Справа № 201/7258/25
Провадження № 1-кс/201/2724/2025
17 червня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Волноваської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22025050000000265 від 27.01.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецьк Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
У судовому засіданні брали участь:
прокурор ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання прокурором зазначено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22025050000000265, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.01.2025 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року - Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь - якої держави, так і будь - яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь - якій формі або з будь - якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь - якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2 - 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько - російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно - правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно - політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
Наведені вище факти розв'язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС Російської Федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48 - СФ за результатами звернення Президента Російської Федерації, нібито виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту ЗС Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту Російської Федерації на використання ЗС Російської Федерації на території України.
Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, Російська Федерація утворила на тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади Російської Федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації та недопущення контролю України над цією територією.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207 - УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС Російської Федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Реакцією на такі дії Російської Федерації стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337 - VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку Російської Федерації на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня
2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому Збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і ЗС Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по цивільному населенню, також військовими формуваннями Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102 - IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє і по нині.
Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно з ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
У результаті ведення агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, з 10 березня 2022 року, згідно з розділом ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією території України, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року, збройними формуваннями РФ з 07.04.2014 окуповано Донецький район Донецької області, у тому числі і населений пункт Донецьк.
З метою забезпечення роботи окупаційних органів влади у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, керівниками т. зв. «Донецької Народної Республіки» за вказівки невстановлених представників Російської Федерації створено не передбачені законодавством України державні адміністрації. З метою надання вигляду законності їх діяльності органами влади «Донецької Народної Республіки» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:
- «Конституцію» «Донецької Народної Республіки» від 14 травня 2014 року, у ст. 54 якої вказано, що адміністративно - територіальними одиницями «Донецької Народної Республіки» є райони та міста республіканського значення;
- «Закон» «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про місцеве самоврядування Донецької Народної Республіки», у ст. 1 Закону «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про місцеве самоврядування в Донецькій Народній Республіці» місцеве самоврядування в «Донецькій Народній Республіці» - форма здійснення народом своєї влади, що забезпечує в межах, встановлених Конституцією Російської Федерації, федеральними законами, а у випадках, встановлених федеральними законами, - законами «Донецької Народної Республіки», самостійне та під свою відповідальність рішення населення безпосередньо та (або) через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, виходячи з інтересів населення з урахуванням історичних та інших місцевих традицій.
Згідно з ст. 3 вищезазначеного «закону» правову основу місцевого самоврядування в «Донецькій Народній Республіці» складають Конституція Російської Федерації, міжнародні договори Російської Федерації, федеральні конституційні закони, Федеральний закон від 6 жовтня 2003 року № 131 - ФЗ «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації», інші федеральні закони та інші нормативні правові акти Російської Федерації, Конституція «Донецької Народної Республіки», цей Закон, інші закони та інші нормативні правові акти «Донецької Народної Республіки», статути муніципальних утворень, рішення, прийняті на місцевих референдумах та сходах громадян, та інші муніципальні правові акти.
Представниками РФ на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області створено підпорядковану, керовану та фінансовану РФ окупаційну адміністрацію, в яку входять органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України.
З метою надання вигляду законності діяльності вказаним структурним підрозділам керівниками т.зв. «ДНР» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте, які є нікчемними відповідно до законодавства України.
Так, на підставі вказаних документів, в порушення порядку, встановленого Конституцією України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів на території м. Донецьк Донецької області, яка є невід'ємною складовою частиною території України, з метою організації та забезпечення діяльності незаконних органів влади законом ватажка терористичної організації ДНР прийнято так званий закон «Про утворення на території Донецької Народної Республіки міських та муніципальних округів, встановлення їх кордонів» від 31.03.2023 №438-ІНСІ, згідно з яким місто Донецьк включено до переліку міських округів, утворених на території «Донецької народної республіки» - «Міський округ Донецьк (адміністративний центр - місто Донецьк)».
Відповідно до закону т.зв. «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про структуру і найменування органів місцевого самоврядування, чисельності, строках повноважень і дати проведення виборів депутатів представницьких органів муніципальних утворень першого скликання в Донецькій Народній Республіці» від 31.03.2023 № 439-ІІНС визначено найменування місцевих адміністрацій (виконавчо-розпорядчих органів муніципальних утворень), згідно з якими передбачено створення в міських округах «адміністрація міського округу *** Донецької Народної Республіки».
Рішенням т.зв. «Донецької міської ради Донецької Народної Республіки» «Про прийняття Статуту муніципального утворення міський округ Донецьк Донецької Народної Республіки» від 09.11.2023 № 1/5-1 прийнято Статут муніципального утворення міський округ Донецьк Донецької Народної Республіки.
Рішенням т.зв. «Донецької міської ради Донецької Народної Республіки» (першого скликання) «Про затвердження Адміністрації міського округу Донецьк Донецької Народної Республіки і наділення її правам и юридичної особи» від 16.11.2023 № 1/6-2 утворено «Адміністрацію міського округу Донецьк ДНР» та наділено її правами юридичної особи в формі муніципальної казенної установи. Метою створення адміністрації є здійснення повноважень, передбачених Федеральним законом від 06.10.2003 № 131-ФЗ «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації», іншими законами та нормативно-правовими актами РФ.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб 16.11.2023 створено не передбачену законодавством України «адміністрацію міського округу Донецьк Донецької Народної Республіки», розташовану за адресою: Донецька область місто Донецьк Ворошиловський район вулиця Артема, буд. 98.
При цьому представники підконтрольних РФ самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій України на тимчасово окупованій території м. Донецьк Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу РФ.
Рішенням т.зв. «Муніципального утворення міський округ Донецьк Донецької Народної Республіки» від 16.11.2023 № 1/6-3 затверджено «Положення про Адміністрацію міського округу Донецьк Донецької Народної Республіки» та визначено структуру Адміністрації округа, яким діяльність вказаного підрозділу окупаційної адміністрації рф регулюється документами, що мають ознаки нормативно-правових, але відповідно до законодавства України є нікчемними.
Відповідно до п. 3.36 т.зв. «рішення «глава округу та заступники глави Адміністрації округу курують діяльність галузевих (функціональних) і територіальних органів Адміністрації округу, у відповідності з розподілом обов'язків між ними і посадовими інструкціями, затвердженими главою округу».
Усвідомлюючи викладені обставини, а також злочинний характер та суспільну небезпечність своїх дій, діючи з прямим умислом, з метою зайняття керівної посади у незаконно створеному органі - «Адміністрація міського округу Донецьк ДНР», тобто посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, перебуваючи на тимчасово окупованій території - в м. Донецьк Донецької області, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, окупаційною адміністрацією, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у невстановлений досудовим розслідуванням точний час, але не пізніше грудня 2023 року, надав згоду і добровільно був призначений на т.зв. посаду «заступника голови адміністрації міського округу Донецьк Донецької Народної Республіки» в окупаційній адміністрації, яка розташовується за адресою: Донецька область місто Донецьк Ворошиловський район вул. Артема, буд. 98.
Відповідно до так званого розпорядження «Адміністрації міського округа Донецьк Донецької Народної Республіки» № 28 від 06.02.2024 «Про затвердження розподілу обов'язків між Главою муніципального утворення міського круга Донецьк ДНР, першим заступником глави адміністрації міського округа Донецьк ДНР», керівника апарата адміністрації міського круга Донецьк ДНР, заступниками глави адміністрації міського округа Донецьк ДНР», рішення № 1/46-2 Донецької місцевої ради Донецької Народної Республіки «Про затвердження структури та граничної штатної чисельності Адміністрації міського округа Донецької Народної Республіки» на ОСОБА_4 як на так званого «заступника голови адміністрації міського округу Донецьк ДНР» покладено такі обов'язки (питання: житлово-комунальне господарство, дорожнє господарство, благоустрій і комунальне обслуговування).
У разі тимчасової відсутності Глави округу та першого заступника глави Адміністрації міського округу Донецьк, виконує обов'язки Глави округа згідно розпорядження Адміністрації міського округу Донецьк.
Отже, громадянин України ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше грудня 2023 року, був призначений на посаду, що передбачає виконання організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме в так званій «Адміністрації міського округу Донецьк Донецької Народної Республіки», за адресою: Донецька область місто Донецьк Ворошиловський район вулиця Артема, буд. 98.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України, підтверджується матеріалами кримінального провадження, а також повідомленнями ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, що здійснює розшук підозрюваного.
В ході досудового розслідування встановлені ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, свідчать такі обставини:
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною особою злочинів;
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, в якому він підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів. Санкція ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від п'яти до десяти років та з конфіскацією майна або без такої);
- неприбуття на виклик до слідчого та прокурора три рази, у тому числі тричі у статусі підозрюваного та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим підозрюваного вже оголошено у розшук;
- спосіб вчинення злочину (вчинив умисно, під час воєнного стану, що має негативні наслідки для всієї територіальної громади та України в цілому, знаходиться на тимчасово окупованій території співпрацюючи з окупаційною адміністрацією, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу).
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_4 постійно перебуває на території м. Донецька Донецької області, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації рф, активно співпрацює з іншими представниками держави-агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити скоєний ним злочин, що надає йому можливість скоїти інші злочини за відсутністю контролю з боку влади України.
Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про те, що перебуваючи без запобіжного заходу, підозрюваний зможе продовжити злочин, в якому він підозрюється, або вчинити інші злочини на шкоду України.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Факт тимчасової окупації території м. Донецька Донецької області є загальновідомим та не потребує додаткового підтвердження Радою Національної безпеки і оборони України та Президентом України, крім того він визнаний Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України, підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні просив винести рішення на розсуд суду.
Заслухавши доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22025050000000265, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.01.2025 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні та проведенням бойових дій, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтована неможливість вручити повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, в газеті «Урядовий кур'єр» № 113 (8038) від 05.06.2025, яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора від 05.06.2025 опубліковано повістку про виклик особи - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 09.06.2025, 10.06.2025, 11.06.2025 в період часу з 09 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв., за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №22025050000000265, отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, допиту підозрюваного та проведення інших слідчих та процесуальних дій.
Жодного разу громадянин України ОСОБА_4 у призначений час не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
05 червня 2025 року відповідно до вимог ст. ст. 276, 277, 278 КПК України відносно ОСОБА_4 складено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст.111-1 КК України, однак останньому повідомлення про підозру особисто не вручено внаслідок не встановлення його місцезнаходження на території будь-якого населеного пункту, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження. Встановлено, що ОСОБА_4 , перебуваючи на тимчасово окупованій території, переховується від органів досудового розслідування.
05 червня 2025 року захиснику підозрюваного - адвокату ОСОБА_5 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Таким чином, 05.06.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 набув статусу підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, тобто у колабораційній діяльності, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Постановою прокурора від 11.06.2025 на підставі ст. 281 КПК України оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_4 , здійснення якого доручено співробітникам ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: протоколами допитів свідків, іншими документами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
При цьому суд звертає увагу, що для повідомлення про підозру не потрібна така ж ступінь доведення як для визнання особи винною, достатньо щоб у стороннього спостерігача склалось враження, що злочин було вчинено і підозрювана особа причетна до його вчинення. Такого ступеню доведення у цій справі було досягнуто.
Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, в якому він підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів. Санкція ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від п'яти до десяти років та з конфіскацією майна або без такої);
- неприбуття на виклик до слідчого та прокурора та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_4 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, підозрюється у активній співпраці з представниками держави агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, що надає йому можливість скоїти інше кримінальне правопорушення за відсутності контролю з боку влади України.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_4 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстав вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 197, 369-372, 376, 395, 615 КПК України, суд
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Волноваської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22025050000000265 від 27.01.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, - задовольнити.
Обрати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Ухвала щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору ОСОБА_3 .
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Повний текст ухвали суду складений і оголошений о 09:55 годині 18.06.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1