Провадження № 22-ц/803/4376/25 Справа № 194/1313/24 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
17 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Букура Максима Євгеновича на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року у справі за позовом Тернівської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство “Тернівське житлово-комунальне підприємство» про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
У липні 2024 року Тернівська міська рада Дніпропетровської області звернулася до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» про відшкодування шкоди в порядку регресу.
В обґрунтування позовних вимог Тернівська міська рада Дніпропетровської області посилалася на те, що починаючи з 03 серпня 2021 року ОСОБА_1 очолював КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство». Посаду начальника юридичного відділу на вказаному підприємстві до 21 квітня 2022 року займала ОСОБА_2 , яку було звільнено роботи наказом директора КП “ТЖКП» Кривозуба О.В. №140-к від 18 квітня 2022 на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року вказаний наказ про звільнення визнано незаконним та скасовано, а ОСОБА_2 було поновлено на посаді з одночасним стягненням з КП “ТЖКП» на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Загальний розмір збитків, завданих підприємству становить 732 593 грн. 13 коп. У зв'язку з тим, що станом на 01 липня 2024 року ОСОБА_1 в добровільному порядку не відшкодовані заподіяні ним збитки. На підставі викладеного Тернівська міська рада Дніпропетровської області просить стягнути в порядку регресу з відповідача на користь КП ““Тернівське житлово-комунальне підприємство» кошти в розмірі 732 593 грн. 13 коп., а також на користь Тернівської міської ради Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 10988 грн. 90 коп.
Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року вирішено питання про самовідвід судді, справу за позовом Тернівської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» про відшкодування шкоди в порядку регресу - направлено за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с.99-104).
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2024 року справу за позовом Тернівської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» про відшкодування шкоди в порядку регресу направлено за підсудністю до Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області (а.с.210).
Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року частково задоволено позовні вимоги Тернівської міської ради Дніпропетровської області. Стягнуто з ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» (адреса місцезнаходження: 51500, Дніпропетровська область, м. Тернівка, вул. Героїв України, буд. 29, код ЄДРПОУ 31657751) кошти в розмірі 540 754 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Тернівської міської ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 51500, Дніпропетровська область, м. Тернівка, вул. Михайла Грушевського, буд. 5а, код ЄДРПОУ 33912428) судовий збір у розмірі 8 109 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Букура М.Є. просить рішення суду від 13 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Тернівської міської ради Дніпропетровської області, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на порушення судом норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу Тернівська міська рада Дніпропетровської області просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити без змін рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) вказано, відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
Відповідно до ч.4 ст.136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди у судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У п.33 постанови Пленуму Верховного Суду України, наданих судам від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів» роз»яснено, при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року №14 “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
У справі встановлено, 02 серпня 2021 року між Тернівською міською радою Дніпропетровської області та ОСОБА_1 було укладено контракт №02-21, на підставі якого ОСОБА_1 був призначений на посаду директора КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» строком до 31 січня 2022 року (т.1 а.с.30-35).
Додатковою угодою №1 до контракту №02-21 від 02 серпня 2021 року термін дії контракту продовжено з 01 лютого 2022 року до 31 січня 2023 року (т.1 а.с.36).
Додатковою угодою №2 до контракту №02-21 від 02 серпня 2021 року термін дії контракту продовжено з 01 лютого 2023 року до 31 січня 2024 року (т.1 а.с.37).
Додатковою угодою №3 до контракту №02-21 від 02 серпня 2021 року термін дії контракту продовжено з 01 лютого 2024 року до 31 березня 2024 року (т.1 а.с.38).
Додатковою угодою №4 до контракту №02-21 від 02 серпня 2021 року термін дії контракту продовжено з 01 квітня 2024 року до 31 грудня 2024 року (т.1 а.с.39).
Наказом директора КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» Кривозуба О.В. №140-к від 18 квітня 2022 року начальника юридичного відділу ОСОБА_2 було звільнено з роботи на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату (т.1 а.с.45).
ОСОБА_1 , як керівник підприємства відповідно до покладених на нього повноважень, передбачених п. 6.5. Статуту комунального підприємства, здійснив організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції та прийняв вказаний наказ №140-к від 18 квітня 2022 року в межах його повноважень (т.1 а.с.49-56).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі №194/532/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до КП “Тернівське житлово-комунальне підприємств» про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди- апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2022 року в частині відмови у визнанні незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди - скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» №140-к від 18 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника юридичного відділу КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» з 21 квітня 2022 року. Стягнуто з КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 532 737 грн. 40 коп. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Стягнуто з КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з П “Тернівське житлово-комунальне підприємство» на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7017 грн. (т.1 а.с.143-149).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,
що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто
ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
12 липня 2023 року на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі №194/532/22 директором КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» Кривозубом О.В. прийнято наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника юридичного відділу (т.1 а.с.46).
13 липня 2023 року директором КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» Кривозубом О.В. прийнято наказ про звільнення ОСОБА_2 за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (т.1 а.с.47).
В рамках примусового виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі №194/532/22 Відділом державної виконавчої служби в Павлоградському районі Дніпропетровської області, КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» сплатило ОСОБА_2 наступні суми:
- у рамках виконавчого провадження №72305367 ОСОБА_2 виплачено моральну шкоду у загальному розмірі 1405 грн., з яких: 1000 грн. - моральна шкода, 100 грн. виконавчий збір, 305 грн. - витрати виконавчого провадження (т.1 а.с.27).
- у рамках виконавчого провадження №72306366 ОСОБА_2 виплачено судовий збір у розмірі 8023 грн. 70 коп., з яких: 7017 грн. - загальний борг, 101 грн. 70 коп. - виконавчий збір, 305 грн. - витрати виконавчого провадження (т.1 а.с.27).
- у рамках виконавчого провадження №72304929 ОСОБА_2 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 586 316 грн. 14 коп., в тому числі загальний борг - 532 737 грн. 40 коп., 52273 грн. 74 коп. - виконавчий збір (т.1 а.с.28, 29).
Останній платіж виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі №194/532/22 було здійснено 28 серпня 2023 року та присуджені кошти сплачені КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» на користь ОСОБА_2 в повному обсязі (т.1 а.с.29).
Встановлено, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» в жовтні 2024 року, тобто вже після подання Тернівською міською радою позову до суду.
Таким чином, судом встановлено порушення трудового законодавства керівником КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» Кривозубом О.В. при звільненні ОСОБА_2 на підставі виданого ним наказу, який у подальшому судом було визнано незаконними
та скасовано в судовому порядку, тому відповідач несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку із незаконним звільнення працівника з роботи, оскільки підприємство зазнало матеріальної шкоди у зв'язку з оплатою такому працівникові часу вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.
Прийняття ОСОБА_1 незаконного наказу спричинило збитки (матеріальну шкоду) на загальну суму 540 754 грн. 40 коп. (середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 532 737 грн. 40 еоп., моральна шкода в розмірі 1 000 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 017 грн.).
Слід зазначити, у трудових правовідносинах законодавець не вимагає встановлення елементів складу трудового майнового правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки особи, що спричинила шкоду, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, вини заподіювача шкоди, оскільки відповідальність в таких випадках, як вже зазначалось, настає незалежно від форми вини.
Тому обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної у зв'язку з виплатою коштів незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат, які виникли внаслідок звернення такого працівника до суду, покладається саме на відповідача.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18, у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 у справі №663/1169/20.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» грошових коштів в розмірі 540 754 грн. 40 коп.
Стосовно стягнення з ОСОБА_1 витрат підприємства, пов'язаних зі сплатою виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, а також інших виплачених ОСОБА_2 коштів слід зазначити наступне.
Позивачем на підтвердження розміру завданої комунальному підприємству шкоди у вигляді оплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження подано лише лист КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» з розшифровкою сплачених підприємством сум та платіжні документи, в яких платежі здійснювались різними сумами з призначенням “оплата ПВ № 72305367, ПВ № 72306366, ПВ № 72304929 194/532/22» (т.1 а.с. 24-29).
Нормами статей 27 та 42 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, нарахування, пов'язані з примусовим виконанням рішення, здійснюються відповідною постановою державного виконавця, тому тільки виданий виконавчою службою документ може бути належним та достовірним доказом розміру понесених боржником за виконавчим провадженням витрат.
Також позивачем не доведено жодним доказом, що витрати підприємства на сплату ОСОБА_2 інших коштів, зокрема: заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки, матеріальної та вихідної допомоги, виплачених в квітні 2022 року; середнього заробітку та компенсації невикористаної відпустки, виплачених в червні-липні 2023 року, виникли саме внаслідок незаконного звільнення та не були б виплачені за обставин звичайного звільнення.
Тому, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача кошти тільки в межах доведеної суми у розмірі 540 754 грн. 40 коп., відмовивши у стягненні витрат підприємства, пов'язаних зі сплатою виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, а також інших виплачених ОСОБА_2 коштів, за недоведеністю.
Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною шостою статті 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Регресне зобов'язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов'язання.
Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред'явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотної вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата. Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред'явлення регресного позову. Такий позов може бути пред'явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню. Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом, тобто в даному випадку розмір відшкодування визначається трудовим законодавством. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 29грудня 1992 року “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз»яснено, право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Враховуючи, що КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» остаточно виплатило незаконно звільненій ОСОБА_2 середній заробіток, моральну шкоду та судовий збір 28 серпня 2023 року, а з цим позовом Тернівська міська рада звернулась до суду 19 липня 2024 року, тобто в межах річного строку на звернення до суду.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом є безпідставними.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог Тернівської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_1 на користь КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство» кошти в розмірі 540 754 грн. 40 коп. в межах доведеної суми 540 754 грн. 40 коп.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є безпідставними з огляду на наступне.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади, закріплено в статтях 134, 237 КЗпП України.
Чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Предметом позову в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій посадової особи (відповідача), відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача встановлена судовим рішенням про незаконність звільнення особи та додаткового правового аналізу не потребує.
Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 658/28/21 зазначив, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Зміст поняття "вищестоящий в порядку підлеглості орган", закріплений в ч. 4 ст. 136 КЗпП України, втілює у собі функціональне та загальне підпорядкування одного суб'єкта (підприємства, установи, організації) іншому шляхом здійснення управлінського, координуючого, фінансового та іншого впливу на діяльність такого суб'єкта.
З урахуванням законодавства України, встановлених обставин справи та досліджених доказів, Статуту КП “Тернівське житлово-комунальне підприємство», суд першої інстанції правильно зазначив, що Тернівська міська рада підпадає під ознаки вищестоящого органу щодо комунального підприємства. Орган місцевого самоврядування є не лише власником цього підприємства, а й здійснює управління підприємством, контроль за його фінансово-господарською діяльністю.
Правомірне та раціональне використання коштів підприємствами, заснованими на комунальній власності, беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Тернівської міської ради. Рада як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені територіальної громади в межах закону та в інтересах такої громади і також є компетентним органом, уповноваженим здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.
Умови статті 136 КЗпП України не спростовують вимог статті 237 КЗпП України про необхідність покриття шкоди саме підприємству, установі, організації, які понесли таку шкоду у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.
На момент подання до суду позову ОСОБА_1 ще перебував на посаді керівника підприємства (звільнений тільки у жовтні 2024 року), тому не міг звернутись від імені підприємства.
Верховний Суд у постанові № 755/13814/21 від 08 травня 2024 року зазначив, що спори щодо покладення на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язку покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Букура Максима Євгеновича - залишити без задоволення.
Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 17 червня 2025 року.
Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова