Справа № 755/13683/23
"15" січня 2024 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 з вимогами:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 123 414,15 грн та 3% річних в розмірі 64 581,45 грн, а всього - 187 995,60 грн».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 березня 2018 року у сумі 2 625 364,90 грн та судовий збір в сумі 11 350 грн, а всього 2 636 717 гривень 90 копійок. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист. 23 листопада 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кісельовою В.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 755/18303/21, виданого 18 листопада 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 2 636 717 гривень 90 копійок. У рамках вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем вжито достатні заходи, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», для зобов'язання боржника вчинити дії, спрямовані на виконання судового рішення. Однак відповідач ОСОБА_2 відмовляється виконувати рішення суду в добровільному порядку, у зв'язку з чим позивач на підставі положень статті 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні збитки від суми грошового зобов'язання за заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року за період з 17 листопада 2022 року по 10 вересня 2023 року.
22 вересня 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України).
Позивач у судове засідання не з'явився, представник позивача - адвокат Вовченко С.М. подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, правом подання відзиву на позов та доказів на спростування заявлених вимог не скористався.
На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
Отже, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, як це передбачено статтею 279 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 березня 2018 року у сумі 2 625 364,90 грн та судовий збір в сумі 11 350 грн, а всього 2 636 717 гривень 90 копійок.
Відповідно до статті 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кісельовою В.В. винесено ряд постанов, зокрема: постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 70404662 від 23 листопада 2022 року; постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 23 листопада 2022 року; постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 23 листопада 2022 року; постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 25 листопада 2022 року; постанову про арешт коштів боржника від 25 листопада 2022 року; постанови про арешт коштів боржника від 25 листопада 2022 року та від 30 листопада 2022 року; постанову про арешт майна боржника від 23 березня 2023 року; постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25 липня 2023 року; постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22 серпня 2023 року; постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 23 серпня 2023 року.
Відповідно до частини першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказане положення внесено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року та набрало чинності 17 березня 2022 року.
Починаючи з 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, приймаючи зміни до вказаного Указу Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні. Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року по день ухвалення рішення суду в цій справі, на території України введено воєнний стан.
У подальшому відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації. На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.
Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із невиконанням поручителем ОСОБА_2 грошових зобов'язань, що випливають із договору позики, наявність яких та розмір констатовано заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахувань у відповідності до положень статті 625 ЦК України, за період, у який на території України введено воєнний стан, беручи до уваги положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд вважає, що вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 17 листопада 2022 року по 10 вересня 2023 року задоволенню не підлягають.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України)
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України)
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України)
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 279, 625, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 49, 76-81, 89, 133, 141, 264-265, 274, 279, 280, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Суддя: