Номер провадження 2/754/2021/25
Справа №754/17724/24
Іменем України
18 червня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (далі по тексту - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.08.2023 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76454911. 14.06.2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача. Відповідно до реєстру боржників № 25 від 20.06.2024 року до вказаного договору позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 36 144,38 грн., що складається з: 9900,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 26 244,38 грн. - сума заборгованості за відсотками. З моменту отримання права вимоги до відповідача не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказані суми заборгованості, а також судові витрати.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 20.12.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
30.01.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту отримання ним (відповідачем) коштів на підставі укладеного договору, а розрахунок заборгованості є необґрунтованим, не підтвердженим належними, допустимими і достовірними доказами та створений після спливу строку дії договору, на який посилається позивач, з розбіжностями в сумах договору факторингу, розрахунку заборгованості, таблицею обчислення загальної вартості кредиту. Крім того, позивачем не надано належних доказів укладення договору факторингу, а фактичні обставини свідчать про те, що позивач не довів порушення своїх прав. Відповідач також зауважив, що відсутні дані про виконання чи невиконання ним грошового зобов'язання за договором, а також відсутні дані про позичальника в договорі факторингу, який був укладений у 2021 році.
Посилаючись на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, а також стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
04.02.2025 року до суду надійшла відповідь представника позивача Дергунової А.В. на відзив. У даній відповіді представник позивача зазначає про правомірність укладення з відповідачем кредитного договору в електронному вигляді та вказує про те, що доводи сторони відповідача щодо невірного нарахування відсотків спростовуються умовами кредитного договору. Крім того, стороною відповідача не надано доказів на підтвердження заперечень проти позову, в той час, як позивачем надано належні та допустимі докази в обґрунтування позовних вимог, в тому числі і щодо відступлення прав вимог до відповідача. Також, представник позивача не вбачала підстав для відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн.
Посилаючись на викладене, а також презумпцію дійсності правочинів, в тому числі і договорів факторингу, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
17.02.2025 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив. У даних запереченнях відповідач наполягає на відсутності доказів укладення договору позики в порядку визначеному чинним законодавством, в тому числі проходження ним ідентифікації, а також відсутні докази про виконання ним грошового зобов'язання. Крім того, позивачем не надано жодного первинного документу, який би свідчив про зарахування йому грошових коштів в розмірі 9900,00 грн. або 12 000,00 грн., а надані позивачем докази виготовлені штучно та є суперечливими, в тому числі і щодо відступлення прав вимоги (факторингу). З урахуванням наведеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову, а також стягнути з позивача на його користь 10 000,00 грн. витрат на правничу юридичну допомогу.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 27.02.2025 року витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) карткового рахунку № НОМЕР_2 ; інформацію про надходження 24.08.2023 року на картковий рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), грошових коштів у сумі 12000 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у додаткових поясненнях просить розглядати справу в його відсутність.
Відповідач та його представник, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 24.08.2023 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір № 76454911 позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого відповідач отримав позику в розмірі 12 000,00 грн. строком на 30 днів з датою повернення позики 23.09.2023 року із базовою процентною ставкою 2,5 % на день, орієнтовною реальною річною процентною ставкою 709,17 %, орієнтовна загальна вартість позики - 14 250,00 грн.
14.06.2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача.
Відповідно додаткової угоди № 29 до вказаного договору факторингу від 20.06.2024 року та відповідно до реєстру боржників № 25 від 20.06.2024 року до вказаного договору позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 36 144,38 грн., що складається з: 9900,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 26 244,38 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 31.10.2024 року відповідач має заборгованість за даним договором у вищевказаному розмірі.
Судом також встановлено, що вищевказаний договір укладено в електронному вигляді у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та їх було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором і зазначенням у договорі персональних даних відповідача, а також карткового рахунку для отримання кошів № НОМЕР_2 .
Згідно відповіді АТ Універсал Банк» від 18.03.2025 року № БТ/2635, на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 24.08.2023 року було зарахування коштів в сумі 12 000,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.
Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов'язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.
З наданих доказів вбачається, що під час укладення вищевказаного кредитного договору (договору позики) сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладені договори є обов'язковими до виконання.
Стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що ОСОБА_1 не укладав з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» вказані вище кредитний договір.
Крім того, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, посилання відповідача в поясненнях на те, що відсутні докази укладення кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів.
Суд відхиляє і посилання представника відповідача на відсутність первинних банківських документів, оскільки, враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредиторів на виконання укладених договорів. При цьому слід зазначити, що відповідач обізнаний про суть та характер спору, представником відповідача надано відзив на позовну заяву, однак жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог стороною відповідача не надано.
Крім того, дані твердження спростовані відповіддю АТ «Універсал Банк» від 18.03.2025 року № БТ/2635, з якої вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 24.08.2023 року було зарахування коштів в сумі 12 000,00 грн.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за кредитним договором № 76454911 від 24.08.2023 року, проте не виконував взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).
Також, суду надані належні відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як боржника, за вказаним кредитним договором у визначеному первісним кредитором розмірі (тобто, після переходу права вимоги жодні додаткові нарахування не здійснювалися). Таким чином позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а доказів визнання недійсним чи розірвання вказаних вище договорів факторингу, як і доказів того, що їх дійсність оскаржується у судовому порядку, стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення таких договорів факторингу. Інші заперечення відповідача в цій частині ґрунтуються на його припущенням, а тому також не можуть бути враховані судом.
Оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснив повне погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у нього утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту за договором позики № 76454911 в розмірі 9900,00 грн.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за вказаним договором, то суд дійшов наступних висновків.
Так, відповідно до умов договору позики № 76454911, укладеного між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , відповідач отримав позику в розмірі 12 000,00 грн. строком на 30 днів з датою повернення позики 23.09.2023 року із базовою процентною ставкою 2,5 % на день, орієнтовною реальною річною процентною ставкою 709,17 %, орієнтовна загальна вартість позики - 14 250,00 грн.
Тобто, сторони погодили строк дії договору до 23.09.2023 року.
В той же за час, відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість за відсотками в розмірі 26 244,38 грн.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Проте, з наявних доказів та умов кредитного договору вбачається, що проценти за договором № 76454922 нараховувалися кредитором і після визначеного сторонами строку кредитування, тобто після 23.09.2023 року, про що свідчить розмір нарахованої суми.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з вимогами про стягнення процентів після спливу визначеного договорами строку кредитування, а тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором № 76454922 проценти за кредитом з 23.09.2023 року припинено, так як належних доказів пролонгації договору суду не надано.
Враховуючи те, що умовами кредитного договору не було передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню саме узгоджений сторонами кредитного договору № 76454922 розмір процентів, а саме 2250,00 грн.
В зв'язку із цим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки, передбачені кредитним договором (договором позики) належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором підлягають частковому задоволенню та стягує з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 9900,00 грн., суму процентів за користування кредитом в розмірі 2250,00 грн.
Загальний розмір заборгованості, який належить стягнути з відповідача на користь позивача, становить 12 150,00 грн.
Відтак позов в цій частині необхідно задовольнити, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю або відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі не дають.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 1017,87 грн.
Також, стороною відповідача зроблено заяву про відшкодування судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.
Так, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається, серед іншого, розподіл судових витрат.
Докази, що підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, суд залишає таку заяву без розгляду (ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, 22.01.2025 року між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Стужук Н.В. було укладено договір про надання правової допомоги № 77.
Згідно протоколу погодження гонорару від 22.01.2025 року та акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 22.01.2025 року до вищевказаного договору, була проведена наступна робота: попередня усна консультація, кількість 1, вартість 1000,00 грн.; ознайомлення з матеріалами справи, кількість 1, вартість 1000,00 грн.; складання тексту відзиву на позовну заяву по справі № 754/17724/24, кількість 1, вартість 4000,00 грн.; складання заперечень по справі № 754/17724/24, кількість 1, вартість 2000,00 грн.; складання пояснень по справі № 754/17724/24, кількість 1, вартість 2000,00 грн.
Загальна вартість послуг з надання професійної правової допомоги станом складає 10 000,00 грн.
Відповідно до квитанції від 22.01.2025 року, адвокатом Стужук Н.В. отримано від ОСОБА_1 оплату в розмірі 10 000,00 грн.
Вирішуючи дану заяву по суті, суд враховує те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року № 159/5837/19.
Виходячи з викладеного, суд вважає доведеною суму наданої правової допомоги в розмірі 8000,00 грн. та вважає недоведеною суму у розмірі 2000,00 грн. за складання пояснень по справі, оскільки такі пояснення відсутні в матеріалах справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку згідно статті 141 ЦПК України зі ТОВ «ФК «ЄАПБ» в користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені витрати на правову допомогу пропорційно до розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено. Відповідно, сума витрат відповідача на правову допомогу має складати 5280,00 грн.
При цьому, частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представником позивача у відповіді на відзив заявлено заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами із посиланням на судову практику щодо критерію реальності адвокатських витрат.
Відтак, суд вважає, що заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу в розмірі 5280,00 грн. з урахуванням пропорційності вимог, у задоволенні яких відмовлено, виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, не є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому наявні підстави для зменшення таких витрат відповідача.
Таким чином, враховуючи складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, суд приходить до висновку про стягнення з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн. При цьому суд, виходячи з пропорційності вимог, в задоволенні яких відмовлено, вбачає співмірність даного розміру судових витрат на правничу допомогу із складністю справи, виходячи із ціни позову та обставин справи, та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В порядку визначеному ч. 10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням вказаної норми, суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідача різницю у вказаних сумах, що становить 2982,13 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-13, 33-34, 76-81, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суддя, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, заборгованість за договором позики № 76454911 в розмірі 12 150, 00 грн., що складається з: сума заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 9900,00 грн., сума заборгованості за відсотками в розмірі 2250,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2982,13 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: