Справа № 620/14132/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
18 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
25 жовтня 2024 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
- визнання протиправним рішення, дії та бездіяльності командування Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у звільненні з військової служби із лав Збройних Сил України на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", через такі сімейні обставини - «у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд», а саме у зв'язку з постійним доглядом за рідною бабусею ОСОБА_2 ;
- зобов'язання відповідача вирішити питання щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби із лав Збройних Сил України з наведених причин, а саме у зв'язку з постійним доглядом за рідною бабусею ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами є неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 620/14132/24 та постановити нове рішення про задоволення (часткове задоволення) вимог, або скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 620/14132/24 та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з врахуванням висновків апеляційного суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Апелянт наголошує, що його самовільне залишення частини для догляду за бабусею ніяким чином не впливає і не спростовує законне право на звільнення, у іншому випадку про це було-би вказано у наведеній статті закону, неможливість звільнення у СЗЧ є вигадкою, маніпуляцією та введенням в оману, так-як знаходження у СЗЧ ніяким чином не впливає на право та на вирішення питання про звільнення, оскільки така причина відмови у звільненні або відмови у розгляді питання про звільнення не вказана у жодному законі; також не є причиною відмови у звільненні і розслідування кримінальної справи відносно позивача, така причина відмови у звільненні або відмови у розгляді питання про звільнення не вказана у жодному законі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року та від 29 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, з 16.03.2023 ОСОБА_1 призвано до лав Збройних сил України згідно з Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 25.02.2022 за № 69/2022 та він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку №67 від 16.07.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, його бабуся - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 потребує постійного догляду.
У зв'язку із наведеним, 24.08.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за рідною бабусею ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, на підтвердження чого відповідні документи.
Відповідач листами від 13.09.2024 № 5837/окп та від 16.09.2024 № 3084/к повідомив про залишення без розгляду рапорту позивача від 24.08.2024 до його повернення із СЗЧ.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за їх захистом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень прав позивача з боку відповідача у межах спірних правовідносин, пов'язаних зі звільненням позивача з військової служби.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 березня 2023 року проходить службу на посаді стрільця, помічника гранатометника, 1-го взводу, 2-ї роти, 101-го лінійного батальйону, матроса Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 26 вересня 2023 року № 1061 ОСОБА_1 вважається таким, що самостійно залишив Військову частину НОМЕР_1 з 28 липня 2023 року, відтак вирішено направити до Державного бюро розслідувань Миколаївської спеціальної прокуратури та ІНФОРМАЦІЯ_3 з супровідним листом завірені належним чином копії матеріалів службового розслідування за формальними ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (а.с.83).
Відповідно до висновку № 67 від 16 липня 2024 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, бабуся ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, потребує постійного догляду.
24 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", так як має необхідність у здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю IІ групи - ОСОБА_2 , яка являється його рідною бабою.
Відмовляючи у задоволенні даного рапорту, відповідач зазначив, що з 28 липня 2023 року позивач вважається таким, що самовільно залишив розташування Військової частини НОМЕР_1 (далі - СЗЧ), відтак розгляд питання, порушеного позивачем у рапорті від 24 серпня 2024 року буде здійснено лише після його повернення. Таким чином, рапорт ОСОБА_1 від 24 серпня 2024 року залишено без розгляду до його повернення з СЗЧ.
В свою чергу, позивач вважає таку позицію Військової частини НОМЕР_1 маніпуляцією та наголошує, що його перебування у СЗЧ не перешкоджає звільненню з військової служби з наведених вище обставин; така відмова не передбачена жодними положеннями чинного законодавства.
З наведеного вбачається, що своє перебування у СЗЧ станом на дату подання адміністративного позову (25 жовтня 2024 року) позивач не заперечує.
Крім того ОСОБА_1 вказує, що не має змоги повернутись до виконання обов'язків військової служби, оскільки змушений здійснювати догляд за рідною бабою ОСОБА_2 згідно висновку ЛКК №67 від 16 липня 2024 року.
Таким чином, предметом спірних правовідносин є можливість звільнення ОСОБА_1 , як особи яка перебуває у СЗЧ, з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Частиною 2 статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Аналогічні норми встановлені Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджені Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Так, пунктом 122, 144-1 Положення № 1153/2008 визначено, що усунення військовослужбовців від виконання службових обов'язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них. При цьому Положення № 1153/2008, зокрема розділ "Порядок призупинення та продовження військової служби" не містять норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена за пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Звільнення за нормами вказаного пункту Закону № 2232-XII можливо лише також після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справі відсутні докази на спростування факту самовільного залишення ОСОБА_1 розташування Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, суд висновує, що відповідач належним чином здійснив розгляд рапорту позивача від 24 серпня 2024 року та повідомив про неможливість прийняття рішення про його звільнення з військової служби, правомірно та обґрунтовано виходячи із наявності тих обставин, які унеможливлюють вирішення поставленого позивачем питання, зокрема через самовільне залишення позивачем розташування Військової частини НОМЕР_1 з 27 липня 2023 року, а відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Також колегія суддів наголошує, що порушення, на думку скаржника, судом першої інстанції норм процесуального права на отримання відзиву на позовну заяву не входить до переліку випадків обов'язкових підстав для скасування судового рішення, передбаченого частиною 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що датою виникнення спірних правовідносин є 12 жовтня 2023 року та обов'язок суду першої інстанції застосовувати норми законодавства станом на відповідну дату, оскільки за змістом позовної заяви позивач оскаржує результати розгляду його рапорту від 24 серпня 2024 року.
Також колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про самовільне залишення ним військової частини 28 липня 2023 року для догляду за бабусею ОСОБА_2 , оскільки відповідно до висновку № 67 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 потребує постійного догляду з 16 липня 2024 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, а аргументи та доводи апелянта не спростовують висновків суду та не вказують на наявність порушень норм матеріального та процесуального права.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: Т.Р. Вівдиченко
О.М. Кузьмишина