Справа № 640/11320/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Борзаниця С.В.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
18 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Павликівського В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - позивач, ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) звернулося до суду із адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Шевченківський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.06.2022 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з'явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.10.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 456/820/19, виданого 11.10.2019 Стрийським міськрайонним судом Львівської області, про зобов'язання ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» включити вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року у справі №456/4510/15-ц на суму 5043.23 дол. США, що еквівалентно 112142.81 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», як таких що підлягають задоволенню у четверту чергу та подати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у встановленому законом порядку відповідні зміни до кредиторських вимог четвертої черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк» для затвердження їх виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою державного виконавця від 31.05.2022 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця накладено на ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» штраф у розмірі 5100 грн. Вказана постанова є чинною, доказів її оскарження сторонами суду не надано.
На підставі зазначеної постанови № НОМЕР_1, виданої 31.05.2022 Шевченківським ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про стягнення штрафу у розмірі 5100 грн, постановою від 30.06.2022 старшим державним виконавцем Метлушенко Г.О. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 (далі по тексту - ВП НОМЕР_2, оскаржувана постанова).
Так, боржником в оскаржуваній постанові від 30.06.2022 про відкриття ВП НОМЕР_2 зазначено - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Позов ґрунтувався на твердженні про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення штрафу з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», оскільки стягнення здійснюється з особи, повноваження якої припинились у 2016 році, а також всупереч приписам Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що встановлюють особливості примусового стягнення з Фонду та уповноважених осіб на ліквідацію банків.
Позивач вважаючи, що оскаржувану постанову протиправною, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, судом першої інстанції, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб'єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження, як одна особа.
Також, суд першої інстанції зазначив, що в межах виконавчого провадження боржником є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банк, з огляду на що, пункти 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII не розповсюджуються на особу, яка здійснює функції з управління ліквідації банку, натомість, вказані норми підлягають застосуванню виключно у тому випадку, коли боржником за виконавчими провадженнями є саме банк, тобто, юридична особа, у якого рішенням Національного банку України відкликано банківську ліцензію, тому, доводи позовної заяви в цій частині є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спеціальним законом, що встановлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За визначенням статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Засади виконавчого провадження передбачені частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII, зокрема виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень.
Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено перелік рішень та виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, до яких відповідно до пункту 5 частини першої указаної норми віднесено, зокрема, постанови державних виконавців про накладення штрафу.
Вимоги до виконавчого документа установлені статтею 4 Закону № 1404-VIII.
Так, за приписами частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі, зокрема, зазначаються:
- повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи (пункт 3);
- ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) (пункт 4).
Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема:
- пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2);
- Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4);
- виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (пункт 6);
- Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11).
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Частиною 2 статті 15 Закону № 1404-VIII визначено, що боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1404-VIII державний виконавець під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження перевіряє виключно наявність виконавчого документа, його відповідність вимогам закону за формою і змістом, а також дотримання строків його пред'явлення до виконання.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що державний виконавець не наділений повноваженнями давати правову оцінку суті виконавчого документа, у тому числі не уповноважений тлумачити зміст судового рішення, оцінювати правильність визначення сторін у справі чи обґрунтованість накладення відповідного зобов'язання.
Окремо слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази порушення строків пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно з приписами статті 12 Закону № 1404-VIII постанова про накладення штрафу може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців, про що в ній також зазначено. Пропуск строку зобов'язує державного виконавця відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 4 цього Закону, проте в даній справі підстави для такого відсутні, так як державним виконавцем дотримані вимоги в цій частині при відкритті виконавчого провадження.
Правову позицію з цього приводу неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 372/4752/21 вказав, що перевірка державним виконавцем правомірності судового рішення або іншого виконавчого документа не входить до його компетенції. Така оцінка може бути надана виключно судом у відповідному процесуальному порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі № 640/19855/23, в якій суд зазначив, що виконавець при відкритті виконавчого провадження не вправі оцінювати юридичну природу боржника або давати тлумачення рішенню суду. У випадку наявності сумнівів щодо обсягу чи характеру обов'язку, заінтересована особа повинна звертатися до суду, який видав виконавчий документ, а не оскаржувати постанову виконавця як протиправну.
Мотиви позову та апеляційної скарги позивача зводяться до того, що виконавче провадження відкрито щодо неналежного боржника, який, на думку позивача, не є особою, відповідальною за виконання виконавчого документа.
Втім, такий боржник визначений безпосередньо в постанові державного виконавця від 31.05.2022 року № НОМЕР_1 про накладення штрафу, яка є чинною, станом на момент відкриття ВП НОМЕР_2.
При цьому, вказана постанова відповідає всім вимогам, передбаченим статтею 4 Закону № 1404-VIII, зокрема щодо зазначення належних реквізитів боржника.
Отже, дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження ґрунтувалися на чинному та належному виконавчому документі.
В свою чергу, у разі незгоди зі змістом виконавчого документа, у тому числі із зазначенням особи боржника, саме така постанова мала бути оскаржена позивачем у визначеному законом порядку, а не шляхом подання позову про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, яка є лише процесуальним актом на виконання вже чинного виконавчого документа.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 757/13519/23-а наголошено, що сам по собі факт зміни або завершення повноважень окремої посадової особи не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. У випадку незгоди із змістом виконавчого документа або особою боржника необхідно звертатись до суду, який видав виконавчий документ, для усунення таких сумнівів.
Наявність обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання виконавчого документа, або свідчать про зміну правової природи боржника (наприклад, завершення повноважень уповноваженої особи Фонду), не є підставою для визнання протиправною постанови про відкриття виконавчого провадження.
У такому разі заінтересована особа вправі звернутися до суду, який видав виконавчий документ, з відповідною заявою про зміну способу і порядку його виконання, роз'яснення судового рішення або визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вчиняв жодних дій, спрямованих на оскарження виконавчого документа як такого, не звертався до суду із заявами про роз'яснення судового рішення, зміну способу або порядку його виконання, чи визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на вказані обставини, дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження НОМЕР_2 були вчинені в межах наданих повноважень та відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, а тому колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність законних підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а тому у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій, відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 18.06.2025 року