Провадження № 22-ц/803/669/25 Справа № 235/3584/24 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
17 червня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 235/3584/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 серпня 2024 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С. М. у місті Покровську Донецької області та повне судове рішення складено 12 серпня 2024 року,
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна Компанія», надалі ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія», про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 01 червня 2016 року по 11 червня 2021року працював на різних посадах у ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія».
11 червня 2021 року позивача звільнено з роботи.
За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійнихзахворювань. Пунктом 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворюванняформи П-4 від 21 лютого 2023 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення зпомірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовимсиндромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниженняслуху (ІІ ст.) за класифікацією Остапкович В.Є. та Пономарьової Н.І., пневмоконіоз (В/А, q/q, 3/3, ах), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фазазатихаючого загострення. ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.)- захворювання професійні,встановлене вперше.
Пункт 15 даного акту вказує, що раніше у позивача хронічних професійних захворювань виявлено не було.
Пункт 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв'язку з недосконалістю технологічного процесу, виконанням не вповному обсязі протипилових заходів, працював в умовах впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували допустимі норми. Недостатня ефективність засобів індивідуального захисту, недостатній дійовий контроль за використанням засобів індивідуального захисту.
Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: Важкість праці: фізичне динамічне навантаження ( за участю м'язів нижніх кінцівокта тулуба) - фактична величина 177,4-195,7 Вт, при нормативному значенні-90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу)-фактична величина 95,8-104,4 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу,що підіймається та переміщується - фактична величина 40,0 кг при нормативномузначенні 30 кг. Робоча поза: періодичне перебування в незручній та/або фіксованійпозі 28%-60% часу зміни, при нормативному значенні - до 25% часу зміни; нахиликорпусу -160 разів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну.
Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму на робочому місці складали 92- 95 дБА, при нормативному значенні -80 дБА. Пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля й вуглецевопородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10% до 70%: фактичне величина - 21,0-243,7 мг/м3,при нормативному значенні - 2мг/м3.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 23 лютого 2023 року серії12ААА № 120248 позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 65% за професійним захворюванням, з яким: 30%- радикулопатія, 25% - пневмонікоз, 10%- приглухуватість.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 23 лютого 2023 року серії12ААВ № 216472 позивачу первинно безстроково встановленотретю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана робота впідземних умовах виробництва, впливу фізичного навантаження, вимушеної робочої пози, шуму, пилу.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування,що підтверджується випискою від 23 грудя 2023 року; випискою від 12 березня 2024 року, витягом із амбулаторної карти.
Відповідно до виписки від 12 березня 2024 року позивач має скарги на кашель з в'язкоммокротинням, задишку, яка підсилюється при фізичному навантаженні, загальна слабкість.
У зв'язку з хронічними професійними захворюваннями, які виникли у позивача внаслідок його роботи на підприємстві відповідача, порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічних професійних захворювань він постійно відчуває фізичні страждання табіль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативнопозначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
Позивач вважає, що факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд, у відшкодування моральної шкоди, стягнути на його користь з відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» 245 000 грн.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди 140 000 грн без утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1 400 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» подав апеляційну скаргу в апеляційній скарзі просить змінити оскаржуване судове рішення та зменшити розмір моральної шкоди до 50 000 грн.
Відповідач звертає увагу на те, що шкода позивачеві завдана внаслідок послідовної роботи на декількох підприємствах вугільної галузі, а відтак і розмір має бути розподілений відповідно до стажу роботи позивача на цих підприємствах та ступеню шкідливого впливу (з урахуванням трудового стажу на кожному підприємстві).
Також відповідач ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» просить змінити рішення суду в частині утримання податків та загальнообов'язкових зборів, відповідно до чинного законодавства України, оскільки що у випадку, коли за судовими рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю чи здоров'ю, більша аніж чотирьох кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника позивача, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія» -Львова А.Л., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 період з 01 червня 2016 року до 11 червня 2021 року працював прохідником з повним робочим днем на підземних роботах. Звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України.
Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 05 років 11 днів, за професією 26 років 08 днів, загальний стаж 28 років 01 місяць 10 днів.
20 лютого 2023 року був складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, відповідно до якого позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення зпомірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовимсиндромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниженняслуху (ІІ ст.) за класифікацією Остапкович В.Є. та Пономарьової Н.І., пневмоконіоз (В/А, q/q, 3/3, ах), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фазазатихаючого загострення. ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.) - захворювання професійні, встановлені вперше.
Раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було, пункт 15 акту.
Згідно пункту 17 акту, професійне захворювання виникло у зв'язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування, неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх лаках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт), виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу). Працював в умовах впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували допустимі норми. Недостатня ефективність засобів індивідуального захисту, недостатній дійовий контроль за використанням засобів індивідуального захисту.
У пункті 18 акту визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: важкість праці: фізичне динамічне навантаження ( за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 177,4-195,7 Вт, при нормативному значенні-90 Вт;фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу)-фактична величина 95,8-104,4 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу,що підіймається та переміщується - фактична величина 40,0 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза: періодичне перебування в незручній та/або фіксованій позі 28%-60% часу зміни, при нормативному значенні - до 25% часу зміни; нахили корпусу -160 разів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну.
Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму на робочому місці складали 92- 95 дБА, при нормативному значенні -80 дБА. Пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля й вуглецевопородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від10% до 70%: фактичне величина - 21,0-243,7 мг/м3,при нормативному значенні - 2мг/м3.
Таким чином, робота ОСОБА_1 на користь підприємства була надважкою, зі значним перевищенням гранично допустимих норм.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 140 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 вперше був оглянутий МСЕК за професійним захворюванням, де йому встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, безстроково. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, болями.
Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.
Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.
Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія» про стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, відсутні.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» - залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає
Повне судове рішення складено 18 червня 2025 року.
Головуючий:
Судді: