справа № 380/21462/24
17 червня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: адреса АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, у зв'язку із сімейними обставинами, а саме для здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, подав на ім'я командира стрілецького відділення взводу стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення зі Збройних Сил України у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зазначає, що рапорт Військовою частиною НОМЕР_1 не розглянутий, рішення за результатами розгляду такого не прийнято. З огляду на наведене вважає, що Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив з огляду на таке. За результатами розгляду рапорту позивача від 21.08.2024, командир Військової частини НОМЕР_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_4 з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Проте, клопотання з рапортом ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами Військовою частиною НОМЕР_4 не було погоджено та відмовлено у задоволенні такого, з огляду на те, що підстава для звільнення з військової служби на яку послався ОСОБА_1 втратила чинність з 18.05.2024.
Звертає увагу, що такої підстави, як вказав ОСОБА_1 у своєму рапорті немає у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у чинній редакції Закону). Підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції Закону до набрання чинності змін до Закону до 18.05.2024) містив перелік сімейних обставин, за якими можна було звільнитися з військової служби до 18.05.2024, однак із внесеними змінами до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» такі підстави були виключені з даного пункту, а статтю 26 було доповнено частиною 12, де і було включено перелік сімейних обставин, що дають право на звільнення з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану. Враховуючи те, що позивач у своєму рапорті не згадує про посилання на частину 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а посилається на норму, де не вказано підстав, окрім того, конкретизує у своєму рапорті сімейну обставину, якої немає у чинній редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважає, що позивачу правомірно відмовлено у задоволенні його рапорту. З огляду на викладене просить позов залишити без розгляду або відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 23.10.2024 суддя залишила позовну заяву без руху та встановила позивачу строк для усунення виявлених у ній недоліків.
Ухвалою від 04.11.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
21.08.2024 позивач подав на ім'я командира 1 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 рапорт в якому просив звільнити його в запас, з лав Збройних Сил України у відставку згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту долучив копії паспортів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 06.08.2024 №00046362666, копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №714605 від 05.08.2024, копію заяви ОСОБА_2 на право здійснення догляду та утримання №2896 від 07.08.2024.
22.08.2024 Командир Військової частини НОМЕР_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_4 з Клопотанням про звільнення ОСОБА_1 в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
28.09.2024 командир Військової частини НОМЕР_4 повідомив командира Військової частини НОМЕР_1 , що у Військовій частині НОМЕР_4 розглянуто клопотання від 22.08.2024 №1491/3834 щодо звільнення солдата ОСОБА_1 у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками, своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, потребують постійного догляду. Вищезазначена правова підстава втратила чинність 18.05.2024 через внесення змін до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» Законом України від 11.04.2024 №3633-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». Враховуючи вищезазначене, Клопотання залишене без реалізації.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у редакції станом на 04.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
18.05.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX.
У зв'язку із внесеними змінами положеннями підпункту «г» пункту 2 частини статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у новій редакції, чинній з 18.05.2024, визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції чинній з 18.05.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якими визначено підстави звільнення з військової служби, змінились та законодавцем шляхом внесення змін до нормативно-правового акту встановлено, що для звільнення з військової служби військовослужбовець має довести необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Як видно з матеріалів справи, Командир Військової частини НОМЕР_1 розглянув рапорт ОСОБА_1 від 21.08.2024 та звернувся до командира Військової частини НОМЕР_4 з Клопотанням про звільнення ОСОБА_1 в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За результатами розгляду, командир Військової частини НОМЕР_1 надіслав представнику позивача лист від 13.10.2024 №1491/4454 в якому повідомив, що рапорт позивача разом з клопотанням командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення позивача з військової служби був направлений на розгляд командиру Військової частини НОМЕР_4 , проте, 28.09.2024 командиру Військової частини НОМЕР_1 надійшла відмова у клопотанні ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
В межах позовних вимог цієї справи, позивач зазначає саме про не розгляд його рапорту про звільнення від 21.08.2024, проте, як встановив суд, рапорт позивача від 21.08.2024 відповідачем розглянутий.
За таких обставин, суд не вбачає бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 21.08.2024. Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» задоволенню не підлягає.
Щодо зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду, суд зазначає, що у задоволенні такої позовної вимоги слід також відмовити з огляду на те, що така є похідною від першої позовної вимоги у задоволенні якої відмовлено.
При цьому суд зауважує, що оскільки відповідач фактично розглянув рапорт позивача від 21.08.2024, тому виникли нові правовідносини між позивачем та відповідачем, що можуть бути предметом нового спору.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.