18 червня 2025 року
Справа № 642/1408/25
Провадження № 2/642/800/25
Іменем України
18 червня 2025 року м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді- Вікторова В.В.,
за участю секретаря- Гриценко О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути з відповідача на своє утримання, у зв'язку із продовженням навчання, аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дати подання позову та до закінчення навчання чи до досягнення 23 років, залежно від того, яка з цих обставин настане раніше. Витрати по справі покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є його батьками. В період з 17.08.2002 по 06.08.2024 року його батьки перебували в зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу між його батьками, позивач мешкає разом з матір'ю. Позивач з 01.09.2024 року навчається в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут та є студентом третього курсу денної форми навчання. Мати позивача працює в Північно-східному офісі Держаудитслужби, та не має можливості повністю утримувати свого сина. Відповідач з травня 2024 року матеріальної допомоги не надає, хоча таку можливість має, оскільки працює в ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут», аліменти з нього не стягуються, має у власності нерухоме та рухоме майно - автомобіль KIA Sportage. Позивач стипендію не отримує та у зв'язку з навчанням не має можливості влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток, тому звернувся до суду з цим позовом.
У відзиві на позовну заяву Відповідач заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що надавав сину фінансову підтримку, передавав йому кошти під час особистих зустрічей, та шляхом переказу банківських переказів. Крім того син навчається за державним замовленням, тому вартість його навчання покривається державою, і тому він не має потреби витрачати власні кошти на оплату освіти. Крім того, формат навчання сина відбувається повністю онлайн, він не відвідує університет. Відповідно, у нього відсутня потреба у коштах на проїзд, на щоденне харчування поза домом та інші витрати, які як правило, пов'язані з очною формою навчання. Ці обставини суттєво зменшують його реальні фінансові потреби, пов'язані з навчанням. Крім того, син є повнолітнім, та цілком працездатним, тому має можливості самостійно забезпечувати свої базові потреби, зокрема шляхом працевлаштування на часткову зайнятість. Відповідач вказує, що хоча є працездатною особою та офіційно працевлаштований, не має матеріальної можливості сплачувати аліменти сину, посилаючись на те, що на теперішній час винаймає житло, розмір оренда якого складає 6000грн. щомісяця, та сплачує за місцем проживання усі комунальні послуги. За місцем його реєстрації проживання не можливе після обстрілу 25.05.2024 року, яким було суттєво пошкоджено житлову площу, які відповідач не має можливості відновити на сьогодні. У відзиві посилався на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №635/1139/17, згідно якої відсутність доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо) може стати підставою доля відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання після досягнення повноліття.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
25 квітня 2025 року на виконання Закону України від 26.02.2025 №4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 25 квітня 2025 року змінено найменування Ленінського районного суду міста Харкова на Холодногірський районний суд міста Харкова та здійснено відповідну державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі , який розірвано 06.08.2024 року, про що Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис №351, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 06.08.2024.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Суд відзначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , втратив правовий статус дитини, оскільки досяг повноліття.
Судом встановлено, що позивач є здобувачем освіти денної форми навчання, освітнього рівня « бакалавр », навчається за спеціальністю 125 «Кібербезпека» групи КН-1122б Навчально-наукового Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» вищого навчального закладу ІV рівня акредитації. Зарахований на перший курс денної форми навчання згідно наказу про зарахування № 1651 СТ від 12.09.2022 р. з терміном навчання з 13.09.2022 р. до 30.06.2026 р. на держбюджетній основі.
Після розірвання шлюбу між батьками, позивач проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Однак, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано належних та достатніх доказів.
Відповідно до ст.198 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
В порядку ст.200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Як встановлюють ч. 1 та ч. 3 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1)досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2)продовження ними навчання; 3)існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4)наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дитину, що продовжує навчання.
Так, суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 здобуває вищу освіту, 12.09.2022 зарахований на навчання до НТУ «Харківський політехнічний інститут», термін навчання до 30.06.2026, на бюджетну форму навчання, проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у позивача потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).
На підтвердження відсутності будь-яких доходів, позивач надав суду довідку з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів від 12.04.2025 року, згідно якою за І-ІІ квартали 2025 року у позивача відсутні відомості про дохід. Проте, вочевидь, що надана довідка про доходи не є достатньою для встановлення обставин щодо відсутності будь-яких доходів, оскільки містить інформацію лише за перший - другий квартал 2025 року. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання/неотримання стипендії позивачем.
Матеріали справи також не містять доказів про отримання доходів відповідачем ОСОБА_2 , позивачем зазначені докази надано не було.
Згідно з статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Так, відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази повинні бути належні, допустимі та достовірні.
Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, Верховним Судом винесено постанову від 20.05.2020 у справі № 635/1139/17 (провадження № 61- 350св17), в якій викладено наступну правову позицію: встановивши, що повнолітні діти відповідача перебувають на повному речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що позивачі не довели існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є їх процесуальним обов'язком, не надали будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо). Отже, не надання будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо) може стати підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання після досягнення повноліття.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, подаючи до суду позовну заяву, позивач не довів наявність фактів, які надають право стягувати аліменти на його користь, не надав суду належних доказів в обґрунтування позову, зокрема, на підтвердження існування потреби у зв'язку з навчанням у матеріальній допомозі - понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо, та те, що батько (відповідач) має можливість надавати матеріальну допомогу. Хоча доведення саме цих обставин покладається на позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищевикладене та те, що належних доказів в обґрунтування позову не надано, а також враховуючи, що позивачем не доведено виконання вимог ст. 199 СК України, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Встановлено, що при пред'явленні позову ОСОБА_1 не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», враховуючи що у задоволенні пред'явленого ним позову відмовлено у повному обсязі, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 200, 229, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, ЦПК України, ст. ст. 180-182, 185, 199, 200 СК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний тест рішення виготовлено 18.06.2025.
Суддя В.В. Вікторов