Справа № 953/5779/24
н/п 2/953/255/25
09 червня 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бірукової Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
за участю:
представника позивача - Саніна А.О. ,
представника відповідача - Каленської Н.В.,
26.06.2024 до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач зазначає, що 11.04.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який було зареєстровано у відділі реєстрації актів цивільного стану м. Харкова, про що зроблено відповідний актовий запис № 374.
За час перебування батьків у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась позивач - ОСОБА_1 , про що Московським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис № 197.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі № 2-2974/11 від 04.08.2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано.
Позивач вказує, що починаючи з дня народження по ІНФОРМАЦІЯ_2 вона була зареєстрована та постійно проживала зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , а починаючи з 20.10.2023 змінила своє місце проживання та переїхала з матір'ю до м. Києва, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3001-7001910665 від 20.10.2023 року.
Зазначає, що після розірвання шлюбу з матір'ю батько ухилявся від виконання покладених на нього батьківських обов'язків, у зв'язку з чим мати звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.02.2011 року з відповідача було стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 грудня 2010 року до повноліття дитини.
Батько в добровільному порядку рішення суду не виконував, у зв'язку із чим ОСОБА_5 подано до Київського ВДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області заяву про примусове виконання заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.02.2011 року. Відповідно до розрахунку Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 19.12.2019 першу суму аліментів батько сплатив матері лише у жовтні 2014 року, тобто фактично він не сплачував аліменти з грудня 2010 року по серпень 2013 року. З вказаного розрахунку вбачається також, що ОСОБА_2 хоча і сплачував аліменти, але у неповному обсязі та несистематично, що призвело до виникнення у нього заборгованості зі сплати аліментів.
Вказує, що на даний час батько погасив заборгованість у повному обсязі та його роботодавець продовжує здійснювати вирахування із заробітної плати у розмірі від його доходу. Однак, батько надає фінансову допомогу лише через те, що відносно нього відкрите виконавче провадження, будь-якої іншої фінансової допомоги він не надає, не цікавиться її, зокрема фінансовими потребами. ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 нехтує своїми обов'язками, від самого народження з нею не спілкувався, ніколи не цікавився її життям, не піклувався про фізичний та духовний розвиток.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 визначено головуючого суддю Юрлагіну Т.В.
Ухвалою суду від 01 липня 2024 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання.
18 листопада 2024 року представник відповідача - адвокат Каленська Н.В. в приміщенні суду ознайомилась з матеріалами справи.
28 листопада 2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 бажає брати активну участь у житті своєї доньки та спілкуватися з нею. 23.06.2020 відповідач в письмовому вигляді звернувся до ОСОБА_3 з пропозицією надати згоду на виїзд доньки ОСОБА_6 для подорожі у Туреччину. З відповіді ОСОБА_3 від 06.07.2020 вбачається, що мати дитини заперечує проти поїздки доньки разом з батьком на відпочинок. 20.07.2020 ОСОБА_2 письмово звертався до ОСОБА_3 з пропозицією відпочинку у серпні 2020 на дачі в Харківській області. 15.10.2020 та 27.10.2020 ОСОБА_2 письмово звертався до ОСОБА_3 з пропозицією провести зустріч з донькою у парку в м. Харків. Відповіді на листи ОСОБА_2 від ОСОБА_3 не надходили. 28.12.2020 та 26.02.2021 відповідач засобами поштового звязку направляв подарунки для доньки, але вони були повернуті у зв'язку із відмовою ОСОБА_3 в їх отриманні. З березня 2022 року ОСОБА_2 з дружиною та трьома дітьми фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Представник відповідача вказує, що достатніх доказів свідомого, умисного ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків суду не надано. Відповідач має безпосередню зацікавленість, бажання та готовність брати участь у вихованні дитини, спілкуванні з нею, піклуванні. ОСОБА_2 цікавиться життям своєї дитини, не байдужий до її долі та вживає заходів для налагодження відносин з донькою.
Ухвалою суду від 17 січня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що відповідача вона не знає, у неї є батько, з яким вона проживає. Наскільки їй відомо, відповідач бажає з нею контактувати, але це ніяк не проявляється. Вказала, що з ним контактувати не хоче. В 2018 році відповідач знайшов її сторінку в соціальній мережі Інстаграм, та написав, що прийде після школи її забрати, на що вона відмовилась. Не знає навіщо йому з нею контактувати, оскільки він ніколи не проявляв до неї жодного інтересу, піклування. В 12-річному віці надіслав їй подарунок на день народження, там був шоколад, однак було видно, що він старий, коробка була в подряпинах, також був футляр для прикрас, але він був зламаний з одного боку, в ньому був ланцюжок жовтого кольору, було видно, що він старий. Зазначила, що подарунок викинула. Більше вони ніяк не контактували. Зазначила, що вона не хоче спілкуватись, бо в неї є родина, є батько, який за нею доглядає. Зазначила, що необхідність у позбавленні батьківських прав особисто для неї полягає у тому, що вона не знає біологічного батька та хоче носити прізвище батька ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вона не сприймає та не хоче бути з ним пов'язаною, хоче щоб ОСОБА_7 її удочерив та документально було підтверджено, що вона його дочка. Вказала, що про біологічного батька дізналась від матері, яка зазначила, що якщо вона хоче, то може з ним поспілкуватись, а якщо ні, то можуть позбавити його батьківських прав.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Санін А.О. підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Просив врахувати, що питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав розглядається не вперше, відповідач вже був попереджений про недопустимість його поведінки по відношенню до дитини. Пройшов деякий час, поведінка відповідача не змінилася, єдине що ним виконується, це сплачуються аліменти в мінімальному розмірі. Дитина зазначає, що вона не знає ОСОБА_2 як батька, вона з ним не спілкується, він ніяких дій по відношенню до неї не вчиняє. Листування з матір'ю дитини штучно створене. Дитина не бажає спілкуватись із батьком.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що відповідач докладав зусиль, щоб налагодити спілкування, пропонував неодноразово зустрічі, поїздки, але мати дитини або відмовляла, або ігнорувала ці пропозиції. ОСОБА_2 надсилав доньці подарунки засобами поштового зв'язку, але вони або були повернуті, або були отримані, однак доньці не подобались. Зазначає, що донька не бажає спілкуватись з батьком, її така позиція ускладнює налагодження зв'язків. Умисних дій з боку відповідача щодо неналежного виконання батьківських обов'язків немає. Крім того, зазначила, що у відповідача є ще 3 дітей. Дії, що вживав відповідач не дали жодних результатів.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання, в якому просив розгляд справи провести без його участі, при прийнятті рішення врахувати висновок органу опіки та піклування від 28.01.2025 № 100-1199.
Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Зазначила, що подарунок не викидали. Доньці у 8 років розповіла про біологічного батька, тоді ж вона запропонувала ОСОБА_2 налагодити зв'язок з донькою, запропонувала зустріч у них вдома, але такого бажання він не виявив. Лише після подачі нею позову про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_8 було подано позов про усунення перешкод у спілкуванні.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Батьками неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 31.08.2023 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 197 (а.с.60).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.08.2011, шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , зареєстрований відділом РАГС м. Хароква Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 374 - розірвано (а.с.13-14).
Мати дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 25.10.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1899 (а.с. 61).
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 на утримання доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 грудня 2010 року до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 на її утримання аліменти у розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 02 грудня 2010 року до досягнення донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трьох років (а.с.16-17).
Як убачається зі змісту довідки від 20 жовтня 2023 року № 3001-7001910662 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/ перебування ОСОБА_3 - АДРЕСА_3 (а.с.59).
Як убачається зі змісту довідки від 20 жовтня 2023 року № 3001-7001910665 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/ перебування ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 . Відомості про законного представника, який супроводжує малолітню дитину - ОСОБА_3 (а.с.11).
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жеребкування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Для позбавлення батьківських прав слід впевнитися в невиконанні обов'язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.
Згідно п. 16 постанови особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
На обґрунтування позовних вимог позивачкою надана копія розрахунку державного виконавця заборгованості відповідача по аліментам, згідно якої заборгованість по аліментам на 30.11.2019 року відсутня, переплата складає 2193,02 грн (а.с. 34-36).
З листа КНП «Міська дитяча поліклініка №13» від 16.10.2019 № 898 вбачається, що ОСОБА_1 спостерігається з народження, на диспансерному обліку не перебуває, на прийом до педіатра в поліклініку дитину супроводжує мати або бабуся (а.с.37).
Згідно листа Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №164 Харківської міської ради, ОСОБА_11 навчається у школі з першого класу. Мати приділяє належну увагу навчанню та вихованню доньки, постійно підтримує зв'язок зі школою та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори, піклується про зовнішній вигляд доньки, створює належні умови для розвитку та відпочинку дитини (а.с. 38).
Згідно інформації Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови № 85 міста Києва щодо учениці 8-Б класу ОСОБА_1 , мати приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, приймає активну участь у шкільному та особистому житті дитини, спілкується з вчителями, класним керівником. Батько, ОСОБА_2 , за час навчання ОСОБА_6 заклад освіти не відвідував, у загальношкільному та класному житті участі не приймає, з педагогами не спілкується, батьківські збори не відвідує (а.с.39).
Суд зазначає, що зазначені довідки не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав, оскільки містять загальні фрази, а тому самі по собі ці докази не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.
Як виснував Верховний Суд у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 (провадження №61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18 (провадження №61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17 (провадження №61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі №522/21914/14 (провадження №61-8179св19), аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Крім того суд ураховує, що як виснував Верховний Суд в постанові від 27 лютого 2020 року, прийнятій у справі №161/8507/18, провадження №61-3670св19, постанові від 17 червня 2021 року, прийнятій у справі №466/9380/14, провадження №61-2175св20, в постанові від 02 червня 2022 року, прийнятій у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20, не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів на час звернення з позовом до суду першої інстанції не є підставою для позбавлення батьківських прав.
З урахуванням викладеного, посилання на наявність заборгованості зі сплати аліментних платежів, яка у подальшому була погашена, не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів в разі допущення ним порушень.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Відповідно до ч.5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З наданого висновку Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №100-1199 від 28.01.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація - орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , 2010 р.н. (а.с. 170-174).
Відповідно до положень ч.6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, суперечить інтересам неповнолітньої дитини на можливість збереження сімейних зв'язків з батьком.
Суд зауважує, що позивач основним мотивом позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вказала, що вона не знає біологічного батька та хоче носити прізвище батька ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вона не сприймає та не хоче бути з ним пов'язаною, хоче щоб ОСОБА_7 її удочерив та документально було підтверджено, що вона його дочка. Суд зауважує, що присутність у житті позивачки чоловіка, якого вона вважає батьком не може бути підставою для позбавлення біологічного батька батьківських прав. Крім того, позивач вказала про те, що їй відомо, що відповідач бажає з нею контактувати, однак вона свідомо ухиляється від цього, ооскільки не бажає спілкуватись.
У матеріалах справи відсутні переконливі докази винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню неповнолітньої доньки.
Судом не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається мати, а батько проживає окремо від дитини та, як вказує позивач, не спілкується з нею, , не свідчить безумовно про те, що відповідач не бажає брати участі в утриманні та вихованні дитини, оскільки ОСОБА_1 зазначає, що сама не бажає такого спілкування.
Судом ураховується і те, що відповідач заперечував проти вимог позивача та його представник зазначала, що відповідач бажає спілкуватись з донькою, що вказує на його зацікавленість у збереженні зв'язків зі своєю донькою. До того ж, факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у її вихованні.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на даний час не вичерпані всі можливості для налагодження відносин між батьком та дитиною. Суду не доведено, що на даний час є необхідність у застосуванні такого крайнього заходу як позбавлення батька батьківських прав. Матеріалами справи не підтверджено, що позбавлення батьківських прав відповідача буде сприяти інтересам дитини.
Недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач і його представник не довели.
Врахувавши, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків, що є способом захисту прав та інтересів дитини, якою є позбавлення батьківських прав, тому у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відмовляє.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про позбавлення відповідача батьківських прав, понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за даною позовною вимогою, слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 12, 81, 82, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37413735, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 58.
Повний текст рішення складено 19 червня 2025 року.
СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна