Справа № 638/20995/24
Провадження № 2/638/1850/25
09 червня 2025 року Шевченківський районний суд міста Харкова
у складі головуючого судді: Хайкіна В.М.,
за участю секретаря: Веремчук Д.А.,
з участю позивача: ОСОБА_1 ,
з участю відповідача: ОСОБА_2 ,
з участю представника заінтересованої особи: Сахно Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
05.11.2024 року до Дзержинського районного суду м. Харкова засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, згідно прохальної частини просить суд: позбавити батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 у відношенні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; судові витрати покласти на відповідачку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та відповідач перебували з 01.08.2009 року в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.01.2022 року шлюб було розірвано, справа №638/16054/21. Під час шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які на теперішній час проживають разом із позивачем, що було встановлено рішенням суду від 24.04.2023 року у справі №638/3923/22. На думку позивача, проживання дітей разом із батьком, відповідає інтересам дітей, оскільки позивач має можливість забезпечити дітям належні умови проживання, повною мірою займатися їх вихованням. Позивач має постійне місце роботи з нормованим робочим днем, тобто має можливість матеріально забезпечити дітей. Позивач проживає у комфортабельній двокімнатній квартирі, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дітей, проте, відповідач таких умов створити не може. На підставі чого і було судом визначено місце проживання малолітніх дітей разом із позивачем. Відповідно до копії договору купівлі-продажу, засвідченого 23.05.2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №612692, позивач придбав у власність двокімнатну квартиру, де на теперішній час проживає з дітьми. Діти від 21.07.2022 року перебувають на обліку в КНП «МДП №14» ХМР, декларація про надання первинної медико-санітарної допомоги дітям заключено із позивачем. Доглядом за дітьми займаються позивач, бабуся, дідусь (тобто батьки позивача), які виконують рекомендації лікарів. Мати дітей - відповідач у справі, не цікавиться станом здоров'я дітей, з цього приводу до поліклініки не зверталась. Діти навчаються у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №159 Харківської міської ради у 6-В класі. Позивач та його мати, завжди спілкуються з педагогами, які навчають хлопців, цікавляться успішністю та шкільним життям дітей, відвідують батьківські збори. Мати контакту зі школою, де навчаються діти, не підтримує, із вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Позивач зазначає, що діти були опитані службою у справах дітей, де пояснили, що постійно проживають разом із батьком, мати з ними не спілкується, та взагалі не бачили її сім років та бажають і надалі проживати лише з батьком. Враховуючи викладене, небажання дітей проживати разом з матір'ю, ставлення позивача до виконання своїх батьківських обов'язків, можливість створити умови комфортного проживання, навчання та розвитку дітей, з метою дотримання балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов'язком батьків діяти в їх інтересах, а також той факт, що відповідач веде образ життя, який не можливо бачити дітям, позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який просить задовольнити.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
08.11.2024 року засобами поштового зв'язку до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
18.11.2024 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшли додаткові матеріали до справи.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
11.04.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника заінтересованої особи Департаменту служб у справа дітей Харківської міської ради Малько О.П. до суду надійшли письмові пояснення по справі та надано висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
14.04.2025 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надано квитанцію про сплату аліментів.
Ухвалою Дзержинського районного суд ум. Харкова від 14.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги позовної заяви підтримав та просив суд її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити. Надала пояснення, що остання приймає участь у житті дітей, цікавиться їх розвитком, знайома із лікарями та класними керівниками. Зазначає, що діти проживали у відповідача до 2021 року. Також зазначила, що діти більшу частину проживали у бабусі.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору в судовому засіданні позовні вимоги підтримав пояснивши, що звернення позивача щодо позбавлення батьківських прав матері дитини було розглянуто на засідання органу опіки та піклування. Було з'ясовано, що сторони мають двох дітей. Діти проживають з позивачем. Мати з дітьми не спілкується, не приймає участі у їх вихованні. Тому було прийняте рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши доводи позивача, викладені у позові, доводи третьої особи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 серпня 2009 року. Шлюб розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.01.2022 року у справі № 638/16054/21, яке набрало законної сили 15 лютого 2022 року.
Від спільного шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції 19.01.2010 року та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції 19.01.2010 року відповідно.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова у справі №638/3923/22, визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення набрало законної сили 24.05.2023 року.
Згідно листа директора Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №14» Харківської міської ради Віри Прасол №1145 від 11.11.2024 року встановлено, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають на обліку в КНП «Міська дитяча поліклініка №14» Харківської міської ради. Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу укладена 14.05.2018 року з батьком ОСОБА_1 . Догляд за дітьми та контроль за станом здоров'я здійснюється батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 .
Згідно листа директора Комунального закладу «Харківський ліцей №159» Харківської міської ради Руслани Звєрєвої №01-31/89 від 11.11.2024 року встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчаються у ліцеї з 20.08.2017 року, станом на 11.11.2024 рік навчаються у 8-В класі; зі слів класного керівника, батько ОСОБА_1 контролює навчання дітей, займається їх освітою, спілкується з педагогами, відвідує батьківські збори та постійно забирав дітей під час очного навчання.
Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 10.04.2025 року №177, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також даним висновком встановлено, також зокрема те, що неповнолітні діти мешкають разом із батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідно до акту обстеження умов проживання, створені умови для проживання та навчання дітей. Також, неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав свої письмові пояснення, в яких зазначив, що підтримує батька у позові про позбавлення матері батьківських прав, тому що вона з 3 років не брала участі у їх житті. Він з трьох років проживав та виховувався батьком та бабусею і дідусем, вони займались їх із братом вихованням. Чому він не підтримує свою матір, бо вона не займалась його вихованням, а жила своїм життям, не думаючи, що в неї є діти. Неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав свої письмові пояснення, в яких зазначив, що підтримує батька у позбавленні матері батьківських прав, тому що мама не приймала участі у його житті після трьох років. З того часу вони почали жити у бабусі та батька. Бабуся та батько його виховували, забезпечували та одягали. Мама не приймала участі дуже довгий час, але коли почався суд, вона почала писати та дзвонити. Коли він брав трубку, вона його розпитувала, як в нього проживання із батьком і питала, де вони знаходяться, вона не запитувала як справи, а питала тільки те, що їй було потрібне. Вона довгий час випивала та не давала заходити додому та її співмешканець ОСОБА_8 дуже часто матюкався на нього із-за чого він підтримує батька у позбавленні матері батьківських прав. Мати дітей, ОСОБА_2 , надала свої пояснення, в яких зазначила, що заперечує проти позбавлення її батьківських прав тому, що завжди знаходилась на зв'язку з дітьми та приймала участь у їхньому житті. Приймає фінансову участь у житті дітей. Має умови проживання (4-х кімнатна квартира). Не приймає алкоголю та наркотиків. Мати проти використання дітей в інтересах ОСОБА_1 .
Допитаний в судовому засідання неповнолітній ОСОБА_3 пояснив, що він мешкає у батька та по вихідним приїздить до бабусі. Спочатку народження жили у матері та у бабусі, проте на протязі останніх 8-9 років проживають разом із братом. Зазначає, що мати їх покинула із братом та ніякого зв'язку із ними не підтримує. Мати ніякої участі в житті сина не приймає. Також зазначає. що вимоги батька про позбавлення батьківських прав підтримує.
Допитаний неповнолітній ОСОБА_4 в судовому засіданні вказав, що проживає разом із братом, іноді ночує на вихідних у бабусі. З чотирьох років проживає разом із батьком. Коли жив разом із матір'ю, вона займалась своїм особистим життям та не приділяла уваги сину. Колись давно підтримували відносини із матір'ю, а після того, як на шість місяців поїхали до Черкас , мати перестала спілкуватись із дітьми. Із батьком дуже гарні відносини, багато часу проводять разом, а тому ОСОБА_10 вважає за доцільне позбавити свою маму батьківських прав, оскільки мати жодним чином не приймає участі в житті дітей та не цікавиться їх життям.
Наведені обставини, в тому числі допит неповнолітніх дітей, свідчать про те, що ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов'язками та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Відповідачем до суду не було надано належних доказів щодо обґрунтування своєї позиції, зокрема того, що остання підтримує зв'язок з дітьми на належним чином виконує свої батьківські обов'язки, як матері дітей.
У відповідності із частинами 1-4 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя ; поважати дитину.
Частиною 1 статті 2 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачами заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про їх інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Згідно із частиною 2 статті 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У відповідності із частиною 2 статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
Як свідчать положення частини 4 статті 155 Сімейного кодексу України, ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до пп. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний заклад або інший заклад в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
При вирішенні спорів про позбавлення батьківських прав, необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Між інтересами дитини і інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і важливістю повинні переважати над інтересами батьків.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню спільної дитини, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а також той факт, що самі неповнолітні діти підтвердили факт ухилення матері від батьківських обов'язків, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити.
Враховуючи викладене, а також висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 10.04.2025 року №177, згідно якого представник Департаменту служб у справах дітей підтримує позовні вимоги батька дитини, суд приходить до висновку про задоволення позову позбавлення батьківських прав, адже нехтування батьківськими обов'язками з боку матері принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права матері, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не була позбавлена інформації стосовно місця перебування позивача та їх спільних дитини, а з боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дітей та прийманні участі матері у вихованні, вищевикладені обставини свідчать про фактичну можливість, проте вольове небажання виконувати відносно дитини батьківських обов'язків, покладених на неї законом.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавляючи відповідача батьківських прав, суд роз'яснює, що відповідно до статті 168 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдають шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.
Згідно частиною 1 статті 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав (звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 гривень, понесені позивачем за пред'явлення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав суд стягує з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 11-13, 81, ч. 2 ст. 141, ст. 258, 264-265, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , у відношенні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.06.2025 року.
Головуючий суддя: