125/599/25
2-а/125/7/2025
17.06.2025 року м. Бар
Барський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Хитрука В.М.
за участю секретаря Іщук А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
В обґрунтування позову зазначила, що постановою серії ІВ №00156271 від 04.03.2025 її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. Підставою притягнення до адміністративної відповідальності вказано зупинку транспортного засобу «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 в зоні дії знака (Розділ 33 Знак 3,34 ПДР).
Зазначає, що 25.03.2025 вона отримала лист від департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради та оскаржувану постанову. Вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення винесена безпідставно та не відповідає дійсним обставинам. Зазначає, що 26.02.2025 р. перебуваючи у місті Вінниця, вона знаходилась в автомобілі «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 як пасажир. За кермом даного авто перебував ОСОБА_2 . Попереднім власником транспортного засобу являвся ОСОБА_2 . Перебуваючи за кермом даного автомобіля, ОСОБА_2 здійснив зупинку по вулиці Соборній міста Вінниці на короткий час. Одразу ж підійшла офіцер поліції перевірити необхідні документи та повідомила, що водій порушив Правила дорожнього руху, а саме Розділу 33, Знак 3,34 ПДР. На що ОСОБА_2 проінформував, що він є особою з інвалідністю ІІ групи та пред'явив відповідне посвідчення. Офіцер поліції принесла вибачення за те, що потурбувала та пішла. Після чого, позивач та ОСОБА_2 залишили транспортний засіб на декілька хвилин для походу в аптеку за необхідними ліками. Факт вчинення адміністративного правопорушення не підтверджений належними доказами, долучені до постанови фотографії фіксації адміністративного правопорушення не містять зображень водія, а користувачем даного авто у той час був ОСОБА_2 .
Просила суд скасувати постанову серія ІВ №00156271 від 04.03.2025.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні.
Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що саме він 26.02.2025 р. здійснив зупинку транспортного засобу «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 за адресою: вулиця Соборна, 20 у місті Вінниці. Він є інвалідом ІІ групи а тому мав право зупинитися у вказаному місці. До них підійшла офіцер поліції, яка перевірила необхідні документи та повідомила, що водій порушив Правила дорожнього руху, а саме Розділу 33, Знак 3,34 ПДР. На що ОСОБА_2 проінформував, що він є особою з інвалідністю ІІ групи та пред'явив відповідне посвідчення. Офіцер поліції принесла вибачення за те, що потурбувала та пішла. Після чого, позивач та ОСОБА_2 залишили транспортний засіб на декілька хвилин для походу в аптеку за необхідними ліками.
Представник Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Святослав Мельник позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав, що зазначені у відзиві.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що під час інспектування 26.02.2025 р. було виявлено зупинку транспортного засобу «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 в порушення вимог п.3.34 розд. 33, п.п.«в)» п.8.4 ПДР за адресою: вулиця Соборна, 20 у місті Вінниці, а саме зупинка в межах дії заборонного дорожнього знаку 3.34 ПДР, тому на лобовому склі транспортного засобу розміщено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності серії ІВ № 00156271. Станом на 26.02.2025 (дата вчинення порушення) належним користувачем транспортного засобу з номерним знаком « НОМЕР_1 », який закріплений за легковим автомобілем марки «SKODA ОСТАVIА А5» визначена ОСОБА_1 .
Таким чином, після вчинення всіх необхідних дій для встановлення відповідальної особи, яка повинна нести відповідальність за вчинення правопорушення, беручи до уваги положення статті 14-2 КУпАП та спеціальних суб'єктів відповідальності за статтею 122 КУпАП, 04 березня 2025 року інспектором з паркування винесено постанову серії ІВ № 00156271, якою до ОСОБА_1 , яка визначена належним легкового автомобіля, (відповідальна особа у розумінні ст. 14-2 КУпАП), застосовано адміністративне стягнення у межах, установлених у санкції статті, а саме у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн., за адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП: порушення правил зупинки, вчиненого на відповідному транспортному засобі.
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
У відповідності з статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Судом встановлено, що Позивачка звернулась до суду покликаючись на те, що транспортний засіб - автомобіль марки «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 під керування ОСОБА_2 26.02.2025 р. здійснив зупинку за адресою: вулиця Соборна, 20 у місті Вінниці
В подальшому інспектором з паркування було складено постанову серія ІВ №00156271 від 04.03.2025 згідно з якою ОСОБА_1 26.02.2025 р. автомобілем «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення вимог п.3.34 розд. 33, п.п. «в» п.8.4 ПДР здійснила зупинку за адресою: вулиця Соборна, 20 у місті Вінниці, а саме зупинку в межах дії заборонного дорожнього знаку 3.34 ПДР, за що передбачено адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративних правопорушень, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. за №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. за №1306.
Згідно з п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю, щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Розділом 33 ПДР, встановлено вимоги та правила щодо дорожніх знаків для учасників дорожнього руху.
Підпунктом 3.34 пункту 33.3 («Заборонні знаки») розділу 33 ПДР встановлено знак «Зупинку заборонено», яким забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, що ОСОБА_1 керуючи автомобілем «SKODA ОСТАVIА А5» державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення вимог п.3.34 розд. 33, п.п. «в» п.8.4 ПДР, здійснила зупинку за адресою: вулиця Соборна, 20 у місті Вінниці.
Регулювання дорожнього руху, на ділянці дороги де був зупинений автомобіль «SKODA» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено за допомогою дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» із встановленою під ним табличкою 7.18 «Крім осіб з інвалідністю».
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Однією з кваліфікуючих ознак для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП є порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, зупинки, стоянки, тощо.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Виносячи оскаржувану постанову інспектор з паркування констатував порушення ОСОБА_1 вимог п. 3.34 розд. 33, п.п.«в» п.8.4 ПДР за адресою: вулиця Соборна, 20 у місті Вінниці, а саме зупинка в межах дії заборонного дорожнього знаку 3.34 ПДР.
Даючи оцінку зібраним по справі доказам, суд зазначає, що вони не містять доказової інформації про порушення вимог п. 3.34 розд. 33, п.п. «в» п.8.4 ПДР за адресою: вулиця Соборна, 20, у місті Вінниці, (зупинки в межах дії заборонного дорожнього знаку 3.34 ПДР), саме ОСОБА_1 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 підтвердив, що керував транспортним засобом та здійснив його зупинку саме він.
Інших доказів, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивачки, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивачки, відповідачем суду не надано.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, в ній наведено докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, однак такі не відображають фактичних обставин справи.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд перевіряє, чи прийнята вона обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Однак суду не подано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вчинення правопорушення, також і у порядку надання відзиву.
У цьому контексті суд зазначає, що відповідачам був наданий час та можливість реалізувати своє право на подачу суду доказів, а також на виконання встановленого законом обов'язку довести законність правомірності оскарженого рішення.
Слід вказати, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Таким чином, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Отже, лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 204/8036/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Підсумовуючи вказане вище, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП, відповідачем не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 , правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.
За таких обставин та враховуючи, що Відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивачки ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам адміністративного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 132, 139, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити повністю.
Скасувати постанову серія ІВ №00156271 від 04.03.2025 року Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 18.06.2025.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 КАС України:
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: Департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради, адреса: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59. ЄДРПОУ 34849038
Суддя: