18 червня 2025 рокусправа № 380/8569/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК», третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівської міської ради, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК», третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівської міської ради, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у якій просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК» (ідентифікаційний код юридичної особи: 20799577), яке є користувачем земельної ділянки кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га, протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили у встановленому законом порядку укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи: 38557581) охоронний договір на об'єкт культурної спадщини чи її (його) частину - пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний номер 130001-Н, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 04.07.1996 Львівська міська рада прийняла ухвалу №443 «Про надання в постійне користування товариству з обмеженою відповідальністю кафе «Високий замок» та Товариству з обмеженою відповідальністю ресторану «Високий замок» земельних ділянок в парку «Високий замок». За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га перебуває у комунальній власності Львівської міської ради. Прокуратурою встановлено, що території парку «Високий Замок» у м. Львові розташована пам'ятка археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний №130001-Н, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як об'єкт культурної спадщини національного значення, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №928 від 03.09.2009 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Територія пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова», охоронний № 130001-Н, визначена науково-проектною документацією «Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів)», затвердженою наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 22.01.2024 № 35. Земельна ділянка комунальної власності кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га на вул. Високий Замок, 5 у м. Львові, яка перебуває у користуванні відповідача знаходиться на території пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний №130001-Н. За даними Департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА та Міністерства культури та стратегічних комунікацій охоронний договір на вищезазначену пам'ятку чи її частину не укладено. Відтак, пам'ятка археології залишається без захисту та укладеного охоронного договору, а дієві та вкрай необхідні заходи щодо утримання та встановлення режиму використання пам'ятки уповноваженим органом не вживаються, що може призвести до знищення індивідуальності археологічної пам'ятки або втрати її автентичності та основних елементів об'єкта культурної спадщини. Всупереч нормам законодавства відповідач не виконав свого обов'язку з укладення охоронного договору з органом охорони культурної спадщини. Обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника (користувача) пам'ятки, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від власника (користувача) повинна виходити ініціатива укладення охоронного договору. Відповідач зобов'язаний був протягом місяця з часу включення цього об'єкту постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761 до пам'яток археології національного значення, укласти охоронний договір на вказаний об'єкт культурної спадщини національного значення з позивачем, як органом охорони культурної спадщини. З огляду на викладене, а також на те, що правопорушення у вигляді неукладення договору, допущене відповідачем, є триваючим, на цей час існує обов'язок укласти охоронний договір з уповноваженим органом (позивачем) на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», а відтак наявні правові підстави для вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Просив позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на позов, у якому зазначив, що Товариство довгий час вело переписку з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації щодо необхідності укладення охоронного договору з відповідним органом охорони культурної спадщини. Департамент просив Товариство забезпечити укладення охоронного договору на зазначений об'єкт культурної спадщини. Товариство просило сприяти укладенню охоронного договору шляхом надання належним чином завірених копій документів. Товариство отримало відповідь на свій запит, в якому Департамент повідомив, що за результатами архівних пошуків та аналізу системи електронного документообігу у нього не виявлено запитуваної інформації щодо зазначеного об'єкта культурної спадщини. Згодом Товариство отримало нового листа від Департаменту, яким було надіслано Паспорт об'єкта культурної спадщини «Городище літописного міста Львова» (охоронний № 1) та План місця Городища XIII-XIV ст. літописного міста Львів. Департамент надав паспорт на інший об'єкт, який зареєстрований під охоронним номером 1, а не охоронним номером 130001-Н. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року №?928 до пам'яток археології національного значення було включено об'єкт - «Городище давньоруського міста Львова», якому присвоєно охоронний номер 130001-Н. Цією ж постановою було скасовано охоронний статус іншого об'єкта культурної спадщини - «Городище літописного міста Львова» з охоронним номером 1. Ототожнювати ці два об'єкти неправильно, оскільки вони мають різні офіційні назви, охоронні номери, датування, а також відмінні (різні) межі охоронної території. Порівняльна характеристика вказаних археологічних об'єктів наведена у вигляді таблиці. Вона наочно демонструє розбіжності між двома об'єктами щодо назви, джерел взяття на облік, правового статусу, датування, місцезнаходження та типології. Відповідач зазначає, що укладення договору неможливе через відсутність передбаченої законодавством облікової документації (паспорта, облікової картки, акта обстеження, плану території), що має містити ідентифікуючі ознаки, межі та інші характеристики пам'ятки. Без цієї документації, відповідальність за розробку та надання якої несе держава, неможливо визначити об'єкт охорони та застосувати охоронні режими. Режим охорони пам'ятки, межі об'єкта, просторові параметри, визначення зон охорони і відповідні обмеження є істотними умовами охоронного договору, без яких він не може вважатися таким, що укладений. Чинне законодавство не лише зобов'язує власників та користувачів укладати охоронний договір, але й вимагає, аби цей договір базувався на достовірних, затверджених і чинних облікових документах, які дозволяють чітко встановити предмет охорони, межі пам'ятки, її просторові параметри, наявність або відсутність забудови та відповідний режим охорони території. Вважає неприпустимим використання документації щодо іншого, скасованого об'єкта (охоронний №1). Наполягає на дотриманні законної процедури укладення охоронного договору та вважає неприйнятним спонукання до протиправних дій чи спроби виправити бездіяльність державних органів, використовуючи механізми судового захисту. У 2024 році було зроблено перший крок із циклу обов'язкових для уповноважених органів дій - затверджено науково-проєктну документацію, де описано межі пам'ятки археології «Городище давньоруського міста Львова», охоронний № 130001-Н. Однак подальші дії, передбачені чинним законодавством, залишилися нереалізованими. Лише у березні 2025 року на рівні Львівської міської ради було ініційовано питання щодо виготовлення повного комплексу облікової документації на пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова» (IX-XIII ст.), охоронний № 130001-Н. На сьогодні відсутня належним чином оформлена облікова або картографічна документація, яка є обов'язковою умовою для встановлення охоронної зони та правомірного регулювання використання відповідної території. Укладення охоронного договору без обов'язкових документів є формальним актом, який не здатен забезпечити реальний правовий захист пам'ятки та суперечить вимогам закону. Така практика підмінює зміст договору, перетворюючи його на символічний, а не дієвий інструмент охорони культурної спадщини. Вважає, що поведінка державних інституцій у цій справі свідчить про недотримання принципу належного урядування, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини включає, зокрема, обов'язок державних органів діяти вчасно, послідовно та належним чином, особливо коли мова йде про реалізацію повноважень у сфері публічного інтересу. Просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 1 травня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. Власник (користувач) пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини (п. 12 Порядку). Вказує, що укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони та захисту культурної спадщини. Обов'язок укласти охоронний договір на об'єкт культурної спадщини покладено саме на користувача цього об'єкта, а не орган охорони культурної спадщини з яким договір має бути укладений. А тому, саме користувач (відповідач) повинен бути ініціатором укладення охоронного договору. Всупереч вищевказаним нормам законодавства відповідач не виконав свого обов'язку по укладенню охоронного договору з органом охорони культурної спадщини, а відтак, пам'ятка археології залишається без захисту та укладеного охоронного договору, що може призвести до знищення індивідуальності археологічної пам'ятки, втрати її автентичності та основних елементів об'єкта культурної спадщини.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України Міністерство культури та стратегічних комунікацій України надало пояснення на позов у якому зазначила наступне. Щодо об'єкта культурної спадщини - пам'ятка археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний номер 130001-Н, вказує, що «Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львів було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761 та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, в якій було визначено вид пам'ятки - пам'ятка археології, охоронний № 130001-Н. Територія пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львів, охоронний №130001-Н, визначена науково-проектною документацією «Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів)», затвердженою наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 22.01.2024 № 35. Відповідно до інформації, наявної в МКСК земельна ділянка кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га на вул. Високий Замок, 5 у м. Львові, яка ухвалою Львівської міської ради від 04.07.1996 №443 була надана в постійне користування товариству з обмеженою відповідальністю кафе «Високий замок» для обслуговування кафе в парку «Високий замок», знаходиться на території пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львів, охоронний №130001-Н. При перевірці актуальної бази документообігу МКСК не виявлено погоджених охоронних договорів на пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.» (охоронний № 130001). На сьогодні в Україні як один із найголовніших пріоритетів у внутрішній політиці визначено збереження унікальних в історичному значенні рухомих та нерухомих пам'яток. Водночас, незацікавленість та бездіяльність у питанні збереження пам'яток є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу нашої держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Львівська міська рада письмових пояснень на позов не надала.
Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
04.07.1996 Львівська міська рада прийняла ухвалу №443 «Про надання в постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю кафе «Високий замок» та Товариству з обмеженою відповідальністю ресторану «Високий замок» земельних ділянок в парку «Високий замок».
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га перебуває у комунальній власності Львівської міської ради. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2590610246060.
22.02.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право постійного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності Львівської міської ради кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га на вул. Високий Замок, 5 у м. Львові. Вид використання: для обслуговування кафе в парку «Високий замок».
Прокуратурою встановлено, що на території парку «Високий Замок» у м. Львові розташована пам'ятка археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний №130001-Н, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як об'єкт культурної спадщини національного значення, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №928 від 03.09.2009 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
Територія пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова», охоронний № 130001-Н, визначена науково-проектною документацією «Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів)», затвердженою наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 22.01.2024 № 35.
Земельна ділянка комунальної власності кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га на вул. Високий Замок, 5 у м. Львові, яка перебуває у користуванні відповідача знаходиться на території пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний №130001-Н.
За даними Департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА та Міністерства культури та стратегічних комунікацій охоронний договір на вищезазначену пам'ятку чи її частину не укладено.
Відтак, пам'ятка археології залишається без захисту та укладеного охоронного договору, а дієві та вкрай необхідні заходи щодо утримання та встановлення режиму використання пам'ятки уповноваженим органом не вживаються, що може призвести до знищення індивідуальності археологічної пам'ятки або втрати її автентичності та основних елементів об'єкта культурної спадщини.
Прокуратура вважає, що Відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього законодавством обов'язків у зв'язку з чим звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (далі Закон №1805-ІІІ).
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону №1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; виявлення об'єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 6 Закону №1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: укладення охоронних договорів на пам'ятки.
Частиною першою статті 13 Закону №1805-ІІІ врегульовано, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
Відповідно до підпункту «б» частини першої статті 14 Закону №1805-ІІІ занесення до Реєстру пам'ятки місцевого значення здійснюється рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Частиною другою вказаної статті закріплено, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Таким чином, об'єкт архітектури включається до Переліку щойно виявленого об'єкта культурної спадщини за умови, що відповідає ознакам та вимогам до об'єкту культурної спадщини для включення об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Суд встановив, що на території парку «Високий Замок» у м. Львові розташована пам'ятка археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний №130001-Н.
«Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львів, було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», в якій було визначено вид пам'ятки - пам'ятка археології, охоронний № 130001-Н.
Територія пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львів, охоронний № 130001-Н, визначена науково-проектною документацією «Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів)», затвердженою наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 22.01.2024 № 35.
Земельна ділянка комунальної власності кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га на вул. Високий Замок, 5 у м. Львові, яка перебуває у користуванні відповідача знаходиться на території пам'ятки археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний №130001-Н.
При перевірці актуальної бази документообігу Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації не виявлено погоджених охоронних договорів на пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.» (охоронний № 130001).
Суд погоджується з твердженням позивача про те, що пам'ятка археології залишається без захисту та укладеного охоронного договору, а дієві та вкрай необхідні заходи щодо утримання та встановлення режиму використання пам'ятки уповноваженим органом не вживаються, що може призвести до знищення індивідуальності археологічної пам'ятки або втрати її автентичності та основних елементів об'єкта культурної спадщини.
Отже, предметом спору є зобов'язання ТзОВ «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК» укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації охоронний договір на об'єкт культурної спадщини чи її (його) частину - пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний номер 130001-Н, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Відповідач у відзиві та додаткових поясненнях не заперечує проти необхідності укладення охоронний договір на об'єкт культурної спадщини, однак стверджує, що відсутність необхідних документів унеможливлює не лише укладення охоронного договору, а й подання Товариством повного пакета документів до відповідного Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) з метою підписання такого договору. Також відповідач стверджує, що у такій ситуації навіть у разі ухвалення судом рішення, яке зобов'язує Товариство укласти охоронний договір, його виконання є об'єктивно неможливим.
Відповідач вказує, що станом на сьогодні уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування не розробили документи, які необхідні для укладення охоронного договору: план території пам'ятки археології «Городище давньоруського міста Львова» (охоронний №130001-Н), розташованої на території парку «Високий Замок»; паспорт пам'ятки археології «Городище давньоруського міста Львова» (охоронний № 130001-Н); акт візуального обстеження пам'ятки археології «Городище давньоруського міста Львова» (охоронний № 130001-Н) на час розроблення облікової документації. Також наголошує, що уповноважені органи не дотримали вимог законодавства щодо процесу виявлення, обліку та реєстрації пам'ятки археології, а саме: документування об'єкта шляхом виготовлення облікової картки, паспорта пам'ятки та акту її візуального обстеження. Лише на основі цієї повної та належним чином оформленої облікової документації об'єкт культурної спадщини може бути включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Суд зазначає, що відсутність на вказаний час певних документів може і ускладнити процес укладення охоронного договору на об'єкт культурної спадщини, однак це не може бути підставою для відмови у зобов'язанні та необхідності його укладення.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 23 Закону №1805-III усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Частиною третьою статті 23 Закону №1805-III встановлено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини (далі за текстом - Порядок №1768).
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №1768 охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.
Власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Аналіз наведеного правового регулювання свідчить про те, що укладання охоронного договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.
Охоронний договір, що укладений на підставі статті 23 Закону №1805-III, згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №806/1536/18, є адміністративним договором.
Суд зазначає, що саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.
Такий висновок сформульований Верховним Судом у постановах від 13.12.2018 у справі №826/4605/16 та від 19.02.2021 у справі № 826/25854/15.
Суд зазначає, що переписка відповідача з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації щодо необхідності укладення охоронного договору свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК» не ухиляється від укладення охоронного довогору, однак це не може бути підтвердженням належного виконання відповідачем обов'язку, передбаченого статтею 23 Закону №1805-ІІІ щодо необхідності укладення охоронного договору щодо забезпечення збереження пам'ятки.
Крім того, суд враховує також часові рамки невиконання обов'язку відповідачем щодо укладення охоронного договору: Львівська міська рада ще 04.07.1996 прийняла ухвалу №443 «Про надання в постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю кафе «Високий замок» та Товариству з обмеженою відповідальністю ресторану «Високий замок» земельних ділянок в парку «Високий замок»; «Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львів було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761 та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928.
Однак, ні у 2001, ні у 2009 роках охоронного договору на пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова» ІХ-ХІІІ століття в м. Львові ТзОВ «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК» укладено не було, при цьому відповідач переписку з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації щодо необхідності укладення охоронного договору почав вести лише у 2025 році.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки у вказаній справі позивачем є суб'єкт владних повноважень, доказів понесення витрат пов'язаних із залученням свідків або проведенням експертиз ним не подано, судові витрати, згідно з вимогами ч. 2 ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «КАФЕ «ВИСОКИЙ ЗАМОК» (ідентифікаційний код юридичної особи: 20799577), яке є користувачем земельної ділянки кадастровий номер 4610136600:01:008:0031 площею 0.085 га, протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили у встановленому законом порядку укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи: 38557581) охоронний договір на об'єкт культурної спадщини чи її (його) частину - пам'ятку археології національного значення «Городище давньоруського міста Львова ІХ-ХІІІ ст.», охоронний номер 130001-Н, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович