Справа № 620/2269/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
18 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі представника позивача Федоренка О.Ю., представника третьої особи Тарасенко Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, -
25.02.2025 Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.02.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 по справі № 620/318/24 ОСОБА_1 було повідомлено, що з метою виконання рішення суду йому необхідно звернутися до УДМС у Чернігівській області з декларацією про відмову від іноземного громадянства від 13.11.2023 та рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 по справі № 620/318/24, з відміткою про набрання ним законної сили, завіреним належним чином та вказано, що наступні дії будуть вчинятися відповідно до вимог законодавства України. Проте стягувач не надав до виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Зазначає, що причиною невиконання рішення суду є не бездіяльність позивача, а бездіяльність стягувача, яка призвела до невиконання рішення суду як у добровільному, так і в примусовому порядку. Тому вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області не виконало рішення суду без поважних причин.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу позивача не подано.
Третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав висновки суду першої інстанції та просив відшкодувати витрати на правничу допомогу, проте відповідної заяви, оформленої відповідно до норм КАС України не надав.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник третьої особи заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши відзив на неї.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слуханню справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 залишено без змін, визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, викладену в листі від 05.12.2022 №С-96/6/7401-23.21/160-23, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства РФ; зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства РФ, із врахуванням висновків суду.
Рішення, зокрема, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 було доставлено до електронного кабінету Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 18.11.24 04:30.
26.11.2024 Чернігівським окружним адміністративним судом по справі № 620/318/24 був виданий виконавчий лист про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, із врахуванням висновків суду.
На підставі вказаного виконавчого листа № 620/318/24 та заяви стягувача від 24.12.2024 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельниченко Я.О. було винесено постанову від 20.01.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а.с. 17).
В ході здійснення вказаного виконавчого провадження, відповідачем складено акт державного виконавця від 11.02.2025, в якому встановлено, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, незважаючи на забезпечення стягувачем всіх можливостей для виконання такого рішення, зокрема, повторної подачі декларації.
Зважаючи на невиконання рішення суду без поважних причин, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельниченко Я.О. 11.02.2025 було прийнято постанову ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу на позивача в розмірі 5100,00 грн. (а.с. 21-22).
Вищезазначені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження це як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно частини 1 статті 13 Закону № 1404-ІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 18 Закону № 1404-ІІІ визначені обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців. Зокрема частиною 1 встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. А пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 6 статті 26 Закону № 1404-ІІІ передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтями 63, 75 Закону № 1404-ІІІ встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Так, у відповідності до вимог даних статей Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення законодавства в контексті цієї справи свідчать про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Також обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997. Отже, її положення є обов'язковими для виконання Україною.
Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і позивач.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Тобто, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Апеляційним судом встановлено, що рішення у справі № 620/318/24 набрало законної сили після перегляду його в апеляційному порядку, а саму постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 було доставлено до електронного кабінету Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 18.11.24 04:30.
Отже, отримавши постанову суду апеляційної інстанції управління мало виконувати рішення у справі № 620/318/24 у добровільному порядку.
Разом з тим, 20.01.2025 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельниченко Я.О. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом у справі № 620/318/24 (а.с. 17).
Отже, не виконання рішення суду управлінням станом на 11.02.025 виключає протиправність дій державних виконавців з прийняття постанови про накладення штрафу на боржника за не виконання рішення.
Доводи позивача про не надання стягувачем копії судового рішення з відміткою про набрання законної сили, як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, є безпідставними, з огляду на вищевикладене.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку саме Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області не вжило належних заходів з метою виконання судового рішення та не проявило достатньої розумності та обачності для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
Твердження апелянта про те, що оскаржувана постанова не відповідає встановленій формі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вірно визначив суд першої інстанції, постанова про накладення штрафу від 11.02.2025 ВП № НОМЕР_1 містить всі обов'язкові реквізити визначені в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідачем було правомірно винесено постанову від 11.02.2025 ВП № НОМЕР_1 про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку