Провадження № 22-ц/803/5480/25 Справа № 204/5372/24 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
17 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря: Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа департамент житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання права користування на квартиру, -
В травні 2024 ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 10 квітня 1987 року відповідно до обмінного ордеру №1069 його батькові ОСОБА_2 була надана квартира АДРЕСА_1 . У подальшому нумерація була змінена та квартирі було присвоєно №2. Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління №8/21-285 від 23.06.2020 провулок мав і має назву « ОСОБА_3 », а використання «1-й Ключовий» було помилковим. Позивач вказує, що він з братом ОСОБА_4 народилися у цій квартирі та були там зареєстровані.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер. На теперішній час позивач має намір приватизувати квартиру, у зв'язку з чим йому необхідно надати відповідачу документи, що підтверджують його право користування. Для вирішення даних питань позивач звернувся до Дніпровської міської ради для зміни договору найму, але йому було відмовлено у зв'язку з тим, що площа квартири не співпадає з інвентаризацією 1987 року. Вказує, що збільшення загальної площі квартири до 51 кв.м., житлової до 25,6 кв.м. відбулося за рахунок виконаної реконструкції будинку, що було зроблено його батьком за життя.
Просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_2 з 20 квітня 1988 року.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт що переобладнання квартири АДРЕСА_3 , яке було здійснено наймачем (батьком позивача) має ознаки самочинного будівництва, оскільки зроблено без відповідних дозволів відповідача, як власника квартири. А тому на думку Дніпровської міської ради не є можливим визнання права користування такою квартирою позивачем. Крім того відповідач не є власником самовільно добудованих нежитлових приміщень у квартирі АДРЕСА_3 .
Представником ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу , в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Не погоджується із твердженням апелянта з приводу того, що батьком позивача було порушено вимоги житлового законодавства під час переобладнання квартири. Звертає увагу, що саме на відповідача, як власника квартири покладено обов'язок щодо його утримання та оформлення відповідної документації на такий об'єкт нерухомості. Також вважає, що посилання апелянта на норми які стосуються врегулювання питання самочинного будівництва з огляду на підстави та предмет позову є недоречними. Заперечує проти долучення до матеріалів справи доказів, оскільки вважає, що відповідач мав змогу їх надати під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Дніпровською міською радою надано відповідь на відзив, в якій вона звертала увагу, що саме на особу яка винаймає житло та здійснює його переобладнання покладено обов'язок отримання відповідних дозвільних документів, однак батько позивача із відповідними документами до Дніпровської міської ради не звертався. Вважає доречними посилання на положення ст. 376 ЦК України, оскільки переобладнання квартири, право користування якою просить визнати за ним позивач, має ознаки самочинного будівництва. Відповідні дозвільні документи не були отримані батьком позивача, що додатково підтверджується доданим до апеляційної скарги листом від 19.03.2025 року.
В судове засідання з'явились представник Дніпровської міської ради -Бровкіна М.І. та представник ОСОБА_1 -адвокат Скочко О.А..
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що батьком позивача є ОСОБА_2 , якому відповідно до ордеру на житлове приміщення №1069 від 10 квітня 1987 року надано право на заняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної ради №170 від 26 липня 2002 року «Про упорядкування нумерації квартир та житлової і загальної площі у будинку коридорного типу №3 по І-му Ключовому провулку», у тому числі, затверджено нумерацію кімнати №№1-2, 1-3, 1-18, рахувати квартирою АДРЕСА_3 з житловою площею 25,7 м.кв./загальною - 30,5 м.кв.
З 12 листопада 2004 року позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
З відповіді Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 26 березня 2020 року за вих.№8/21-285 встановлено, що провулок Ключовий існує з моменту створення міським відділом комунального господарства станом на 01.10.1964 року переліку вулиць міста Дніпра; за наявною інформацією Адресного плану міста Дніпра провулок Ключовий у колишньому мав найменування - «пер. 1-й Ключевой», але рішення місцевого самоврядування, на підставі якого відбулась зазначена зміна, відсутнє; згідно з чинним Переліком найменувань проїздів (вулиць, провулків, проспектів, площ тощо), затвердженим рішенням виконкому Дніпровської міської ради від 22.05.2018 року №411, провулок має найменування - провулок Ключовий.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , після смерті якого із заявою про прийняття спадщини звертався лише позивач.
27 травня 2024 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради на заяву позивача про надання дозволу на зміну умов договору найму спірного неприватизованого жилого приміщення повідомив про відсутність правових підстав для підготовки проекту відповідного рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради у зв'язку з тим, що пакет документів має невідповідність в частині загальної площі квартири АДРЕСА_6 ; відповідно до рішення «Про упорядкування нумерації квартир та житлової і загальної площі у будинку коридорного типу №3 по 1-му Ключовому провулку» від 26.07.2002 №170 квартира АДРЕСА_3 має загальну площу 30,5 кв.м.; в технічному паспорті загальна площа становить 51,0 кв.м.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем надано достатньо допустимих й належних доказів, а тому наявні правові підстави для визнання за ним права користування квартирою. При цьому зауважено, що задовольняючи позовні вимоги у частині визнання за позивачем права користування квартирою, судом не вирішується питання щодо права позивача на приватизацію спірної квартири, у тому числі й щодо права на приватизацію на переобладнану частину квартири, за рахунок чого відбулося збільшення її площі.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів .Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі №761/40889/20.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які
проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК).
Відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (постанова Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц.
Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК іншого члена сім'ї необхідно щоб попередній член сім'ї мав правовий статус «наймача» (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18).
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 зазначено, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 довів своє право на проживання у спірній квартирі, в якій був зареєстрований та постійно проживає.
Відмова міської ради у зміні умов найму житлового приміщення була вмотивована тим, що змінилась загальна площа квартири, що зокрема за допомогою долученого до апеляційної скарги листа намагається підтвердити відповідач.
Однак суд апеляційної інстанції у силу вимог 367 ЦПК України не може прийняти цей лист, оскільки зазначені апелянтом підстави, що унеможливлювали його подання до суду першої інстанції є не поважними. Крім того, Дніпровська міська рада приймала участь у розгляді справи та отримувала копію позовної заяви, в якій були зазначені причини звернення з таким позовом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Враховуючи, що в рамках розгляду цієї справи віршується питання щодо визнання за позивачем права користування квартирою, тобто судом встановлюється правомірність його набуття права користування зазначеним житлом, а не питання приватизації чи переобладнання такого житла, а тому доводи апеляційної скарги з приводу самочинного переобладнання такої квартири в рамках розгляду цієї справи не повинні встановлюватись, оскільки не стосуються підстав та предметі позову.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач довів, що вселився в спірну квартиру як член сім'ї наймача, набув рівного з наймачем права користування спірною квартирою, а тому його порушені права підлягають захисту
Враховуючи наведене апеляційну скаргу Дніпровської міської ради слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду попередньої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст. ст.368, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 червня 2025 року.
Судді: