печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11485/25-а
пр. 2-а-184/25
19 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань: Кошелюк Д.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача (в режимі ВКЗ) - Бабки Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу 757/11485/25-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
У березні 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої позивач просить суд скасувати постанову № 216/25 по справі про адміністративне правопорушення від 28.02.2025 року про притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Брянківським МВ УМВС України в Луганській області 19.11.2010 р., місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце реєстрації ВПО та фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень 00 копійок і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що 28 лютого 2025 року відносно нього начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була прийнята постанова № 216/25 за справою про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн.
Позивач вказує, що ні оскаржувана постанова, ні протокол про адміністративне правопорушення не містять жодних конкретних відомостей чи доказів, які могли б підтверджувати вчинення адміністративного правопорушення, відмови від проходження ВЛК. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку наявності в його діях складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, що є підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Відтак, позивач вважає, що дана постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є незаконною, необґрунтованою та відповідно такою, що підлягає скасуванню судом.
12.03.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 17.03.2025, для вирішення питання про відкриття провадження.
17.03.2025 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
22.04.2025 представником ІНФОРМАЦІЯ_1 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що постанова була прийнята у відповідності до законодавства та з урахуванням викладеного у відзиві представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
28.04.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача просив не приймати до уваги та задовольнити позовні вимоги.
В судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва.
Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судовим розглядом встановлено, що 28.02.2025 начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_3 було складено протокол № 216/25 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
З вказаного протоколу вбачається, що 28 лютого 2025 року гр. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 із метою постановки на військовий облік, про що написав відповідну заяву від 28 лютого 2025 р. Під час розгляду заяви було встановлено, що гр. ОСОБА_1 зареєструвався 13.02.2025 року в Печерському районі м. Києва, як внутрішньо переміщена особа (довідка ВП НОМЕР_5 від 13.02.2025 р.), проте не з'явився своєчасно до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік протягом 7 днів з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та самим порушив ч.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та пп.10-1 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, та не зареєструвався на теперішній час.
Окрім цього, в протоколі зазначено, що гр. ОСОБА_1 , діючи всупереч вимогам ч.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не з'явився своєчасно до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік протягом 7 днів з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тим самим порушив вимоги ч.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», пп.10-1 п.1 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, чим допустив порушення вимог ст. 210 КУпАП, про що стало відомо 28 лютого 2025 року.
Згідно з протоколом № 216/25 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, яке відбудеться 28.02.2025 о 18 год. 45 хв в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет № 14В , про що свідчить підпис ОСОБА_1 на протоколі.
28.02.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 винесено постанову № 216/25 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Стаття 8 КУпАП передбачає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Також згідно із ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Конституція України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ст. 59 Конституції України).
Кожна особа має право на юридичну допомогу. Це право гарантується державою, яка спрямовує на його реалізацію правоохоронну систему країни, діючи тим самим відповідно до міжнародно-правових вимог, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Абзацом 5 Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Статтею 68 Порядку № 560 встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Згідно із ст. 69 Порядку № 560, резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 стояв на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ).
Так, 14.02.2025 року позивачу на роботу, а саме в ПАТ «Укрнафта» прийшло розпорядження від ІНФОРМАЦІЯ_4 (м. Дніпро, Дніпропетровська область) щодо необхідності явки Позивача в ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ).
Разом з розпорядженням № 293 від 31.01.2025 позивачу була надана повістка № 2325903 щодо явки в ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) 18.02.2025 року на 09.00 годин.
Абзацами 2, 3, 4, 5 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов'язані: прибувати за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), проходження медичного огляду, проходити медичний огляд, виконувати військовий обов'язок у запасі, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
17.02.2025 року позивач пройшов військово-лікарську комісію в ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) за результатами якої був визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) від 17.02.2025 року.
20.02.2025 року позивач звернувся до лікарні, що підтверджується даними з електронної системи охорони здоров'я, а саме: номер ЛН 15973566-2029655586-1 від 20.02.2025 року, що підтверджується роздруківкою з реєстру МОЗ. Період непрацездатності з 20.02.2025 року по 24.02.2025 року.
24.02.2025 року позивачу продовжено лікарняний, що підтверджується медичним висновком №9ТХ5-ВАН6-ЕТ7Т-НМВ2 від 24.02.2025 року (тимчасова непрацездатність, захворювання) та консультативним висновком терапевта від 24.02.2025 року. Період непрацездатності з 24.02.2025 року по 27.02.2025 року.
27.02.2025 позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про зняття з військового обліку військовозобов'язаного.
28.02.2025 позивач з'явився в ІНФОРМАЦІЯ_1 та подав заяву про взяття на військовий облік.
Відповідно до наказу ПАТ «Укрнафта» №20250206027-ВД про відрядження, Позивач був направлений у відрядження до м. Київ з 11.02.2025 року по 13.02.2025 року.
13.02.2025 року позивач до АО Управління соціальної та ветеранської політики Печерської районної в місті Києві державної адміністрації подав заяву щодо реєстрації ВПО та отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Порядок реєстрації та отримання довідки ВПО регулюється Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Рішення про видачу заявнику довідки про взяття на облік ВПО або про відмову у її видачі розглядається уповноваженою особою протягом 15 робочих днів.
Повідомлення позивачу щодо результату розгляду справи 68112-009372689-703-16 та готовності довідки ВПО прийшло 17.02.2025 року, що підтверджується sms повідомленням.
Для зняття з військового обліку військовозобов'язаному потрібно особисто з'явитися до районного військового комісаріату і подати письмову заяву, в якій зазначається причина зняття з військового обліку та точна адреса нового місця проживання, та у разі потреби подати відповідні документи.
Зняття та виключення з військового обліку військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах здійснюється за їх особистої присутності. При цьому зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
З військового обліку військовозобов'язаних знімаються особи:
- які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
- які після проходження строкової військової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу до Національної поліції, податкової міліції, в органи і підрозділи цивільного захисту, в Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України та в Державну кримінально-виконавчу службу України;
- які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
- в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.
При цьому, зняттю з військового обліку під час загальної мобілізації передують усі мобілізаційні процедури: оновлення облікових даних, проходження ВЛК та виявлення підстав для відстрочки.
При знятті з військового обліку військовозобов'язаний заповнює бланк заяви, де вказує причину зняття. При собі потрібно оригінал та копію паспорта, військово-облікового документу (військового квитка, тимчасового посвідчення військовозобов'язаного тощо), а також документи, що виступатимуть доказами зазначених у заяві підстав (довідка ВПО, відстрочка, повідомлення про бронювання).
При знятті з військового обліку військовозобов'язаний повинен мати при собі: заяву, в якій обґрунтовуватимуться підстави для зняття з обліку, паспорт, військово-обліковий документ (військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного тощо), а також документи, що виступатимуть доказами зазначених у заяві підстав.
Військовозобов'язаний є знятим з військового обліку у військкоматі після отримання відповідної відмітки під назвою «Знятий з військового обліку» в військово-облікових документах.
Тобто, при знятті з військового обліку військовозобов'язаний повинен надати до ІНФОРМАЦІЯ_3 довідку ВПО.
Вищевказані обставини свідчать, що позивач 27.02.2025 року в ІНФОРМАЦІЯ_4 надавав довідку ВПО разом з заявою на зняття з обліку, а довідку ВПО Позивач отримав тільки 17.02.2025 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-порталу адміністративних послуг Києва, де в графі дата передачі оригіналу зазначено 17.02.2025 року.
У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли був оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
У відповідності до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із частини 1 статті 75 КАС України вбачається, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач ОСОБА_1 не з'явився своєчасно до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік протягом 7 днів з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та самим порушив ч.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та пп.10-1 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, та не зареєструвався на теперішній час.
Проте, вищевказані обставини свідчать, що позивач 27.02.2025 року в ІНФОРМАЦІЯ_4 надавав довідку ВПО разом з заявою на зняття з обліку, а довідку ВПО позивач отримав тільки 17.02.2025 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-порталу адміністративних послуг Києва, де в графі дата передачі оригіналу зазначено 17.02.2025 року та з 20.02.2025 по 27.02.2025 у позивача був лікарняний, що підтверджується медичним висновком, а 28.02.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою постановки на військовий облік.
Вказане в сукупності свідчить, що при винесенні постанови про адміністративне правопорушення № 216/25 від 28.02.2025, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , не правильно кваліфіковано норму Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», за якою ОСОБА_1 ставиться в провину порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Крім того, суд зазначає, що адміністративне правопорушення це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності. Склад адміністративного правопорушення це опис діяння (події, факту, явища) в складеному, уповноваженою на те особою, протоколі про адміністративне правопорушення. Отже, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Законодавством чітко установлений механізм організації медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Не тільки військовозобов'язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби, зокрема й проходження медичного огляд для визначення придатності до військової служби. А й всі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема й Печерського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.
Матеріали справи не містять доказів щодо порушення ОСОБА_1 саме ч.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та пп.10-1 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резирвістів» затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487.
Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.
При складанні протоколу та прийнятті постанови ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, застосування правомірних/належних норм законодавства, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП, є недоведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в цьому випадку - ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із частини другої статті 3 Конституції України, головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).
У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.
Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252 КУпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом, належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв'язку з чим, оскаржувана постанова від 28.02.2025 № 216/25 підлягає скасуванню, із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) зазначає, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн., а відповідач є суб'єктом владних повноважень, то судовий збір в зазначеному розмірі слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача.
Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 216/25 по справі про адміністративне правопорушення від 28.02.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень 00 копійок скасувати.
Провадження за справою про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору у розмірі 605,60 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Брянківським МВ УМВС України в Луганській області 19.11.2010 р., місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце реєстрації ВПО та фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_5 . код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 19.06.2025.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА