур, шляхом перерахування відповідних сум на ІВАN орендаря, зазначений в розділі 14 цього договору, якщо інший додатково у письмовій формі не повідомлений орендарем, протягом трьох робочих днів з дати отримання таких рахунків-фактур та документів, які підтверджують оплату відповідних послуг за електропостачання за звітний період Орендарем.

На підставі Акту від 01.10.2020 приймання-передачі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (орендар) передала АТ «Сбербанк» у суборенду нежилі приміщення №№ 1-10 площею 125,6 кв.м., які є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А» та знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Договором №1 від 21.01.2022 про внесення змін до договору суборенди б/н від 07.09.2020 у преамбулі договору суборенди б/н від 07.09.2020 змінено назву суборендаря у зв'язку з перейменуванням АТ «Сбербанк» у АТ «Міжнародний резервний банк». Змінено порядок сплати суборендарем витрат по опаленню приміщення шляхом їх компенсації орендарю згідно з показниками лічильників. Поширено дію змін з 01.10.2021 згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України.

Судом встановлено, що договором від 18.05.2022 між АТ «Міжнародний резервний банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 достроково з 01.05.2022 року припинено чинність (розірвано) договір суборенди №б/н від 07.09.2020. Нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , повернуті АТ «Міжнародний резервний банк» орендарю - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 за актом приймання-передачі (повернення) від 18.05.2022.

Наданими суду АТ «Міжнародний резервний банк» рухом коштів (оплат) по контрагенту фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 та платіжними дорученнями за період з 01.09.2020 - 31.12.2021 підтверджується одержання ОСОБА_4 1 770 671,60 грн. суборендної плати за користування АТ «Міжнародний резервний банк» нежилими приміщеннями № 1 - 10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за договором суборенди №б/н від 07.09.2020.

Матеріалами справи підтверджуються, що 01.10.2021 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 як орендарем було укладено договір оренди №01/10-21, згідно з яким відповідач передала орендареві у тимчасове користування за плату нерухоме майно: нежитлове приміщення загальною площею 217 кв.м., розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.1 договору оренди №01/10-21 від 01.10.2021, за користування приміщенням орендар незалежно від своєї господарської діяльності сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 6000 (шість тисяч) грн., куди входить вартість сплати податку на землю, вартість компенсації комунальних послуг: водо та теплопостачання, постачання електричної енергії, плата за експлуатаційні витрати (господарчі з утримання систем протипожежної та охоронної сигналізації, прибирання та вивезення сміття тощо).

Сторони договору оренди №01/10-21 від 01.10.2021 додатковою угодою №1 від 01.10.2021 р. виклали пункт 2.1 договору в наступній редакції: «2.1. За користування Приміщенням Орендар незалежно від свої господарської діяльності сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 2800 грн. Додатково до орендної плати Орендар компенсує Орендодавцю витрати по утриманню приміщення, а саме, але не виключно, витрати на електропостачання та забезпечення тепловою енергією». Додатковою угодою №2 від 01.01.2022 р. до договору оренди №01/10-21 від 01.10.2021 р. його сторони встановили: «1. На період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за користування приміщенням орендар незалежно від своєї господарської діяльності сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 2800 грн. В цю плату входять всі витрати Орендодавця по утриманню приміщення. 2. На період з 01.01.2023 року і до кінця терміну дії договору за користування Приміщенням Орендар незалежно від своєї господарської діяльності сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 2800 грн. Додатково до орендної плати Орендар компенсує Орендодавцю витрати по утриманню приміщення, а саме, але не виключно, витрати на електропостачання, водопостачання та забезпечення тепловою енергією».

Також судом встановлено, що, на підставі договору оренди № 01/10-21 від 01.10.2021, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 за договором суборенди нежитлового приміщення №124/2022/168-22 від 18.05.2022 р., передала ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» у користування нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1 договору суборенди №124/2022/168-22 від 18.05.2022, розмір місячної орендної плати за один місяць користування приміщенням визначається як сума в національної валюті України (українській гривні) та обчислюється як добуток орендної ставки на показник індексу споживчих цін (індексу інфляції). Орендна ставка складає: 55000,00 грн. без ПДВ - на період воєнного стану на території, де розміщено об'єкт суборенди, до дати його офіційного завершення; 110 000,00 грн. без ПДВ - на період з наступної календарної дати після офіційного завершення воєнного стану на території, де розміщено об'єкт суборенди до дати припинення цього договору.

На підставі пунктів 3.2, 3.3 договору суборенди №124/2022/168-22 від 18.05.2022 р., зобов'язання по сплаті комунальних та експлуатаційних послуг (утримання будинку та прибудинкової території, електро-, водо-, теплопостачання, водовідведення, вивіз твердих побутових відходів, обслуговування інженерних систем та обладнання та інші), не входять до вартості місячної орендної плати та сплачується суборендарем на підставі укладених ним договорів із постачальниками таких послуг. До моменту укладення суборендарем договорів з відповідними комунальними та/або іншими організаціями/службами, суборендар компенсує орендареві витрати на комунальні послуги, пов'язані з утриманням/ користуванням об'єктом суборенди, які розраховуються пропорційно площі об'єкту суборенди, виходячи з обсягів спожитих суборендарем послуг та відповідно до показань лічильників і сплачуються додатково на підставі виставлених орендарем рахунків з моменту підписання сторону акту приймання-передачі об'єкту суборенди. У випадку неможливості укладення суборендарем договорів з відповідними комунальними та/або іншими організаціями/службами, суборендар компенсує орендарю витрати на комунальні послуги пропорційно площі об'єкта суборенди. Комунальні послуги за цим Договором включають: послуги водопостачання, водовідведення, опалення, електропостачання, послуги вивезення сміття, утримання об'єкту суборенди та догляду території, прилеглої до об'єкту суборенди, на надання яких орендарем/орендодавцем укладено договори з відповідними службами/організаціями. Підставою для проведення розрахунків суборендарем за комунальні послуги є виставлений рахунок , наданий орендарем не пізніше 5 (п'яти) банківських днів до терміну оплати.

18.05.2022 нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , передані за актом у користування ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк».

Відповідно до договорів про внесення змін №1 від 01.04.2023, №2 від 01.09.2023, №3 від 01.02.2024 до договору суборенди нежитлового приміщення №124/2022/168-22 від 18.05.2022 змінювались розміри орендної плати та остаточно визначено, що ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» сплачує орендну ставку, яка також підлягає коригуванню на індекс інфляції: 55000,00 грн. - на період воєнного стану на території, де розміщено об'єкт суборенди, до 31.03.2023 р.; 60 000,00 грн. - на період дії воєнного стану з 01.04.2023 р. по 31.01.2024; 62331,50 грн. - на період воєнного стану за лютий 2024; 65 000,00 грн. - на період воєнного стану з 01.03.2024 до дати його офіційного завершення; 110 000,00 грн. - на період з наступної календарної дати після офіційного завершення воєнного стану. Договором про внесення змін №3 від 01.02.2024 до Договору суборенди нежитлового приміщення №124/2022/168-22 від 18.05.2022 змінено строк дії Договору суборенди - до 28.02.2025 р. (включно).

Згідно наданих банківських виписок ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 за період дії договору суборенди нежитлового приміщення №124/2022/168-22 від 18.05.2022 та протягом 27.05.2022 р. - 07.03.2024 отримала від ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» за користування нежилими приміщеннями №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , плату 2 677 686,16 грн.

З витребуваних судом у ТОВ «Інтероко» доказів вбачається, що, на підставі договору оренди №29/07-17 від 16.06.2017, між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , орендарем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено з ТОВ «Інтероко» як суборендарем договір суборенди №30/07/17 від 16.06.2017.

Відповідачем ОСОБА_2 не виконано вимог ухвали суду від 18.03.2024 та не надано зазначеного договору оренди №29/07-17 від 16.06.2017, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , а тому виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, покладення на сторону ризику настання наслідків, пов'язаних із невчиненням нею процесуальних дій, суд розглядає справу за наявними у ній доказами (ст.ст. 12, 13 ЦПК України).

30.07.2017 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_4 на підставі договору суборенди №30/07/17 від 16.06.2017 передала у користування ТОВ «Інтероко» нежиле приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що оформлено Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 30.07.2017.

Згідно договору суборенди №30/07/17 від 16.06.2017, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (орендар) зобов'язалась передати, а ТОВ «Інтероко» (суборендар) - прийняти строком до 31.05.2020 р. у тимчасове платне користування (оренду) нежиле приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Суборендна плата встановлена в розмірі добутку орендної плати 100 000,00 грн. на індексу співвідношення офіційного курсу НБУ долара США на дату виставленого орендарем рахунку (у разі його відсутності - на 15 число місяця, що передував оплачуваному) до курсу на дату укладення договору суборенди. Додатковою угодою №1 від 11.12.2017 збільшено орендну плату, починаючи з 01.01.2018 р., до 110 000,00 грн. з корегуванням на індекс співвідношення офіційного курсу НБУ гривні до долара США на дату виставленого орендарем рахунку до курсу на дату укладення даної додаткової угоди до договору суборенди.

Пунктами 7.1- 7.4 договору суборенди №30/07/17 від 16.06.2017 р. ТОВ «Інтероко» зобов'язався щомісячно відшкодовувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 вартість спожитої суборендарем електроенергії у розмірі, визначеному згідно з показниками приладу обліку (лічильника) у приміщенні. Також пунктами 8.1 - 8.3 договору суборенди №30/07/17 від 16.06.2017 р. на ТОВ «Інтероко» як суборендаря покладено обов'язок оплати витрат, пов'язаних з використанням Приміщення, а саме: опалення, водопостачання, витрати на обслуговування вентиляційної системи і системи кондиціювання, пропорційно орендованої площі Приміщення.

Згідно акту приймання-передачі (повернення) від 31.05.2020 р. до договору суборенди №30/07/17 від 16.06.2017 р. суборендар ТОВ «Інтероко» повернуло орендарю - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 нежиле приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що 07.05.2020 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір №07/05-20 оренди нежилого приміщення площею 85,5 кв.м. як частини нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . За користування приміщенням орендар незалежно від своєї господарської діяльності сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 6000 (шість тисяч) грн. В орендну плату, яка починає сплачуватись з 01.06.2020 р. та не підлягає індексації, входить вартість сплати податку на землю, вартість компенсації комунальних послуг: водо та теплопостачання, постачання електричної енергії, плата за експлуатаційні витрати (господарчі з утримання систем протипожежної та охоронної сигналізації, прибирання та вивезення сміття тощо).

Згідно Акту приймання-передачі Приміщення від 01.06.2020 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передала, а фізична особа-підприємець ОСОБА_4 прийняла у тимчасове платне користування нежиле приміщення площею 85,5 кв.м. як частини нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковою угодою №1 від 01.06.2020 р. до Договору №07/05-20 від 07.05.2020 р. викладено пункт 2.1 Договору №07/05-20 від 07.05.2020 р. у наступній редакції: «2.1. Розмір Орендної плати складається з витрат по утриманню приміщення, а саме: витрат на електропостачання. Всі інші платежі по утриманню приміщення несе Орендар та сплачує самостійно».

08.05.2020 р., на підставі договору оренди №07/05-20 від 07.05.2020, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендарем) було укладено договір суборенди №08-05/20 від 08.05.2020 із ТОВ «Інтероко» (суборендар), згідно з яким фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зобов'язалась передати, а ТОВ «Інтероко» прийняти у тимчасове платне користування (оренду) до 31.05.2021 нежитлове приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п. 5.2 договору суборенди №08-05/20 від 08.05.2020 р., розмір орендної плати за один місяць становить добуток орендної ставки на індекс співвідношення встановленого НБУ офіційного курсу гривні до долара США на дату виставленого орендарем рахунку по оплаті орендної плати до встановленого НБУ офіційного курсу гривні до долара США на дату укладення договору. Орендна ставка у період з 01.06.2020 р. по 31.08.2020 р. становила 80 000,00 грн. без ПДВ, а з 01.09.2020 р. і до кінця строку оренди - 100 000,00 грн.

За Актом від 01.06.2020 р. до Договору суборенди №08-05/20 від 08.05.2020 р., фізична особа-підприємець ОСОБА_4 передала, а ТОВ «Інтероко» прийняло в суборенду нежитлове приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковими угодами від 15.04.2021 р. та від 01.10.2021 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та ТОВ «Інтероко» продовжили строк дії Договору суборенди №08-05/20 від 08.05.2020 до 07.04.2023. Додатковою угодою від 20.06.2022 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та ТОВ «Інтероко» змінили розмір орендної плати: на період з 01.03.2022 р. по 31.05.2022 р. - орендна плата ТОВ «Інтероко» як суборендарем не сплачується; на період з 01.06.2022 р. по 30.06.2022 р. - розмір орендної плати становить 50 000,00 грн. без ПДВ на місяць.

Пунктами 7.1 - 8.3 договору суборенди №08-05/20 від 08.05.2020 р. на суборендаря - ТОВ «Інтероко» покладався обов'язок відшкодовувати щомісяця орендарю - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 вартість спожитої суборендарем в приміщенні електроенергії в розмірі, визначеному згідно з показаннями приладу обліку (лічильника), а також нести експлуатаційні витрати, пов'язані з користуванням приміщенням - опалення, водопостачання, витрати на обслуговування вентиляційної системи і систем кондиціювання, пропорційно орендованої площі приміщення.

Додатковою угодою від 31.03.2023 р. договір суборенди №08-05/20 від 08.05.2020 розірвано, а ТОВ «Інтероко» повернуло фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 із суборенди нежитлове приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору оренди нежитлових приміщень №01/10-21 від 01.10.2021 р., укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 остання уклала з ТОВ «Інтероко» договір суборенди №08/23 від 01.04.2023 р., відповідно до якого фізична особа-підприємець ОСОБА_7 зобов'язалась передати, а ТОВ «Інтероко» прийняти у тимчасове платне користування (оренду) строком до 30.09.2024 р. нежитлове приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати за один місяць становить добуток орендної ставки на індекс інфляції, що за згодою сторін дорівнює 1 (одиниці). Орендна ставка становить: на період дії воєнного стану - 70 000,00 грн. без ПДВ; після закінчення дії воєнного стану і до кінця строку оренди - 100 000,00 грн. без ПДВ. Пунктами 7.1 - 7.5 Договору суборенди №08/23 від 01.04.2023 р. передбачено, що ТОВ «Інтероко» щомісяця відшкодовує орендарю фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 вартість спожитої суборендарем в приміщенні електроенергії в розмірі, визначеному згідно з показниками приладу обліку (лічильника). Суборендар оплачує вартість спожитої вентиляційною системою електроенергії пропорційно займаній суборендарем площі. Суборендар зобов'язаний щомісяця відшкодовувати орендарю вартість використання опалення та водопостачання, згідно рахунків, що направляються суборендареві щомісяця. Суборендар зобов'язаний оплачувати рахунки орендаря за електроенергію, тепло- та водопостачання протягом 5 робочих днів з моменту отримання таких рахунків.

На підставі Акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.04.2023 орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 передала, а суборендар - ТОВ «Інтероко» прийняло у користування нежитлове приміщення загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень №29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданих ТОВ «Інтероко» виписок по рахунках, платіжних інструкцій за договорами суборенди №30/07/17 від 16.06.2017, №08-05/20 від 08.05.2020, №08/23 від 01.04.2023 протягом періоду з 01.02.2016 по 26.03.2024 суборендарем ТОВ «Інтероко» сплачено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 плати за користування нежитловим приміщенням загальною площею 85,50 кв.м., що є частиною нежилих приміщень загальною площею 217,0 кв.м. групи приміщень № 29 в літері «А», які знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у на суму 7 254 558,33 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 вересня 1995 року по 01 листопада 2013 року., протягом якого придбали за інвестиційними договорами від 07 жовтня 2004 року нежитлові приміщення №1, 2, 3 (групи приміщень №29) загальною площею 217 кв.м. на АДРЕСА_1 та на підставі свідоцтва від 21.03.2006 року оформили право власності на ім'я відповідача. З огляду на це постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14 проведено поділ спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за кожним із них право власності по 1/2 частині на нежилі приміщення №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») загальною площею 211,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою - третьою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ст.ст. 356, 357 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речей не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно з ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

У зв'язку з наведеним та за відсутності договорів, заяв, довіреностей та інших письмових правочинів судом відхиляються покликання представника відповідача на існування домовленості між сторонами про фактичний порядок користування нерухомим майном за адресами: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 , що належить їм на праві спільної часткової власності, та розподілу доходів, отримуваних від їх експлуатації.

Згідно з ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідачем не подано суду належних та допустимих доказів надання позивачем ОСОБА_1 згоди, повноважень (довіреності) чи дозволу відповідачу ОСОБА_2 на одноособову передачу в користування третім особам належних позивачу як співвласнику нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») загальною площею 211,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , а також права визначення відповідачем на власний розсуд умов договорів користування приміщеннями та розпорядження отриманими коштами.

Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави. При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за найм речі або розірвання договору та відшкодування збитків. Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ст.ст. 769, 774 ЦК України).

Таким чином, передаючи в користування нежилі приміщення №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 зобов'язана була повідомити орендарів ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про право власності іншого співвласника - позивача ОСОБА_1 на дані приміщення. В свою чергу орендарі ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 зобов'язані були інформувати суборендарів про права ОСОБА_1 на дані приміщення.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: (1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; (2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. У разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, зміни правонабувача речового права, похідного від права власності, строку дії такого речового права, а також зміни обтяжувача, особи, в інтересах якої встановлено обтяження речових прав, чи зміни умов обтяження проводиться державна реєстрація таких змін, при цьому дата та час державної реєстрації речових прав, обтяжень речових прав залишаються незмінними (ст.ст. 3, 4 Закону України від 01.07.2004 р. №1952-IV).

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України від 01.07.2004 р. №1952-IV, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19)).

З Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєструвала 10.12.2021 р., на підставі постанови Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. та постанови Верховного Суду від 27.10.2021 р. у справі №757/34950/14 ,право власності на частку 1/2 нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2536345280000, вид спільної власності: спільна часткова власність.

Тому, з 10.12.2021 р. ФОП ОСОБА_4 , суборендарі - ТОВ «Інтероко», АТ «Міжнародний резервний банк», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», укладаючи вище зазначені відповідні договори оренди та суборенди, додаткові угоди про зміни і доповнення до них, підписуючи акти приймання-передачі, мали можливість самостійно виявити згідно з офіційними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутність у відповідача права одноособово розпоряджатись нежилими приміщеннями №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні 15.04.2025 представник відповідача ОСОБА_2 Власюк К.П. не заперечила перебування орендарів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у родинних зв'язках з ОСОБА_2 та підтвердила той факт, що ОСОБА_3 була матір'ю ОСОБА_2 .

Судом відхиляються посилання представника відповідача на недопустимість отриманих адвокатом Леськовим В.П. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідоцтв про спадщину майна за законом в підтвердження родинних зв'язків між відповідачем ОСОБА_2 , як орендодавцем та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як орендарями приміщень.

Обґрунтованих причин переоформлення з 16.06.2017 р. та 01.08.2019 р. договорів на користування ТОВ «Інтероко», АБ «Сбербанк» (АТ «Міжнародний резервний банк») нежилими приміщеннями №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , безпосередньо з ОСОБА_2 на її родичів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відповідачем та її представником не наведено. Доказів надання згоди позивача як співвласника приміщень на укладення догорів оренди ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, арбітражних керуючих, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порядок доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484), визначає процедуру надання (припинення) доступу посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування чи інших визначених законом особам, адвокатам та нотаріусам (далі - користувачі) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

Відповідно до п. 10 Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор виготовляє скановані копії документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації прав у паперовій формі, з дотриманням вимог, передбачених Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141.

Таким чином, адвокат Леськов В.П. не позбавлений можливості на підставі договору з технічним адміністратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно отримати доступ до сканованих державним реєстратором свідоцтв про спадщину та інших документів, що підтверджують належні до предмету доказування факти.

Доказів недостовірності свідоцтв про право на спадщину відповідачем та її представником не надано.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

За ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Передбачений статтею 627 ЦК України принцип свободи договору обмежений ч. 3 ст. 6 ЦК України, за якою сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст. 6 ЦК України).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення або договору (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Враховуючи зазначене, передача відповідачем ОСОБА_2 в оренду ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 та користування третіми особами без згоди позивача як співвласника нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , є порушенням прав позивача, передбачених ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1 - 3 ст. 319, ч. 1 ст. 358, ст. 761 ЦК України.

Відповідно до ст.359 ЦК України, плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, позивач як співвласник має право отримання половини доходів від використання іншими особами нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зп унктом 3 частини другої статті 11 ЦК України, до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право (ч.3 ст. 22 ЦК України).

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, яке пов'язане з утиском її інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених нею витратах, у втраті або пошкодженні її майна, у втраті доходів, які вона повинна була отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

Суд зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно». Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні.

Право позивача на отримання половини доходів від передачі нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , в користування ТОВ «Інтероко», ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» (перейменованого у АТ «Міжнародний резервний банк») підтверджене постановою Київського апеляційного суду від 14.12.2020 р. у справі №757/34950/14, якою за позовом ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_2 1485058,00 грн., отриманих ОСОБА_2 протягом 2013 - 2015 років орендних платежів.

Відповідач не надала належного обґрунтування причин переоформлення без згоди співвласника приміщень ОСОБА_1 права користування приміщеннями тими ж наймачами - ТОВ «Інтероко» та АТ «Сбербанк» на своїх родичів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 після ухвалення Печерським районним судом м. Києва рішення від 15.06.2017 р. у справі №757/34950/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 орендних платежів.

Судом встановлено, що представники позивача неодноразово звертались до відповідача, ТОВ «Інтероко», АТ «Міжнародний резервний банк», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» з повідомленнями про належність ОСОБА_1 як співвласнику нежилих приміщень №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , необхідність перерахування відповідної частини орендної плати за користування приміщеннями позивачу, приведення відносин користування приміщеннями у відповідність до закону та інтересів усіх співвласників.

Також, як встановлено судом, у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа №757/68112/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення на підставі ст.ст. 359, 369 ЦК України половини орендної плати за користування на умовах договорів оренди нежилими приміщеннями №1, №2 та №3 (групи приміщень №29) (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «Інтероко» та АТ «Міжнародний резервний банк» за період безпосередньої передачі ОСОБА_2 приміщень в оренду вказаним наймачам з листопада 2015 року по листопад 2021 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про вжиття позивачем в межах наявної у нього інформації достатніх заходів до одержання належної йому частини доходів від передачі ОСОБА_2 приміщень в користування третіх осіб.

Поряд з цим, судом відхиляються посилання представника відповідача на тотожність підстав та предмету позовних вимог, що розглядаються у справах №№757/8848/23-ц, 757/68112/21-ц, та ймовірність безпідставного збагачення позивача ОСОБА_1 . Предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справі №757/68112/21-ц є стягнення на підставі ст. 359 ЦК України половини орендної плати, отриманої безпосередньо ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 13.07.2012 р. з ПАТ «Дочірній банк Сбербанк росії» (згодом - Акціонерний банк «Сбербанк», АТ «Міжнародний резервний банк») та договору оренди №03/05/12 від 03.05.2012 р. з ТОВ «Інтероко».

Після припинення 01.08.2019 р. дії договору оренди від 13.07.2012 р. між ФОП ОСОБА_2 та ПАТ «Дочірній банк Сбербанк росії», відповідач без згоди позивача як співвласника передала нежилі приміщення №№1-10 загальною площею 125,6 кв.м., що є частиною нежилих приміщень (група приміщень №29) (в літ. «А»), загальною площею 211,10 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди №18/12/1 від 01.12.2018 р. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 , яка в свою чергу оформила платне користування Акціонерним банком «Сбербанк» вказаними приміщеннями договором суборенди №33-1-6_46 від 15.05.2019 р. Також після припинення орендних відносин між ОСОБА_2 та ТОВ «Інтероко» за договором оренди №03/05/12 від 03.05.2012 р., відповідач без згоди позивача як співвласника приміщень на підставі договору оренди №29/07-17 від 16.06.2017 р. передала іншу частину приміщень площею 85,50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 , яка оформила платне користування ними ТОВ «Інтероко» договором суборенди №3-/07/17 від 16.06.2017 р.

Предметом позову у справі №757/8848/23-ц є стягнення, на підставі ст. 22 ЦК України, збитків (упущеної вигоди) у вигляді доходів, які співвласник приміщень ОСОБА_1 міг реально одержати від користування Акціонерним банком «Сбербанк» (АТ «Міжнародний резервний банк»), ПАТ «Акордбанк», ТОВ «Інтероко», якби відповідач ОСОБА_2 в порушення ст.ст. 358, 359, 369 ЦК України без згоди позивача як співвласника не уклала б договорів оренди з пов'язаними родинними зв'язками особами - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з подальшим оформленням ними платного користування Акціонерним банком «Сбербанк» (АТ «Міжнародний резервний банк»), ПАТ «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» договорами суборенди.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Верховного Суду від 30.09.2021 р. у справі № 922/3928/20, від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 22 ЦК України, упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався обов'язків, встановлених законодавством, договором та правилами здійснення відповідної діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Тому, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Верховного Суду від 30.09.2021 р. у справі № 922/3928/20, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

ЦК України передбачено загальний принцип повного відшкодування заподіяних збитків, тобто принцип за яким відшкодування здійснюється в розмірі, еквівалентному заподіяним збиткам, а обмеження майнової відповідальності допускається лише у виняткових, прямо передбачених законом або договором випадках.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч.3 ст. 623 ЦК України).

За змістом частини другої статті 22 ЦК України, упущена вигода, будучи складовою поняття збитки на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Отже, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.

Тому, при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту) за яких позивач (кредитор) мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання зобов'язаною особою своїх обов'язків.

Чинний ЦК України не містить норм, які б розкривали зміст поняття звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту), тоді як за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово «звичайний» означає «який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; який не має в собі нічого нового; звичний; який вважається нормальним; характерний, типовий для кого -, чого-небудь» (Словник української мови: в 11 томах. - Том 3, 1972. - Стор. 476).

Отже, звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

За наведеного розумним витратами із урахуванням таких принципів цивільного права як справедливість, розумність, є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права. До відповідних розумних витрат відносяться, зокрема, але не виключно, виробничі витрати, інформаційні витрати, транспортні витрати, амортизаційні витрати тощо. Такі витрати пов'язуються з виплатою заробітної плати, сплатою податків і обов'язкових платежів, комунальних платежів, витрат на оренду, інших матеріальних і прирівняних до них витрат тощо. Тому розмір упущеної вигоди кредитора має визначатися виходячи з розміру доходу, який він міг одержати, за виключенням його витрат на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права. Без урахування наведених витрат сам по собі чистий прибуток не може бути покладений в основу розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки: по-перше, такий підхід суперечить наведеним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості, розумності; по-друге: зумовить заявлення кредитором вимог до боржника про відшкодування збитків, що виходять за межі тих, які необхідні, а отже, матиме наслідком надкомпенсацію майнових втрат кредитора (позивача), його необґрунтоване збагачення та стягнення з боржника (відповідача) зайвих сум. Водночас, покладення лише чистого прибутку в основу розрахунку упущеної вигоди своїм наслідком зумовить недотримання іншого критерію визначення (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди - критерію коменсаційності відшкодування збитків (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.09.2021 р. у справі №922/3928/20).

З урахуванням ст. 22 ЦК України, та наведеної правової позиції Верховного Суду суд відхиляє посилання представника відповідача на необхідність врахування витрат ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 по сплаті податків, фактичних витрат по утриманню приміщень (вартості спожитої ТОВ «Інтероко», АТ «Міжнароних резервний банк», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» електроенергії, комунальних послуг).

Так, у випадку, якщо б, передбачені ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1 - 3 ст. 319, ч. 1 ст. 358, ст. 761 ЦК України, права позивача не були порушені відповідачем та половина орендної плати за звичайних обставин надходила від ТОВ «Інтероко», АТ «Міжнароних резервний банк», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» безпосередньо позивачу пропорційно його частці у праві власності на приміщення, потреби у сплаті ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 відповідних сум податків (в т.ч. єдиного податку) з належних ОСОБА_1 орендних платежів не було.

Відповідно до пп. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України, що визначає особливості оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар. Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1-170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом (орендарем) під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Якщо орендар є фізичною особою, яка не є самозайнятою особою, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку - орендодавець.

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає , що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Зі змісту вказаних норм Податкового кодексу України вбачається те, що у випадку здачі приміщень в оренду ОСОБА_1 як підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, спільно з ОСОБА_2 , податок з надходжень від орендної плати підлягав би сплаті особисто позивачем згідно з ст.ст. 292, 295 ПК України. Якщо б позивач здавав спільно з відповідачем в оренду приміщення без статусу фізичної особи - підприємця, тоді податок на доходи громадян утримувався та перераховувався до бюджету орендарем як податковим агентом при виплаті орендної плати.

З огляду на зазначене, сплачені відповідачем ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 суми єдиного податку з отриманої від ТОВ «Інтероко», АТ «Міжнароних резервний банк», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» плати за користування приміщеннями не підлягають вирахуванню із суми збитків, наведених у позові.

З аналізу договору оренди приміщень від 13.07.2012 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» (пункт 5.4 договору), договору оренди №03/05/12 від 03.05.2012 (пункти 7.1 - 9.1) між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «Інтероко» вбачається, що їх умовами обов'язки по оплаті або компенсації орендодавцю (у випадку не укладення орендарями прямих договорів) вартості спожитої електроенергії, експлуатаційних витрат (опалення, водопостачання, витрати на обслуговування систем вентиляції та кондиціювання) покладались на орендаря та сплачувались окремо від орендної плати.

Аналогічні умови окремої оплати постачальникам електроенергії, комунальних послуг на підставі прямих договорів або компенсації (відшкодування) користувачами нежилих приміщень - АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» на користь ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 вартості спожитої електроенергії, експлуатаційних витрат (опалення, водопостачання, витрати на обслуговування систем вентиляції та кондиціювання), передбачені відповідними договорами суборенди з ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 №33-1-6_46 від 15.05.2019 р., б/н від 07.09.2020 р., №124/2022/168-22 від 18.05.2022 р., №30/07/17 від 16.06.2017 р., №08-05/20 від 08.05.2020, №08/23 від 01.04.2023 р., а їх реальна сплата підтверджується наданими АТ «Міжнародний резервний банк», ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» платіжними дорученнями та виписками по банківських рахунках.

З доданого до заяви представника позивача від 06.08.2024 р. розрахунку стягуваних збитків вбачається, що сплачені АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» суми відшкодування ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 вартості спожитої електроенергії та комунальних (експлуатаційних) послуг виключені із стягуваних сум збитків.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц зазначав, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається. Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

Відповідач ОСОБА_2 не надала доказів переоформлення ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 прямих договорів з постачальниками електроенергії, комунальних послуг, вартість споживання яких повністю компенсувались АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 .

Подані 10.11.2024 представником відповідача до відзиву на заяву про збільшення розміру позовних вимог договори №052078710290400 від 07.02.2022 р. між ОСОБА_2 та КП «Київтеплоенерго», № НОМЕР_5 від 21.03.2023 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «АК «Київводоканал», №30437 від 18.07.2006 р. між ОСОБА_2 та АЕК «Київенерго» підтверджують те, що за період оренди приміщень ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , а також протягом часу користування приміщеннями АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко», вказані орендарі та суборендарі не переоформили прямі договори та особові рахунки споживача з постачальниками електроенергії, комунальних послуг. Тому відповідач ОСОБА_2 як власник особових рахунків за вказаними договорами постачання електроенергії, централізованого водопостачання та водовідведення добровільно та самостійно оплачувала витрати на утримання приміщень, що попередньо компенсувались АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 .

Водночас відповідач не була позбавлена можливості заявити до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 вимоги про компенсацію грошових коштів, сплачених нею на утримання приміщень, що фактично компенсовані їм користувачами АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко».

Зі схожої позиції виходив Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 р. по справі №335/10239/20 у спорі колишнього подружжя щодо стягнення половини доходів від орендної плати: «Встановивши, що сторонам у справі на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року у справі № 756/10701/17, яке набрало законної сили 24 жовтня 2019 року, належить по 1/2 частині спірного нежилого приміщення, яке відповідачка як фізична особа - підприємець здає в оренду третій особі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідачки на користь позивача 1/2 частини отриманих доходів від здачі нежилого приміщення в оренду.

Враховуючи те, що позивачу належить на праві приватної власності 1/2 частина спірного нежилого приміщення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачка не мала передбачених законом прав самостійно розпоряджатися нежилим приміщенням та одноосібно отримувати дохід від його використання.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідачка є фізичною особою - підприємцем, сплачує єдиний податок та єдиний внесок, а тому судам необхідно вирахувати чистий прибуток, який підлягатиме поділу, з огляду на те, що дохід від надання майна в оренду підлягає оподаткуванню на загальних підставах, а отже, позивач став податковим агентом щодо нарахування, утримання й перерахування до відповідного бюджету податку на доходи фізичних осіб з доходу, який він отримав у вигляді орендних платежів на підставі рішення суду.

Посилання відповідачки у касаційній скарзі на те, що вона несе витрати на комунальні послуги, капітальний та поточні ремонти, інші витрати на введення підприємницької діяльності, витрати на паливо та проїзд з метою перевірки утримання переданих в оренду приміщень, є необґрунтованими, оскільки відповідачка не надала належних доказів на підтвердження таких доводів. Верховним Судом враховано, що у пункті 3.3 договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 3/2016-05/К, укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Елегант-Групп» (орендар), сторонами передбачено, що експлуатаційні витрати, витрати на центральне опалення, електроенергію, комунальні послуги, послуги телефонного зв'язку та інші експлуатаційні витрати оплачуються орендарем окремо на підставі рахунків орендодавця. Надані відповідачкою розрахунки зі сплати комунальних послуг (а. с. 233 - 235 т. 2) містять відомості про нараховані суми та не підтверджують, що такі кошти були сплачені саме відповідачкою. Водночас, відповідачка не позбавлена можливості заявити до позивача вимоги про стягнення грошових коштів, понесених нею на утримання спірного нежилого приміщення, надавши належні докази на підтвердження таких вимог».

З огляду на вище викладене, суд критично відноситься до поданого представником відповідача Звіту ПП «Аудиторська фірма «Аудитсервіс» про фактичні результати виконання завдань з узгодження процедур стосовно фінансової інформації за період з 2019 - 2021 років щодо орендних платежів ФОП ОСОБА_2 за договорами оренди. Крім того, даний аудиторський звіт було проведено на підставі договору оренди №18/12/1 від 01.12.2018 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , та договору оренди №29/07-17 від 16.06.2017, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , які відповідач всупереч ухвалі від 18.03.2024 р. про витребування доказів не надала до суду, покликаючись у заяві від 25.04.2024 р. на їх відсутність внаслідок закінчення встановленого п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України трьох річного строку зберігання документів.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, згідно з якою загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків, до складу яких входить упущена вигода, яка за своє суттю є майновими втратами, що могли, з урахуванням розумних витрат на їх отримання, бути реально отримані кредитором за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Тож, визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Отже, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Разом з тим, на практиці досить часто складно точно визначити та, як наслідок, і довести дійсний розмір заподіяних кредитору збитків у вигляді упущеної вигоди.

У такому разі виникає питання, яким чином має діяти суд, у випадку коли заподіяні позивачу (кредитору) збитки у вигляді упущеної вигоди важко з'ясувати в кількісному вираженні та складно встановити їх розмір з достатнім ступенем визначеності, тоді як протиправна поведінка заподіювача збитків та причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою є доведеними позивачем (кредитором) та підтверджуються матеріалами справи.

Вочевидь, що за цих умов відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним вище принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.

Суд звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Ураховуючи наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати принципи, засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи. Близький за своєю суттю підхід щодо визначення справедливого розміру збитків застосований у рішеннях ЄСПЛ від 11.06.2020 у справі "UGRINOVA AND SAKAZOVA v. BULGARIA", від 15.04.2021 у справі "PORAZIK v. HUNGARY", в яких суд зважаючи на неможливість (ускладненість) точного розрахунку розміру заявлених матеріальних збитків визначив з урахуванням обставин справи справедливий розмір таких збитків, керуючись критерієм справедливості.

Згідно з правовою позицією, викладеною у пунктах 35 - 38, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 р. у справі № 686/7081/21, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової(матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим.

Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника зтакої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджуєгрошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)).

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розмір суми збитків, наданий позивачем, відповідачем, в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.

Враховуючи триваючий характер зобов'язання щодо відшкодування заподіяних позивачу збитків, їх компенсаторний характер, реальність доказово підтвердженого отримання ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 плати за користування АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» належними ОСОБА_1 як співвласнику приміщеннями, а також встановлений чинними договорами суборенди розмір плати за користування приміщеннями та порядок відшкодування суборендарями експлуатаційних витрат, суд приходиться до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем сум збитків, інфляційних втрат, трьох процентів річних, розрахованих по 29.07.2024 р. в розмірі 10 555 562 грн., включаючи 6804923,46 грн. збитки, 3034646,00 грн. інфляційні втрати, 715992,60 грн. три проценти річних.

Покликання представника відповідача на стягнення позивачем збитків, інфляційних втрат, трьох процентів річних, заподіяних внаслідок укладення договору суборенди №33-1-6 від 15.05.2019 р. між ФОП ОСОБА_3 та АТ «Сбербанк» в розмірі 1 168 361,00 грн., а не у більшому розмірі 1 168 894,00 грн. як нарахував відповідач, суд оцінює в розрізі ч. 1 ст. 13 ЦПК України, згідно з якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Контррозрахунку заявлених до стягнення сум збитків, інфляційних втрат, процентів річних відповідачем не надано.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності при вирішенні спору, суд, зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

У постанові від 07.11.2018 р. у справі № 372/1036/15-ц (пр. № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц (пр. № 14-140цс18).

Межі застосування позовної давності встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (п.36 постанови Велика Палата Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18), пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Пунктом 4 частини четвертої статті 21 Закону України «Про інформацію» передбачено, що до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості про факти порушення прав і свобод людини.

З доданого до позову листа АТ «Міжнародний резервний банк» вбачається, що останній відмовився розкривати позивачу інформацію щодо належних ОСОБА_1 як співвласнику нежитлових приміщень, у тому числі про обставини та підстави користування ними без його згоди, посилаючись на обмежений характер доступу даної інформації. Відповідач ОСОБА_2 та суборендар ТОВ «Інтероко» взагалі ігнорували запити представників позивача.

За таких обставин, суд доходить до висновку про відсутність у позивача об'єктивної можливості дізнатись про обставини порушення прав, осіб порушників його прав, розмір заподіяних збитків внаслідок передачі без його погодження належних ОСОБА_1 як співвласнику нежитлових приміщень, зокрема, обставин передачі нерухомого майна в оренду ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 з одночасною передачею нежитлових приміщень в суборенду АТ «Міжнародний резервний банк» (АТ «Сбербанк»), ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», ТОВ «Інтероко» не раніше надходження до Печерського районного суду м. Києва витребуваних ухвалами суду 12.02.2024 р. та 18.03.2024 р. договорів оренди, суборенди, платіжних документів.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних, враховуючи, що стороною відповідача доводи спростовані не були.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 15 140,00 грн.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 95, 133, 141, 258 - 259, 263 - 265, 273, 274, 280 - 282, 352, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; паспорт: НОМЕР_7 , виданий 03.12.1996 Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; код РНОКПП НОМЕР_8 ) 10 555 562 (десять мільйонів п'ятсот п'ятдесят п'ять п'ятсот шістдесят дві гривні) грн., 6 804 923,46 грн (шість мільйонів вісімсот чотири дев'ятсот двадцять три гривні сорок шість копійок) збитків, 3034646 грн.(три мільйони тридцять чотири шістсот сорок шість гривень шістдесят копійок) інфляційних втрат та 715992, 60 грн. (сімсот п'ятнадцять дев'ятсот дев'яносто дві гривні шістдесят копійок) три проценти річних.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; паспорт: НОМЕР_7 , виданий 03.12.1996 Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; код РНОКПП НОМЕР_8 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень) грн.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19.06.2025.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА