П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1630/25
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі № 420/1630/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, -
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати її середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 січня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 18 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 січня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 18 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач повинен був повністю розрахуватись із позивачкою в день виключення зі списків особового складу, проте розрахувався 18.12.2024. Таким чином, позивачка наголошує, що має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Крім того, позивачка наголосила, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації
Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, а тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст.117 КЗпП не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
Крім того, представник наголосив, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку відстав визначеного у Порядку № 100. При цьому, позивачем у позові не зазначено, а матеріал справи не містять доказів щодо наявності інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку.
Щодо компенсації втрати частини доходів представник зазначив, що індексація грошового забезпечення не може вважатись тією складовою грошового забезпечення в розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.02.2025 у справі № 420/1630/25 адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язав НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 158 147 (сто п'ятдесят вісім тисяч сто сорок сім) грн. 35 коп.
Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язав НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять),20 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова часина НОМЕР_3 ) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції помилково звернув увагу, що період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшим за 6 місяців.
- суд першої інстанції не врахував, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами установами організаціями та на них не поширюються положення КЗпП України;
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.01.2020 № 25-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із невиплатою індексації грошового забезпечення в період проходження служби позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/6685/24 від 18.12.2024 визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2020 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3,4,6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць; зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2020 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць.
На виконання вказаного рішення 18.12.2024 на розрахунковий рахунок позивача нарахована спірна сума індексації грошового забезпечення у розмірі 158 145,99 грн.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а отже позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також право на компенсацію втрати частини доходів.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ключові спірні питання, в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги стосуються:
- застосування шестимісячного періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України;
- поширення на військовослужбовці положень КЗпП України;
- виплати індексації грошового забезпечення як правової підстави для проведення виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів.
Вирішуючи спірне питання, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Щодо шестимісячного періоду стягнення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Колегією суддів з оскаржуваного рішення встановлено, що у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції врахував зміну правового регулювання спірних правовідносин та зміну редакції статті 117 КЗпП України, а також актуальну практику Верховного Суду щодо її застосування до триваючих правовідносин.
Так, суд першої, при розрахунку суми середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні, розділив спірний період на дві частини, до 19.07.2022 та після.
З 25.01.2020 по 18.07.2022 суд першої здійснив розрахунок середнього заробітку без обмежень строком виплати у шість місяців. Водночас, суд застосував шестимісячний строк виплат (184 дні) для розрахунку розміру середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 18.12.2024.
Вказані висновки суду першої інстанції та відповідні розрахунки наведені в абзацах 2-6 оскаржуваного рішення суду першої інстанції (а.с. 51).
Відтак, наведені вище посилання скаржника про незастосування судом першої інстанції шестимісячного періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, є безпідставними.
Щодо поширення на правовідносини з військової служби положень статей 116, 117 КЗпП.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим статті 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 де зазначено, що аналізуючи застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України колегія суддів дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17 вказав, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
У вказаній вище постанові Суд зазначив, що питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи наведене Суд виснував, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку що на військовослужбовців, які проходять військову службу в військових формуваннях, норми статті 117 КЗпП України не поширюються.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що на спірні правовідносини поширюються положення статей 116, 117 КЗпП.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення як правової підстави для проведення виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів.
Колегія суддів відхиляє наведені аргументи скаржника з огляду на правову позицію Верховний Суду, викладену у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №2 40/11882/19, відповідно до якої індексація є складовою грошового забезпечення (заробітної плати),а відтак, підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 380/25141/23, від 05.05.2022 у справі №380/8976/21, від 29.11.2023 у справі №560/11895/23, від 14.12.2023 у справі №600/4606/23-а та від 06.03.2024 у справі №600/5050/23-а.
За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі № 420/1630/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк