Провадження № 22-ц/803/4479/25 Справа № 213/2316/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
17 червня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 213/2316/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2024 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 серпня 2024 року,
В травні 2024 року ТзОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, який обґрунтований наступним.
10 жовтня 2020 року між ТОВ «Інфінанс», правонаступником якого є ТзОВ «Вердикт Капітал», яке відступило права вимоги ТзОВ «Коллект Центр», та відповідачем було укладено Договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0968704236, шляхом підписання договору електронним підписом (одноразовим ідентифікатором).
Товариство належним чином виконало свої зобов'язання за договором кредиту, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору кредиту.
Однак відповідач свої зобов'язання по поверненню коштів не виконала, у зв'язку із чим станом на 10 травня 2024 року утворилася заборгованість в розмірі 287 200 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 10 000 грн, заборгованості по процентам на дату відступлення права вимоги - 277 200 грн.
На підставі наведеного вище, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 120 108 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
Заочним рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект Центр» заборгованість за Договором про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0968704236 від 10 жовтня 2020 року в розмірі 120 108 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект Центр» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року в задоволенні заяви скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2024 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у сукупності наданих позивачем доказів не можливо встановити факт перерахування коштів саме кредитодавцем на підставі відповідного договору ОСОБА_1 , а не іншими особами за іншими правовідносинами.
Апелянт зазначає, що позивач неправомірно здійснив нарахування відсотків поза межами строку користування кредитом і не на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що в свою чергу було проігноровано судом першої інстанції. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Вказує, що позивач в своїй позовній заяві просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України
Також апелянт зазначає, що справа, яка розглядається, є справою незначної складності, розгляд якої проводився у спрощеному провадженні. Судом першої інстанції не було визначено, що покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, у розмірі, заявленому позивачем, становитиме невиправданий тягар для відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Коллект центр» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - адвоката Бражника Д.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника ТзОВ «Коллект центр» - адвоката Ткаченко М.М., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2020 року між ТзОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3313427, шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором). Сума ліміту - 10 000 грн. Строк кредитування - 29 днів з можливістю пролонгації. Стандартна процентна ставка - 638,75%.
Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору про надання споживчого кредиту шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти в розмірі 10 000 грн.
Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона повністю ознайомилася з усіма його умовами, та їй було надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Відповідач умови за кредитним договором не виконала, внаслідок чого, станом на 10 травня 2024 року утворилася заборгованість в розмірі 287 200 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 10 000 грн, заборгованість по процентам на дату відступлення права вимоги - 277 200 грн.
16 грудня 2021 року між ТзОВ «Інфінанс» та ТзОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 16-12/21, відповідно до якого ТзОВ «Інфінанс» відступило на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників, у тому числі за Договором позики № 0968704236 від 10 жовтня 2020 року.
У свою чергу, ТзОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників ТзОВ «Коллект центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги від 10 січня 2023 року, у тому числі за Договором позики № 0968704236 від 10 жовтня 2020 року.
Таким чином, ТзОВ «Коллект центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепту) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3313427 від 10 жовтня 2020 року, укладеного між ТОВ «Інфінанс» та відповідачкою вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки цей договір укладено на сайті позикодавця, та відповідач підписала його одноразовим ідентифікатором, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
На підтвердження виконання кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів в сумі 10 000 грн позичальнику (відповідачу) на її картковий рахунок, позивач надав квитанцію за сплату від 26 жовтня 2020 року, відповідно до якої 26 жовтня 2020 року був здійснений переказ кредитних коштів та зараховано 10 000 грн на картку НОМЕР_1 , що є належним і достатнім доказом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в підписаній 26 жовтня 2020 року відповідачем заявці-анкеті на отримання кредиту в сумі 10 000 грн остання зазначила реквізити банківської картки - № картки НОМЕР_1 .
При цьому, відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку.
Доказів того, що на картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 10 000 грн 26 жовтня 2020 року відповідач не надала, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про відсутність доказів надання відповідачці кредитних коштів не заслуговують на увагу.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, у відповідача обліковується прострочена заборгованість в розмірі 287 200 грн, з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 10 000 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 277 200 грн.
При цьому, жодних доказів на спростування факту наявності чи розміру заборгованості відповідачем не надано.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 ).
У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов'язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов'язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Колегія суддів встановила, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за договором № 3313427 від 10 жовтня 2020 року не суперечить статті 514 ЦК України, а тому місцевий суд правомірно вважав права позивача в цій частині порушеними та наявними підстави для стягнення з відповідача на його користь заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, у заявці-анкеті № 3313427 від 10 жовтня 2020 року у рамках договору позики (оферта) зазначено основні умови кредитування, а саме: сума кредиту - 10 000 грн; термін кредиту - 30 днів. У акцепті оферти від 26 жовтня 2020 року на укладення Договору надання позики зазначено, що строк дії договору складає 3 роки, відсоткова ставка 1,225 % за 1 день користування кредитом.
Враховуючи, що укладений між сторонами договір розрізняє строк користування кредитом, який становить 30 днів та строк дії договору - 3 роки, кредитодацець має право на стягнення з позичальника відсотків за кожен день користування кредитом у розмірі 1,75 % в межах дії договору № 3313427 від 10 жовтня 2020 року (дата отримання коштів) по дату відступлення прав вимоги.
Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, заборгованість відповідачки договором позики становить: за тілом кредиту 10 000 грн, за процентам на дату відступлення права вимоги - 277 200 грн.
Звертаючись з позовом, позивач самостійно розпорядився своїми процесуальними правами та посилаючись на принцип розумності, співмірності та пропорційності просив стягнути заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги у розмірі 110 108 грн.
Суд першої інстанції стягуючи вказану заборгованість з відповідачки дійшов вірного висновку для задоволення позовних вимог, оскільки розмір і порядок одержання процентів, період кредитування, установлено умовами договору, укладеного між сторонами.
Посилання відповідача на безпідставне нарахування процентів поза межами 30-денного строку користування кредитом спростовується умовами договору, відповідно до яких сторонами погоджено строк дії договору - 3 роки. Іншого розрахунку заборгованості відповідачем не наведено.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач також просив суд стягнути з відповідачки на свою користь витрати на правову допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.
Згідно з частиною першою статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», положення якої знайшли свій розвиток у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю (частина третя статті 28 Правил адвокатської етики).
Чинним цивільним процесуальним законодавством визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою.
Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку; докази щодо обсягу наданих послуг i виконаних робіт - акти наданих послуг. Розмір витрат на правничу допомогу позивача ставноить 25 000 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, зроблено висновок, про те, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Оскаржуючи ухвалене судом першої інстанції рішення апелянт посилається на те, що справа, яка розглядається, є справою незначної складності, розгляд якої проводився у спрощеному провадженні. Судом першої інстанції не було визначено, що покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, у розмірі, заявленому позивачем, становитиме невиправданий тягар для відповідача.
При цьому, у зв'язку з заочним розглядом справи відповідачка не могла заявити відповідного клопотаня про зменшення розміру витра позивача на професійну правничу допомогу.
Колегією суддів встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких представник позивача витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правову допомогу в сумі 25 000 грн не відповідає критерію реальності адвокатських послуг та критерію обґрунтованості їхнього розміру та не є співмірним, а тому підлягає зменшенню, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині заслуговують на увагу.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають зменшенню з 25 000 грн до 7 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2024 року змінити, зменшивши стягнутий з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» розмір судових витрат на професійну правничу допомогу з 25 000 грн до 7 000 (сім тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 17 червня 2025 року.
Головуючий:
Судді: