справа № 362/458/25
провадження № 2/362/1494/25
19.06.25 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Поповича О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
У судовому розгляді взяли участь:
позивач ОСОБА_3 ;
представник позивача - адвокат Беніцька В.І.;
представник відповідача - адвокат Хомич О.О.
Суть спору. Процедура.
27 грудня 2024 року позивач звернулась з указаним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів щомісячного доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 25 грудня 2024 року.
Ухвалою від 27 січня 2025 року суд відкрив провадження у справі та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається незгода відповідача із заявленими вимогами. Зокрема, відповідач зазначає про відсутність належних доказів проживання дитини з матір'ю, заперечує проти визначеного розміру аліментів.
У відповіді на відзив позивач указала, що малолітня дитина - ОСОБА_4 фактично проживає (мешкає) зі своєю матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено Актом № 201 обстеження умов проживання, складеним 23 грудня 2024 року комісією Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради.
У запереченні на відзив відповідач зазначив, що акт № 201 обстеження умов проживання, складений 23 грудня 2024 року комісією Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, є неналежним, недостовірним і вкрай недостатнім доказом щодо підтвердження місця проживання малолітньої дитини. Вважає, що позивач не надала суду належного, достовірного та достатнього доказу на підтвердження проживання дитини саме з позивачем, що є підставою для повної відмови у задоволенні позову. Також зауважив, що тимчасове місце перебування дитини з позивачем не дає їй права стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини.
Ухвалою від 09 травня 2025 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання.
Ухвалою від 12 червня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 17 червня 2025 року.
У судовому засіданні позивач і її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. При цьому представник позивача уточнила позовні вимоги в частині дати, з якої належить стягувати аліменти, а саме з 27 грудня 2024 року.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. Крім того, вказав, що у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення аліментів, просив присудити їх у мінімальному розмірі, визначеному законом.
За результатом проведеного 17 червня 2025 року судового розгляду суд перейшов на стадію ухвалення рішення, призначивши дату й час ухвалення рішення 12:00 19 червня 2025 року.
Встановлені судом фактичні обставини
Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2022 року.
18 вересня 2024 року Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №243, зареєстровано народження ОСОБА_4 , батьками якої є позивач і відповідач.
Шлюб між подружжям не розірвано, утім з 28 листопада 2024 року позивач разом із малолітньою дитиною ОСОБА_4 проживає за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у помешканні своїх батьків.
Місце проживання дитини з матір'ю підтверджується також Актом № 201 обстеження умов проживання, складеним 23 грудня 2024 року комісією Служби у справах дітей та сім?ї Васильківської міської ради.
Стверджуючи, що відповідач ухиляється від добровільної сплати аліментів і не надає матеріальної допомоги на утримання доньки, яка перебуває на утриманні матері, позивач звернулась до суду.
Суд також установив, що відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Нормативно-правове регулювання та мотиви суду
Статтею 51 Конституції України, якій кореспондують приписи статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України), визначено обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також наявність інших обставин, що мають істотне значення.
За приписами частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, а також стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» гарантує дітям право на гідний (належний) рівень життя. Пряма відповідальність за створення належних умов, в рівній мірі лежить на батьках, оскільки згідно норм сімейного законодавства батько і мати мають рівні права та обов'язки по відношенню до дітей.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є чоловіком працездатного віку.
Щодо встановленої відповідачу інвалідності ІІІ групи суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 7 цього ж Закону передбачено, що залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Своєю чергою, пунктом 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», чинної на час встановлення інвалідності відповідачу, передбачено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
З урахуванням вищенаведених положень законодавства, суд зазначає, що інвалідність ІІІ групи, яка встановлена відповідачу у справі, не дає підстав вважати, що останній позбавлений можливості провадити трудову діяльність.
Наявність ІІІ групи інвалідності не є суттєвою обставиною та не дає достатніх та беззаперечних підстав для висновку про неспроможність відповідача сплачувати аліменти.
При цьому суд наголошує, що відповідач на рівні з позивачем зобов'язаний в однаковій мірі та відповідно до вимог чинного сімейного законодавства утримувати свою дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй гарні умови для проживання та виховання, у тому числі забезпечувати матеріально.
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
При розгляді даної категорії справ також необхідно врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» та у справі «М.С. проти України»).
Суд вважає, що відповідач беззаперечно має усвідомлювати всю відповідальність покладеного на нього обов'язку щодо забезпечення дитини.
Що стосується аргументів представника відповідача про відсутність доказів проживання дитини із позивачем, суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Матеріали справи та позиція відповідача свідчать про те, останній не заперечує та не спростовую факту проживання дитини разом із матір'ю станом на час розгляду справи судом.
За встановлених у даній справі обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини між батьками існує спір саме щодо її місця проживання, оскільки батько дитини не порушував в судовому порядку питання щодо визначення місця проживання дитини разом з собою. Відтак, суд бере до уваги обставини, що відповідають фактичним і не заперечуються сторонами.
Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Беручи до уваги те, що дитина проживає разом з позивачем, домовленості між сторонами щодо її утримання не досягнуто, а відповідач у добровільному порядку належної допомоги на утримання дитини не надає, суд, враховуючи інтереси дитини на утримання якої присуджуються аліменти, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів щомісячного доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, оскільки саме такий розмір, з урахуванням всіх обставин справи, є достатнім і відповідає інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
З даним позовом позивач звернулась 27 грудня 2024 року.
Відповідно до статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 76-83, 263-265, 430 ЦПК України, суд
ухвалив:
1. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
2. Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів щомісячного доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 грудня 2024 року.
3. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19 червня 2025 року.
Сторони у справі:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Суддя О.В. Попович