Дата документу 18.06.2025
Справа № 334/4790/25
Провадження № 2/334/2837/25
про залишення позовної заяви без руху
18 червня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Телегуз С.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності, -
16.06.2025 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності.
В позові прохала визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 46.1 кв.м., житловою площею 20.8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Дослідивши зміст поданої заяви та доданих до неї документів, доходжу висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, так як не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття провадження у справі з наступних підстав.
Відповідно п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема: 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною 5 ст.177 ЦПК України встановлено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1,2 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду від 21.12.2007 року вказано, що оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України у Постанові №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Так, поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Захист цивільних прав - це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав громадян і організацій.
Спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких провадиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Захист суб'єктивних прав та інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто, за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.
Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 вказано, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
У Постанові ВП ВС від 14.12.2021 року у справі № 344/16879/15-ц зазначено, що визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України. У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
У Постанові ВП ВС від 13.07.2022 року у справі № 645/6151/15-ц зазначено, що відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Проте, у позовній заяві не наведено в чому полягає порушення, оспорювання чи невизнання права власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 саме відповідачем Енергодарською міською військовою адміністрацією Василівського району Запорізької області, тобто позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між нею та відповідачем щодо права власності на квартиру.
При цьому суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що у випадку невизнання за нею права власності на квартиру територіальна громада матиме право взяти на облік безхазяйну нерухому річ та в подальшому звернутися до суду з заявою про передачу її в комунальну власність - оскільки право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 набуто в установленому законом порядку та є дійсним, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.01.1999 року, яке зареєстровано в ДКП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» за №6 від 10.03.1999 року.
Згідно матеріалів позову фактично спір виник з приводу рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг ЗМР №78419073 від 16.04.2025 року, яким відмовлено позивачу у проведенні реєстраційних дій, який має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
У Постанові від 18.12.2019 року у справі №922/3659/18 Верховний Суд дійшов висновку, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем. Таким чином, з огляду на суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у цій справі, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. За таких обставин, цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, позивачу необхідно належним чином викласти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, а саме щодо наявності спору з відповідачем Енергодарською міською військовою адміністрацією Василівського району Запорізької області з приводу оспорення або не визнання її права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Дотримання вимог ст.175 ЦПК України при пред'явленні заяви в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду. Заява не може ґрунтуватися на припущеннях.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Відповідно ч.1,2 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
А тому відповідно ст.185 ЦПК України позовну заяву необхідно залишити без руху, а позивачу надати строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Керуючись ст.ст. 175, 176, 177, 185 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: С.М. Телегуз