Справа №461/4113/25
Провадження №2/461/2157/25
13 червня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова в складі:
головуючого судді Кротової О. Б.,
секретар судового засідання Басараб Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Ідея Банк», про стягнення боргу за кредитним договором, -
23.05.2025 представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ» Самотуга Т.В. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 105901,39 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 07.12.2015 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.169.76330, відповідно до умов якого, відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 56500 грн. Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові. Акціонерне товариство «Ідея Банк» відступило право вимоги за договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ», на підставі договору факторингу №25/07 від 25.07.2023. Звертає увагу, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» прийняло рішення про зміну свого найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ». Відповідач зі своєї сторони не здійснила належним чином погашення кредиту, внаслідок чого станом на дату подачі позову утворилась заборгованість в розмірі 105901,39 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 36110,25 грн; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 25841,44 грн; прострочена заборгованість за комісіями в розмірі 43949,7 грн. Позивачем направлено відповідачу вимогу про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, надавши можливість останній добровільно врегулювати заборгованість, однак вимога не була виконана. Оскільки відповідач не виконує зобов'язання, просить суд стягнути вказану заборгованість.
Ухвалою судді від 27.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
12.06.2025 відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з наступних підстав. Так, звертає увагу на те, що доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги, а також реєстру кредитних договорів, за якими переходить право вимоги позивачем не надано. За змістом вказаного в кредитному договорі №Z06.169.76330 від 07.12.2015 графіку платежів, обов'язок повернення кредиту розподілявся на окремі частки (платежі), які необхідно вносити щомісяця до 07.12.2019 включно. Таким чином, нарахування відсотків за користування кредитом повинно було бути припинене 07.12.2019. До позову позивачем додано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 27.07.2023, однак вказаний документ не може бути доказом, оскільки за його змістом неможливо довести суму основної заборгованості, нарахованих відсотків, штрафів чи пені, строків їх нарахування, розмірів і періодичності нарахування, тощо. Порядок, строки і суми розрахунку заборгованості за весь період з моменту укладення кредитного договору не надані, що унеможливлює встановлення дійсності і правильності нарахування заборгованості. Також звертає увагу, що до позовної заяви додано копію виписки з 07.12.2015 по 25.03.2023, однак, у цій виписці міститься лише інформація про здійснення нею погашення кредитної заборгованості, а остання операція за цією випискою датована 05.12.2018, тобто за один рік до закінчення дії договору кредиту. Оскільки вказана виписка підтверджує сплату нею кредиту до 15.12.2018 включно, не містить відомостей про рух коштів на рахунку до дати повернення кредиту за договором (07.12.2019) - встановити розмір заборгованості та довести її існування є неможливим. Таким чином, вищевказане дозволяє прийти до висновку про відсутність будь-яких її фінансових зобов'язань перед позивачем чи іншими особами, а подані документи не підтверджують цих вимог, що свідчить про їх безпідставність та необґрунтованість. Також з покликанням на статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, вважає нікчемною умовою кредитного договору щодо обов'язку сплачувати щомісячно плату за обслуговування кредитної заборгованості. Вважає, що при зверненні позивачем до суду таким пропущено визначений законом загальний строк позовної давності. Як вбачається зі змісту позовної заяви, кредитного договору №Z06.169.76330 від 07.12.2015, вона повинна була здійснити повернення кредиту до 07.12.2019. Таким чином, моментом виконання зобов'язання є момент повернення позичальником кредиту, який повинен бути здійснений 07.12.2019. Отже, саме з 07.12.2019 у випадку неповернення позичальником кредиту, починається відлік позовної давності для можливості позивача звернутися до суду з відповідними вимогами. Враховуючи вищевказані норми цивільного законодавства, позивач мав право звертатись до суду із вказаним позовом до 07.12.2022, однак, як вбачається зі змісту позовної заяви, сам позов подано 23.05.2025, і заборгованість по договору розрахована станом на 27.03.2023. Таким чином, звернення позивача до суду відбулось з порушенням строків позовної давності. Водночас, позивач жодним чином не обґрунтовує ту обставину, що йому до цього моменту не було відомо і він не міг знати про порушення свого права.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в позовній заяві просить проводити розгляд справи без її участі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, будь-яких заяв чи клопотань від такої на адресу суду не надходило.
Представник третьої особи Акціонерного товариства «Ідея Банк» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до переконання, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Судом встановлено, що 07.12.2015 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.169.76330, згідно якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 56500 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п.1.2. кредитного договору, банк надає позичальнику кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника.
Згідно п.1.3. кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 21,9900% річних від залишкової суми кредиту.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Акціонерне товариство «Ідея Банк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується ордером-розпорядженням №1 від 07.12.2015, ордером-розпорядженням від 07.12.2015, прибутковим позабалансовим ордером від 07.12.2015.
25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» (Клієнт) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» (Фактор) укладено договір факторингу №25/07, у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ», а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.2. договору факторингу №25/07 від 25.07.2023, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Як вбачається з витягу з реєстру боржників №1 до договору факторингу від 25.07.2023 №25/07, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.169.76330 від 07.12.2015 в сумі 105901,39 грн, з яких: заборгованість за основним боргом в розмірі 36110,25 грн; заборгованість за відсотками в розмірі 25841,44 грн; заборгованість за комісіями в розмірі 43949,7 грн.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, позивач вказує, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, заборгованість відповідача станом на 27.07.2023 становить: заборгованість за основним боргом - 36110,25 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 25841,44 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 43949,7 грн, а всього - 105901,39 грн.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.11.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» прийняло рішення про зміну свого найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ».
16.01.2025 ТОВ «СОНАТІ» на адресу відповідача направлено письмову вимогу (повідомлення) про відступлення права вимоги за кредитним договором №Z06.169.76330 від 07.12.2015 до ТОВ «СОНАТІ», та про необхідність погашення заборгованості перед стягувачем у розмірі 105901,39 грн.
Відповідач зі своєї сторони, не виконала умови кредитного договору, а саме не здійснила належним чином погашення кредиту, внаслідок чого станом на дату звернення до суду з позовом утворилась заборгованість в розмірі 105901,39 грн.
Відповідно до положень ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ст.14 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати факт укладення договору чи розмір існуючої заборгованості.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 прострочено виконання грошового зобов'язання в строки, передбачені умовами кредитного договору, доказів погашення заборгованості за укладеним кредитним договором останнім суду не надано, суд вважає, що позивач набув права щодо стягнення заборгованості за зазначеним вище кредитним договором.
Разом з тим, позивачем, в розмір заборгованості, заявленої у позові, крім заборгованості за основним боргом та заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками, включена заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в сумі 43949,7 грн.
Окрім цього, як вбачається з виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ), відповідачем ОСОБА_1 була сплачена плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 9181,55 грн
Згідно п.1.4. кредитного договору №Z06.169.76330 від 07.12.2015, за обслуговування кредитної заборгованості банком, позичальник сплачує щомісячну плату в розмірі: 2.6000% від початкової суми кредиту.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення кредитного договору), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення кредитного договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення кредитного договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 (чинні на час укладення кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020 у справі № 211/1031/19 (провадження № 61-8030св20) - по кредиту від 09.03.2017, що був укладений до вступу в законну силу Закону України «Про споживче кредитування», тобто до 10.06.2017, Верховний Суд вказав: «Відповідно до положень абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною».
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин.
Вказаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №369/9293/15-ц (провадження №61-29646св18), від 02.09.2019 у справі №361/7528/17 (провадження №61-45662св18), від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18).
Також суд враховує ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у цивільній справі №204/224/21, яка констатуючи відсутність виключної правової проблеми, з приводу встановлених банками різного роду комісій у кредитних договорах, які є нікчемними, наголосила на наступному: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає, передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад,прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Для кваліфікації умови кредитного договору як оспорюваної чи нікчемної має значення не назва комісії, а її зміст, тобто перелік дій банку, за які він цю комісію передбачив. Вказане однаково стосується й установленої у кредитному договорі комісії за обслуговування кредиту, до якої, ймовірно включена плата за РКО.
Встановивши в кредитному договорі №Z06.169.76330 від 07.12.2015 умову про плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, банк не повідомив, які конкретно послуги за вказану плату надаються позичальнику. Розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи, вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими.
Таким чином, враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні вказаного кредитного договору, то положення договору щодо обов'язку позичальника сплатити за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
В частині доводів сторони відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Крім того, частинами першою та третьою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Так, відповідно до п.1.2. кредитного договору №Z06.169.76330 від 07.12.2015, банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців.
Пунктом 5.2. кредитного договору визначено, що це договір вступає в законну силу з дня його підписання сторонами та діє до 07.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ), відповідачем ОСОБА_1 останній платіж за кредитним договором здійснено 05.12.2018.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, згідно якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) встановлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався до 30.06.2023.
Разом із цим, у зв'язку з введенням на території України з 24.02.2022 воєнного стану, що діє до цього часу, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України» доповнено пунктом 19, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (в редакції Закону №2120-ІХ від 15.03.2022), а з 30.01.2024 пункт 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України» викладено в новій редакції «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану» (редакція Закону №3450-IX від 08.11.2023).
Оскільки строки, визначені ст.ст.257, 258 ЦК України продовжувались на строк дії карантину, а на час дії воєнного стану перебіг позовної давності продовжувався, а на даний час такий зупинений, немає підстав вважати пропущеним строк позовної давності за вимогами позивача.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем не доведено доказів переходу права вимоги за кредитним договором, суд зазначає наступне.
Як вже раніше було зазначено, 25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» (Клієнт) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» (Фактор) укладено договір факторингу №25/07, у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ», а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Так, представником позивача на підтвердження відступлення АТ «Ідея Банк» права вимоги до відповідача на користь ТОВ «СОНАТІ» за кредитним договором №Z06.169.76330 від 07.12.2015 долучено до матеріалів справи копію договору факторингу №25/07, укладеного 25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ», а також витяг з реєстру боржників №1 до договору факторингу від 25.07.2023 №25/07.
Враховуючи те, що реєстр боржників №1 до договору факторингу від 25.07.2023 №25/07 містить великий об'єм інформації, в тому числі конфіденційної, позивачем зроблено витяг з реєстру боржників №1.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У даному випадку діє презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України), яка не спростована, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Разом з тим, договір факторингу від 25.07.2023 №25/07 не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст.204 ЦК України, не спростована.
Щодо покликань відповідача на те, що банком не долучено до матеріалів справи належних доказів на підтвердження її заборгованості, суд вважає такі безпідставними, оскільки на підтвердження заборгованості відповідача позивачем долучено до матеріалів справи виписку по особовому рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ) та довідку-розрахунок заборгованості станом на 27.07.2023.
Не погоджуючись з розрахунком заборгованості, долученим представником банку до позовної заяви, відповідачем на підтвердження своєї позиції не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості за кредитним договором чи доказів відсутності такої, а тільки безпідставно ставиться під сумнів розрахунок заборгованості, наданий банком.
Чинним законодавством не визначено обов'язкову форму розрахунку, і тому, позивачем надано до суду з позовною заявою розрахунок заборгованості, який позивач вважав надати за потрібне, і який зроблений відповідно до умов кредитного договору та з врахуванням усіх коштів, які надійшли на погашення заборгованості по цьому договору, зворотного відповідачем не доведено.
З урахуванням викладеного, суд вважає позов ТОВ «СОНАТІ» частково підставним, та з урахуванням нікчемності умови кредитного договору щодо необхідності сплати відповідачем плати за обслуговування кредиту, враховуючи те, що ОСОБА_1 була сплачена плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 9181,55 грн та в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 43949,7 грн простроченої плати за обслуговування кредиту, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Z06.169.76330 від 07.12.2015 в розмірі 52770,14 грн (105901,39 грн (загальна сума заборгованості) - 43949,7 грн (заборгованість за комісіями, зазначена в позовних вимогах) - 9181,55 грн (сплачена ОСОБА_1 плата за обслуговування кредиту).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч.1 ст.141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача пропорційну задоволеним вимогам суму сплаченого ТОВ «СОНАТІ» судового збору в розмірі 1207,06 грн.
Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,-
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Ідея Банк», про стягнення боргу за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ» заборгованість за кредитним договором №Z06.169.76330 від 07.12.2015 в розмірі 52770,14 грн (п'ятдесят дві тисячі сімсот сімдесят гривень чотирнадцять копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ» судовий збір в розмірі 1207,06 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 17.06.2025.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОНАТІ», 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, буд.8, кв.127, код ЄДРПОУ 43518172, номер телефону: 099 950 5100, електронна пошта: fk.sonati@gmail.com;
представник позивача: Самотуга Тетяна Володимирівна, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , номер телефону: НОМЕР_4 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , номер телефону: НОМЕР_6 ;
третя особа: Акціонерне товариство «Ідея Банк», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11.
Суддя О.Б. Кротова