Номер провадження 2/754/6399/25
Справа № 754/9717/25
Іменем України
19 червня 2025 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Зотько Т.А. вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, розірвання шлюбу та поділ спільного сумісного майна подружжя,-
Позивачка звернулась до Деснянського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, розірвання шлюбу та поділ спільного сумісного майна подружжя.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Під час вирішення питання про відкриття провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що справу слід передати за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва з наступних підстав.
Ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
В своїй заяві заявниця просить встановити факт окремого проживання її та відповідача у зв'язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин з 01.01.2008 року, розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру за адресою АДРЕСА_1 та визнати право власності ОСОБА_1 на частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 визнати право на частки спірної квартири.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це - позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Така ж правова позиція, викладена й у постанові Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17.
Таким чином, позивач просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що територіально не відноситься до Деснянського району м. Києва.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до вимог ч.1 ст.378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст.411 ЦПК України, Судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
З наведеного вище вбачається, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та підставою для скасування ухваленого у справі рішення (ч. 1 ст. 378, п.6 ч.1 ст. 411 ЦПК України).
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Підсудність даного спору є виключною тобто за місцем знаходження нерухомого майна, яке розташовано в Печерському районі міста Києва, а відтак дана справа не підсудна Деснянському районному суду міста Києва та підлягає передачі до Печерського районного суду м. Києва, до територіальної юрисдикції якого у порядку ч. 1 ст. 30 ЦПК України належить розгляд вищезазначеної позовної заяви.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 27, 28, 30, 31, 32, 187, 258-261, 353 ЦПК України, суддя
Цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, розірвання шлюбу та поділ спільного сумісного майна подружжя передати на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Передачу справи на розгляд Печерського районного суду м. Києва здійснити на підставі даної ухвали не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 19.06.2025.
Суддя: Т.А. Зотько