Справа № 742/2448/25 Головуючий у І інстанції - Ільченко О.І.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 червня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Василенка Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- скасувати постанову № 952 Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 від 28 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП;
- закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2025 року позовну заяву повернуто Позивачу.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою судді суду першої інстанції про повернення позовної заяви, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що хоч він і був повідомлений про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, проте через поважні причини не зміг з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки перебував на лікуванні, крім того він не знав, яке рішення було прийнято за результатом розгляду матеріалів адміністративної справи відповідно до п. 11 розділу ІІ Інструкції зі складання ІНФОРМАЦІЯ_4 протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення затвердженої Наказом Міністра оборони України від 01.01.2024 № 3 (про накладення адміністративного стягнення та/або про закриття справи).
Про існування оскаржуваної постанови № 952 про притягнення до адміністративної відповідальності від 28.02.2025 виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивач дізнався лише 23.04.2025, коли йому у застосунок «Дія» надійшло сповіщення, що стосовно нього відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаної постанови № 952 та 24.04.2025 з його карткового рахунку у примусовому порядку було знято кошти.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було наведено жодних обґрунтованих причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений частиною 2 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції, і зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 2 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено особливий порядок оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме позовну заяву може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, вказаними вище нормами встановлено десятиденний строк звернення до суду з адміністративним позовом з дня ухвалення відповідного рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено суддею суду першої інстанції, оскаржувану постанову № 952 у справі про адміністративне правопорушення прийнято від 28 лютого 2025 року.
Отже, строк для оскарження постанови № 952 від 28 лютого 2025 року розпочався 01 березня 2025 року (наступний за днем винесення такої постанови) і закінчився 10 березня 2025 року, а з позовом Позивач звернуся лише 02 травня 2025 тобто, з пропуском строку звернення до суду.
Разом із позовом Позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якій він зазначив, що дізнався про існування постанови № 952 23.04.2025 через застосунок «Дія», коли йому надійшло сповіщення про відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1. Наголошено, що Позивач не отримував повідомлення про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 для розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, а також не отримував копію постанови.
Проте, 07 травня 2025 року суддею Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області прийнято ухвалу про залишення позовної заяви без руху та зазначено, що у протоколі № 63 від 17.02.2025 зазначена дата розгляду справи про адміністративне правопорушення - 28.02.2025, та на ньому міститься підпис Позивача.
Таким чином, початок строку необхідно обчислювати з 28.02.2025, коли Позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
До суду першої інстанції від представника Позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку, у якому він зокрема зазначив, що на розгляд справи, який відбувся 28.02.2025, Позивач не міг з'явитися, оскільки з 18.02.2025 по 03.03.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Прилуцька центральна міська лікарня».
Проте, 12 травня 2025 року суддею Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області постановлено ухвалу про повернення позовної заяви, оскільки у первісно поданому клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку зазначено, що Позивач взагалі не був повідомлений про дату розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, а у повторно поданому клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку зазначено, що Позивач не міг з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з тим, що він перебував на стаціонарному лікуванні.
Колегія суддів звертає увагу, що дійсно в протоколі № 63 про адміністративне правопорушення від 17 лютого 2025 року (а.с. 18) повідомлено Позивача, що 28 лютого 2025 року о 10:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 відбудеться розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Проте, Позивач не зміг бути присутнім при розгляді справи, оскільки з 18 лютого 2025 року по 03 березня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні КНП «Прилуцькій центральній міській лікарні», що підтверджується Випискою № 1559 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 46).
Крім того, відповідно до п. 11 розділу ІІ Інструкції зі складання ІНФОРМАЦІЯ_4 протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення затвердженої Наказом Міністра оборони України від 01.01.2024 № 3 у справі керівник ІНФОРМАЦІЯ_4, який її розглядає, відповідно до статті 284 КУпАП виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про закриття справи.
Таким чином, Позивач не міг знати, яке рішення було прийнято за результатом розгляду матеріалів адміністративної справи.
Про існування оскаржуваної постанови № 952 про притягнення до адміністративної відповідальності від 28.02.2025 виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивач дізнався лише 23.04.2025, коли йому у застосунок «Дія» надійшло сповіщення, що стосовно нього відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаної постанови № 952 та 24.04.2025 з його карткового рахунку у примусовому порядку було знято кошти.
Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, перевіривши його обґрунтованість, дослідивши матеріали апеляційної скарги в частині, що стосується порушеного питання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду, оскільки сукупність доводів і обставин, наведених вказаною особою підтверджуються наявними і допустимими доказами на обґрунтування поважності причин пропуску строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів визнає вказані ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом поважними.
Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає передчасним висновок судді суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення суддею суду першої інстанції ухвали 12 травня 2025 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2025 року про повернення позовної - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Василенко