Справа № 644/2486/25
Провадження № 3/644/761/25
18 червня 2025 р.
іменем України
18 червня 2025 року суддя Індустріального районного суду м. Харкова Шевченко С.В. розглянув справу про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
16.03.2025 року о 09:55 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Avensis, номерний знак НОМЕР_1 , по автомобільній дорозі Чугуїв-Мілове (40 км. + 200 м.) з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах алкоголя з порожнини рота, почервоніння очей. Водій від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер 6820 та здачі аналізу в медичному закладі відмовився.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Юденкова А.В. подала до суду клопотання, в якому просила врахувати принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності та не застосовувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, обмежившись штрафом в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні клопотання підтримав.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку…
Відповідно до п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена статтею 130 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 в порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України підтверджується наступними доказами, які були досліджені в судовому засіданні: протоколом про адміністративне правопорушення, складеним 16.03.2025 року, яким зафіксований факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмови від проходження огляду на стан сп'яніння; направленням ОСОБА_1 на огляд до КНП «Шевченківська ЦРЛ» з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння; актом огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, згідно з яким останній відмовився від проходження огляду; відеозаписом з боді-камери поліцейського.
На підставі досліджених доказів, суд доходить висновку, що водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, оскільки на вимогу поліцейського відмовився від проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Положення ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст.1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
В п. 2.2 Рішення від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адмінвідповідальності, зазначив, що: - « адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до адмінвідповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абз.1 п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010); - «суспільна користь адмінстягнень за адмінправопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абз.1 п.п.2.5 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 р. № 3-р(II)/2021).
В п.3 цього Рішення, Конституційний Суд України вказав, що за ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст.69 КК України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, зазначив таке: «призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п.3 ч.1 ст.65 КК України відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину» (абз.7 та 8 п.п.4.2 п.4 мотивувальної частини); «встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз.6 п.5 мотивувальної частини).
В ч.2 та 3 п.4.3 Рішення Конституційний Суд України вкотре наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності.
Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адмінстягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
З огляду на наведені у рішенні Конституційного Суду України висновки, суд вважає доречним розглянути доводи захисника про врахування принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності особи та необхідність не позбавляти його права керування транспортними засобами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 провину у вчиненому правопорушенні визнав, він є військовослужбовцем, проходить службу в ЗСУ, з 17.11.2023 року перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 , обіймає посаду начальника групи логістики штабу безпілотних систем, здійснює забезпечення батальйону безпілотних систем комплектуючими та обладнанням, необхідним для боєздатності підрозділу, веде облік, контролює технічний стан, є незамінним спеціалістом у своїй галузі, приймає участь у виконанні бойових завдань підрозділу, займається волонтерською діяльністю у забезпеченні військовослужбовців необхідним обладнанням під час захисту Батьківщини, підтвердженням чому є наявні в матеріалах справи витяг із наказу № 313 від 06.11.2024 року про призначення ОСОБА_1 на посаду, характеристика командира батальйону безпілотних систем в/ч НОМЕР_2 , довідка в/ч НОМЕР_2 про те, що він є військовослужбовцем.
Суд констатує, що дії водія не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, обставини, які б обтяжували відповідальність правопорушника, відсутні.
Чинними нормами ст. 130 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону, суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 21.01.2011 р. у справі «Корнєв та Карпенко проти України» адміністративні правопорушення, закріплені норми КУпАП, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення певних прав, не є незначними, у зв'язку з чим вони відносяться до норм, які регулюються кримінальним законодавством і таким, що вимагає застосування всіх гарантій статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до ст. 69 КК України винній особі може бути призначене покарання більш м'яке, ніж передбачене законом.
Враховуючи, що КУпАП прийнятий Верховною Радою УРСР 07.12.1984 року і він не включає поняття призначення стягнення нижче, передбаченого статтею КУпАП, то в даному випадку відповідно до ст. 7 КУпАП суд вважає за можливе застосувати норми статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і призначити стягнення більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті 130 КУпАП.
Згідно положень ст.40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33-38, 40-1, 124, 122-4, 276, 283-285 КУпАП, суд
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., без позбавлення права керування транспортними засобами (отримувач коштів - ГУК у Харківській області; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37874947; банк отримувача - Казначейство України(ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA168999980313020149000020001; код класифікації доходів бюджету - 21081300).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача- Казначейство України(ЕАП) ;код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106).
Відповідно до ст. 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.
Суддя: С.В. Шевченко