Справа № 420/11406/25
17 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2019 року по 16.03.2025 року включно; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2019 року по 16.03.2025 року включно у сумі 704 718 гривень 53 копійки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18.03.2016 по 14.01.2019 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 14.01.2019 його відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2019 № 9 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято із усіх видів забезпечення. 17.03.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №420/14249/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.01.2019 у загальній сумі 38422,30 грн. При цьому сума заборгованості за період з 18.03.2016 року по 28.02.2018 року згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року у справі №420/9186/21 складає 72696,63 грн, що підтверджується рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 року у справі №420/14249/23 та позивачем вживають дії щодо примусового виконання відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року у справі №420/9186/21. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 14.01.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 17.03.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 15.01.2019 року по 16.03.2025 року. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді від 21.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
08.05.2025 від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача, що вирішувався судом під час розгляду справи №420/14249/23 не є спором про нараховані / ненараховані суми під час звільнення. Окремо зазначаємо, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Відтак, у даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача - військової частини НОМЕР_1 - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 15.01.2019 по день фактичного розрахунку - 17.03.2025. Спір про належні позивачу суми при звільненні виник через тривалий час після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч.2 ст.117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18.03.2016 року по 14.01.2019 року проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 .
За наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18.03.2016 року №40-РС позивача призначено на посаду рідотелеграфіста радіо відділення взводу зв'язку дивізіону артилерійської розвідки та з 18.03.2016 року зараховано до списку особового складу та на всі види забезпечення.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2019 року №9 лейтенанта ОСОБА_1 , з 14.01.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято зі всіх видів забезпечення.
Разом з тим, як зазначено в позові, позивачу у період проходження ним служби нарахування грошового забезпечення здійснювалось не в повному обсязі, а саме у період з 18.03.2016 по 14.01.2019 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
З огляду на зазначене, 26.01.2020 позивач звернувся до відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 09.03.2016 по 28.02.2018.
У відповідь на вказану заяву позивача відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача та зазначено, що відповідно до п.1.14 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до роз'яснень директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Також у відповіді зазначено про те, що механізму нарахування індексації у військової частини немає, тому нарахування індексації є неможливим.
Рішенням ООАС від 14.07.2020 по справі № 420/4097/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 року.
На виконання вищезазначеного судового рішення відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - грудень 2015 р. в сумі 4871,57 грн.
Рішенням ООАС від 05.08.2021 по справі № 420/9186/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
На виконання рішення у справі № 420/9186/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - листопад 2015 р. в сумі 5123,38 грн, доплата склала 248,03 грн. При цьому, позивачем встановлено, що при розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 відповідачем наростаючий індекс споживчих цін розраховано не із застосуванням базового місяця січень 2008 року, і як наслідок виплачено значно меншу суму індексації. Вказане зумовило звернення позивача до суду з позовом.
Рішенням ООАС від 25.04.2024 по справі № 420/14249/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 включно у загальній сумі 72696,63 грн; 2) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3738,89 грн за період з 01.03.2018 по 14.01.2019 у загальній сумі 39007,38 грн, відповідно до абз. 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
Постановою 5ААС від 10.07.2024 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 включно та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 28.02.2018 включно в сумі 72696 грн 63 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44 - скасовано та закрито провадження у справі у цій частині позовних вимог; в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року - залишити без змін.
17.03.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 420/14249/23 в/ч НОМЕР_3 виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 14.01.2019 року у загальній сумі 38422,30 грн.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу з 14.01.2019, а останню виплати відповідачем здійснено 17.03.2025, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку з порушенням строків виплати, що і зумовило позивача звернутися до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 14.01.2019, а останню виплату відповідачем здійснено 17.03.2025, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 2254 днів.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 27.06.2018, а остаточний розрахунок здійснено 22.10.2024, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 13.08.2024 по 13.02.2025 (184 дня).
Згідно довідки про розмір щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення позивача, у листопаді та грудні 2018 р. грошове забезпечення склало: посадовий оклад 4090; оклад за військовим званням 1060 грн; надбавка за вислугу років 1287,50; надбавка за виконання особливо важких завдань 643,75 грн; надбавка за таємність - 409 грн; премія - 2863 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода - 609,41 грн; а всього разом нараховано 10 962,66, а не 15462,66 та 15533,74 грн, як зазначає представник позивача у позові.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 359,43 грн (листопад 2018 р. (30 день); грудень 2018 р. (31 день).
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 17.09.2024 по 17.03.2025 (181 день), що складає 65 056,83 грн (181 х 359,43 грн).
При цьому до зазначеного періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Разом з цим, у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Викладене, за позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Вказані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 38422,30 грн, суд вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.
При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов'язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов'язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою (38422,30 грн), що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об'єктивності.
Підхід, за яким розмір компенсації не повинен перевищувати суму самої заборгованості, інакше кажучи, максимальний розмір компенсації це 100% від невиплаченого розрахунку, не тільки відповідає логіці компенсаційної функції, але й дозволяє уникнути перетворення відповідальності на каральну.
Якщо ж компенсація значно перевищує саму суму заборгованості (як в даному випадку просить позивач у більше ніж 1800%), виникає ефект дисбалансу: на відповідача-роботодавця покладається непропорційне фінансове навантаження, що не відповідає меті відновлення прав працівника, а лише створює фінансове покарання, яке може не відповідати тяжкості порушення. Особливо це важливо у випадках, коли затримка сталася не з умислу, а через об'єктивні чи технічні причини.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 17.03.2025 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38422,30 грн (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять дві грн 30 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк