ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9247/23
провадження № 2/753/399/25
"21" квітня 2025 р. Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.
за участю:
секретаря судового засідання - Петрової Т.О.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідачки - ОСОБА_3 ,
представника відповідачки - ОСОБА_4 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, повернення майна у спільну сумісну власність та поділ спільного сумісного майна,-
Узагальнені доводи сторін.
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила наступне.
В період з 12.10.1994 року до 11.03.2019 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який без її відома 12.07.2017 року продав відповідачці, яка є його рідною сестрою, автомобіль марки "KIA» модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить суд:
1) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8044/2017/536868 від 12.07.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 ,
2) повернути у спільну сумісну власність автомобіль марки "KIA» модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 ;
3) здійснити поділ автомобіль марки "KIA» модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 у наступний спосіб: припинити спільну сумісну власність на автомобіль, визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 149 102,25 грн. в якості компенсації припинення її частки у спільній сумісній власності на автомобіль.
Відповідачі позов не визнали, посилаючись на те, що позивачка була обізнана про продаж автомобіля, а отримані від продажу автомобіля гроші були використані в інтересах сім'ї у період шлюбу на покриття боргів, а також на внески за майнові права на квартиру.
Крім того, відповідачкою зроблено заяву про застосування строку позовної давності.
У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, а відповідачі та їх представники позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні за необґрунтованістю, посилаючись також на пропуск позивачкою строку позовної давності та невідповідність обраного позивачкою способу захисту.
Відповідачі за їх клопотанням були допитані в судовому засіданні у якості свідків та надали наступні покази.
Відповідач ОСОБА_6 показав, що спірний автомобіль було придбано у серпні 2010 року, частково за його кошти та за 66 000,00 грн., які дала йому ОСОБА_7 . Того ж дня ввечері, було складено розписку, про те, що ОСОБА_8 позичила йому кошти. В подальшому автомобіль використовувався ним з дружиною для цілей сім'ї. У 2017 році вони з колишньою дружиною ОСОБА_2 вирішили вкласти кошти в новобудову. ОСОБА_9 дружина на той час не працювала. Він взяв кошти у розмірі 3 500,00 доларів США у борг у сестри, та вніс перший внесок за квартиру. У квітні 2017 року, на дні народження його зятя, відповідачка підняла питання щодо повернення коштів, які надала йому в борг. Він запропонував розрахуватися за них автомобілем марки «KIA» модель «SOUL», яким вони з дружиною користувалися, в якості гарантії. Водночас позивачка не заявляла заперечень з цього приводу. В липні 2017 ОСОБА_8 просила переоформили автомобіль на неї. Вони з ОСОБА_8 запропонували їй з'явитися до сервісного центру МВС та повідомили про дату та час оформлення угоди. Проте у день, коли здійснювали переоформлення документів, ОСОБА_2 не могла бути присутньою, оскільки тільки влаштувалась на нову роботу та не могла відпроситися. Разом з тим, їй було відомо, що автомобіль було переоформлено на ОСОБА_8 . В сервісному центрі МВС згоду дружини на продаж автомобіля не вимагали. Кошти, які були отримані з продажу автомобіля витрачені на сімейні цілі та були вкладені в якості інвестиції в новобудові.
Відповідачка ОСОБА_3 показала, що вона декілька разів позичала своєму братові ОСОБА_6 грошові кошти. Спочатку 500,00 доларів США на ремонт автомобіля. Потім 3 500,00 доларів США на купівлю квартири, оскільки йому не вистачало коштів. Та ще 1 500,00 доларів США, оскільки в їх забудовника піднялись ціни за 1 кв.м. площі квартири. У квітні, на новосіллі їх спільна подруга ОСОБА_10 почала розповідати, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 молодці, що купили автомобіль та квартиру. ОСОБА_12 говорив, що планує купувати квартиру в новобудові. Після чого вона підняла питання, в присутності свідків, чи може ОСОБА_12 надати якісь гарантії, що він поверне всі позичені кошти. ОСОБА_12 сказав, що цій сумі відповідає хіба що їх автомобіль і запропонував його віддати. ОСОБА_11 сиділа поряд і слухала цю розмову. Вона запитала ОСОБА_11 , чи вона згодна на такий обмін, на що вона відповіла - так. Через деякий час, вона домовилась з ОСОБА_13 для переоформлення автомобіля. Проте ввечері напередодні відповідач повідомив їй, що ОСОБА_11 присутня при переоформленні не буде, оскільки буде зайнята на роботі.
Встановлені судом обставини.
Позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.10.1994 року, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.02.2019 року, яке набрало законної сили 11.03.2019 року у цивільній справі №753/13650/18, (а.с. 14, 15-17 т. 1).
У період зареєстрованого шлюбу, а саме у серпні 2010 року, відповідач придбав автомобіль марки «KIA» модель «SOUL», 2010 рокувипуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 , який зареєстрований на ім'я відповідача.
12.07.2017 року відповідач продав вказаний автомобіль своїй рідній сестрі - відповідачці ОСОБА_3 за 166 196,25 грн., уклавши договір купівлі-продажу транспортного засобу №8044/2017/536868, який зареєстрований 26.08.2010 року підрозділом Центр 8044 (а.с. 33-34 т. 1).
Зазначені обставини підтверджені належними доказами та не заперечуються сторонами.
Оцінка суду.
Встановлено, що спірний транспортний засіб був придбаний та проданий відповідачем в період зареєстрованого шлюбу з позивачкою.
Спір виник з приводу транспортного засобу як спільного сумісного майна подружжя.
Позивачка стверджує, що автомобіль був проданий відповідачем без її згоди.
Відповідачі стверджують, що позивачка була обізнана про продаж автомобіля, а отримані від продажу кошти були використані в інтересах сім'ї.
Суд, заслухавши доводи сторін та оцінивши надані докази, дійшов наступних висновків.
Щодо позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.
Суд вважає позов в зазначеній частині обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: 1) пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Тобто, недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 161/3245/15- ц).
Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 638, 639, 650 ЦК Україна договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
До принципово важливих складових процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 5 ст. 655 ЦК України особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажом транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Зазначені норми в редакції станом на день укладення відповідачами оспорюваного договору купівіл-продажу транспортного засобу передбачали наступні правила.
Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.
Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.
У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.
Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Судом встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу відповідачі дотримались встановленої процедури. Отже укладений відповідачами договір купівлі-продажу транспортного засобу за формою, змістом та процедурою відповідає вимогам законодавства, тобто є правочином, а тому може бути визнаний судом недійсним за наявності для цього правових підстав.
Надаючи оцінку щодо наявності у позивачки права на оспорювання правочину (договору), суд застосовує до правовідносин сторін приписи ст.60 СК України, у якій зазначено наступне.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Хоча позивачка не є стороною договору, вона має право заявити вимогу про визнання вказаного правочину недійсним з огляду на те, що відповідно до закону є співвласником спірного автомобіля.
Надаючи оцінку щодо наявності підстав для визнання правочину (договору) недійсним, суд застосовує до правовідносин сторін наступні норми матеріального права.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності регламентоване у ст.65 СК України, у якій зазначено наступне.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Згідно з приписів вказаної норми права для вирішення спору необхідно з'ясувати, чи виходить оспорюваний правочин (договір купівлі-продажу автомобіля) за межі дрібного побутового.
З цього приводу суд зауважує наступне.
Велика Палата Верховного суду в постанові від 11.10.2023 року по справі № 756/8056/19 сформулювала висновки щодо визначення правочину дрібним побутовим, вказавши наступне.
«Особливості дрібного побутового договору визначені у частині першій статті 31 ЦК України, за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості.
За загальним правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами в момент його вчинення, а тому він може вчинятися або усно (частина перша статті 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (частина друга статті 205 ЦК України).
З ознак дрібного побутового правочину можна виділити: 1) безпосередня спрямованість на задоволення потреб громадянина; 2) моменти укладення та виконання як правило збігаються, або слідують один за одним; 3) невисока вартість.
Оскільки поняття дрібного побутового правочину є оціночним, то в разі спору суд виходячи з оцінки фактичних обставин справи має кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним у чинному законодавстві вимогам».
Суд вважає, що укладений відповідачами договір купівлі-продажу транспортного засобу виходить за межі дрібного побутового з огляду на наступне.
У 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становив 1 600,00 грн, а мінімальна заробітна плата 3 200,00 грн. відповідно до ст. 7, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», а неоподаткований мінімум доходів громадян становив 17 грн. відповідно до п.5 підрозділу ХХ «Перехідні положення Податкового кодексу України.
Спірний автомобіль був проданий за ціною, яка перевищує у 104 рази прожитковий мінімум, у 52 рази мінімальну заробітну плату та у 9776 разів неоподаткований мінімум доходів громадян, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу за своїми ознаками не може бути віднесений до дрібного побутового.
У зв'язку з цим відповідно до ст. 65 СК України для продажу спірного автомобіля необхідна була письмова згода позивачки, яка нею не надавалась, а тому позивачка має право на звернення до суду з позовом про визнання цього договору недійсним.
Доводи відповідачів про те, що позивачка знала про продаж автомобіля суд не приймає до уваги, оскільки для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійним з підстав, визначених у ст. 65 СК України, вимагається саме надання письмової згоди на продаж автомобіля за певною погодженою подружжям ціною.
З вказаної підстави суд також не приймає доводи відповідачів про те, що той факт, що позивачка знала про продаж автомобіля, був встановлений рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07.12.2021 року у цивільній справі №753/9247/23.
Щодо позовної вимоги про повернення майна у спільну сумісну власність.
Суд вважає позов в зазначеній частині обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Якщо майно було передано за недійсним договором, сторона, яка передала майно, має право звернутися до суду з позовом про його повернення.
Позов про повернення майна, переданого за договором, визнаним недійсним, розглядається в судовому порядку, якщо договір було визнано недійсним через порушення вимог законодавства щодо його укладення або виконання. У такому разі суд може зобов'язати сторону, яка отримала майно, повернути його іншій стороні, що передбачено ч. 2 ст. 216 ЦК України.
Щодо позовної вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Суд вважає позов в зазначеній частині обґрунтованим з наступних підстав.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, потрібно визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (постанова ОП КЦС від 03.10.2018 року у справі № 127/7029/15-ц).
При визначенні вартості транспортного засобу, суд приймає до уваги наданні позивачкою докази, а саме інформацію про вартість подібних автомобілів, які були виставлені на продаж іншими особами на сайті оголошень. На момент подання позову вартість автомобіля марки «Kia» моделі «Soul», 2010 року випуску становила 298 204,50 грн. (а.с. 35-38 т. 1). Зазначена вартість відповідачами не спростована.
Доводи відповідачів про те, що отримані відповідачем від продажу автомобіля кошти були витрачені в інтересах сім'ї, суд не приймає до уваги, оскільки у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя (постанова КЦС ВС від 30.01.2019 року у справі 158/2229/16).
Відповідачем не надано доказів на підтвердження того факту, що отримані від продажу грошові кошти були витрачені ним на погашення боргів перед третіми особами, а також на інвестування житла, а наданий відповідачем договір про участь у фонді фінансування будівництва житла свідчить про те, що він був укладений відповідачем 23.08.2018 року, тобто через рік після продажу спірного автомобіля.
Щодо строку позовної давності.
Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Так, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 956 від 13.10.2020 р., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19.12.2020 до 30.06.2023 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
З наведеного вище слідує, що на час дії установленого на території України карантину строк, визначений статтею 257 ЦК України, було продовжено.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020) викладені у постановах від 06.05.2021 р. у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 р. у справі №914/1560/20, від 08.02.2022 року у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 року у справі № 926/1812/21.
При цьому, додатково, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (із змінами), в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Строк дії воєнного стану який триває до цього часу згідно із змінами до статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX , внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX, Указом від 23 липня 2024 року № 469/2024, затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-IX, Указом від 28 жовтня 2024 року № 740/2024, затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ, та Указом від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Трирічний строк за вимогою про визнання правочину недійсним від дня укладення спірного договору 12.07.2017 року спливав 12.07.2020 року, а трирічний строк за вимогою про поділ майна подружжя від дати розірвання шлюбу 11.03.2019 року спливав 11.03.2022 року.
Проте з 12.03.2020 року в Україні введено карантин, а з 24.02.2022 року воєнний стан, у зв'язку з чим продовжено строки позовної давності, визначені ст. 257 ЦК України.
Позивачка звернулась до суду 02.06.2023 року, тобтов період продовження строків позовної давності, а отже не пропустила строк.
Судові витрати.
При вирішенні справи суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, яке буде вирішено в окремому судовому засіданні з ухвалення додаткового рішення відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України, у якій зазначено наступне.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України).
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 270 ЦПК України).
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 270 ЦПК України).
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 270 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, повернення майна у спільну сумісну власність та поділ спільного сумісного майна - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 12.07.2017 року №8044/2017/536868, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .
В порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки «Kia Soul», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «Kia Soul», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 у розмірі 149 102 (сто сорок дев'ять тисяч сто дві) гривні 25 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач 1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 18.06.2025 року.
Суддя: Осіпенко Л.М.