17 червня 2025 рокусправа № 380/13126/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, про стягнення коштів.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної служби України з питань праці (далі - відповідач, Держпраці), в якому просить:
- стягнути користь ОСОБА_1 з Державної служби України з питань праці середній заробіток за час затримки виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 адміністративне провадження №К/9901/5569/20, №К/9901/6422/20, №К/9901/6625/20 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К.
Ухвалою суду від 24.06.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивач недоліки позовної заяви у встановлений строк усунув належним чином.
Ухвалою суду від 01.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 16.07.2024 після відкриття провадження позовну заяву залишено без руху. Позивач недоліки позовної заяви у встановлений строк усунув належним чином.
Ухвалою суду від 23.07.2024 продовжено розгляд справи.
Ухвалою суду від 17.06.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 рішення попередніх інстанцій скасовано та постановлено: «[…] поновити ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К». Однак вказана постанова Верховного Суду виконана лише 28.03.2024 (наказ №12-КТ) в межах виконавчого провадження, розпочатого Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом. Викладене свідчить про затримку виконання рішення суду з вини відповідача, оскільки він є суб'єктом призначення та звільнення з посади керівника територіального органу Держпраці.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 постановлено, зокрема, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн (двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот тринадцять) грн. 96 коп скасувати. У цій частині направити справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу Закарпатський окружний адміністративний суд у рішенні від 21.10.2022 (що набуло законної сили 07.03.2024) зазначив, що період ухилення позивача від працевлаштування в Управлінні Держпраці в Закарпатській області не може вважатися вимушеним прогулом, оскільки фактично позивача було поновлено на посаді постановою Верховного Суду від 23.09.2021. Саме до вказаної дати колегією суддів проведено нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що повністю відповідає нормам статті 235 Кодексу законів про працю України та практиці Верховного Суду.
Також, вказав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України у цій справі є необхідним встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення з боку Держпраці. Так, відповідач вказав про відсутність у позивача наміру, на той час, продовження відносин публічної служби на запропонованій йому рівнозначній посаді та подальше виконання службових обов'язків, що вказує на намір позивача зловживати наявністю рішення з метою подальших судових спорів та стягнень коштів з Державного бюджету України. Окрім цього вказав, що відповідач є лише суб'єктом призначення позивача, а не його роботодавцем.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Додатково вказав, що запропонована відповідачем посада (начальника відділу) не була рівнозначною тій, з якої позивача звільнено (начальник правління). Також, вказав, що «неправомірна спроба поновлення позивача на посаді начальника відділу» полягала в тому, що позивач за рекомендацією Держпраці повинен особисто звернутися до Управління Держпраці у Закарпатській області із заявою про працевлаштування, тобто укласти новий трудовий. Такий «свавільний спосіб поновлення на роботі» позивача суперечить приписам частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України та не узгоджується з положеннями статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Щодо належного відповідача позивач вказав, що стягнення середнього заробітку має покладатися на орган, який здійснює виконання рішення про поновлення особи на посаді.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 наказом Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К звільнено з посади начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 6062,35 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 змінено в частині мотивів. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалено в цій частині нове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30.10.2015 та зобов'язано Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 у справі №807/2322/15 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено частково. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30.10.2015 та зобов'язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. У цій частині направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 залишено без змін.
Наказом Державної інспекції України з питань праці від 28.03.2024 №12-КТ «Про виконання рішення суду» ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.
Оскільки постанова Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено, виконано лише 28.03.2024 та в межах виконавчого провадження, розпочатого Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом позивач вважає, що викладене свідчить про затримку виконання рішення суду з вини відповідача.
У зв'язку із вказаним позивач вважає, що має право на стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 24.09.2021 по 28.03.2024. Тому, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 2 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною 8 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, законодавець передбачив обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржене.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а невідкладно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в такій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно з статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в такій затримці. Закон пов'язує згадану виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Згідно з статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд встановив, що позивач наказом Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К звільнено з посади начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.
Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 у справі касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено частково. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30.10.2015 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30.10.2015 та зобов'язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. У цій частині направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 залишено без змін.
Наказом Державної інспекції України з питань праці від 28.03.2024 №12-КТ «Про виконання рішення суду» ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.
Отже, позивача постановою Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 поновлено на посаді, з якої його було звільнено. Водночас наказ про поновлення позивача на відповідній посаді видано лише 28.03.2024.
З огляду на викладене суд висновує, що відповідач допустив затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з 24.09.2021 по 27.03.2024.
Щодо суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає таке.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 у справі №807/2322/15, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2023 (в частині, що направлена Верховним Судом на новий розгляд) встановлено: «Відповідно до відомостей наявних в матеріалах справи довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 05 жовтня 2015 року №01-12/798 та довідки Управління Держпраці у Закарпатській області від 27 квітня 2016 року №07-13/965 про середньомісячний заробіток позивача за два місяці, які передували звільненню, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 288,68 грн. (арк. спр. 105, т. 1; арк. спр. 7, т. 2). Вказаний розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 був застосований судом першої та апеляційної інстанції при попередньому розгляді даної справи. Жодних зауважень щодо правильності такого, як базового показника для визначення середнього заробітку ОСОБА_1 , Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2021 року не висловив.
Отже, суд вважає за можливе здійснити обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням базової величини середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за показниками заробітку за серпень вересень 2015 року у розмірі 288,68 грн».
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Слід зауважити, що позивач у позовній заяві не заперечив щодо здійснення розрахунку суми середнього заробітку, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 288,68 грн. Окрім цього, зауважив, що станом на 23.09.2021 розмір такої не змінився.
Період затримки виконання рішення суду з 24.09.2021 по 27.03.2024 складає 649 робочих дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 24.09.2021 по 27.03.2024 становить 187353,32 грн (розрахунок: 288,68 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 649 (кількість робочих днів затримки).
При цьому, суд враховує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Враховуючи обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд висновує, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Отже, суд визначає спірну суму без утримання цього податку та інших обов'язкових платежів.
Щодо покликань сторін про належного відповідача у справі, суд зазначає таке.
Позивач вказує, що Держпраці є суб'єктом, які наділений право прийняття на посаду та відповідно на виконання рішення суду.
Відповідач вказує, що належним відповідачем є Управління Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, оскільки саме з ним позивач перебуває у трудових правовідносинах, отже є роботодавцем позивача.
Однак суд зазначає, що пунктом 17 частини 4 статті 19 Закону України від 178.08.2011 №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон №3166-VI) передбачено, що керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням з міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
Згідно з частиною 5 статті 21 Закону №3166-VI керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 31 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 рішення про призначення приймається на посади державної служби категорії «Б», які здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, - суб'єктом призначення, визначеним законом.
Підпунктом 2 пункту 5 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) передбачено, що Держпраці з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат Держпраці та на керівні посади в її територіальні органи, на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери її управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і працівників апарату Держпраці та її територіальних органів.
Згідно з пунктом 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до підпункту 10 пункту 11 Положення №96 голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Першим віце-прем'єр-міністром України - Міністром економіки та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 №340 (далі - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Згідно з пунктом 9 Положення №340 управління Держпраці очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Державної служби України з питань праці за погодженням з Міністром соціальної політики України та головою відповідної обласної державної адміністрації.
Суд зазначає, що саме наказом Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К позивача звільнено з посади начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. Також, наказ від 28.03.2024 про поновлення позивача на посаді прийнятий Держпраці.
З огляду на викладене суд висновує, що саме на Держпраці покладений обов'язок щодо негайного і добровільного виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 в частині поновлення позивача на посаді, тому саме Державна служба України з питань праці має відповідати за затримку виконання рішення суду, а не її територіальний орган.
Аналогічна правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.04.2023 у справі №460/4900/21, від 18.12.2023 у справі №640/27278/21, від 09.01.2024 у справі №460/15639/21.
Отже, у розумінні статті 236 КЗпП України власником (уповноваженим органом), який має обов'язок видати наказ (розпорядження) про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, є Державна служба України з питань праці, а тому, виплату середнього заробітку за час затримки виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 повинен здійснити саме цей орган виконавчої влади.
З огляду на встановлені обставини справи та викладені норми права суд висновує, що відповідач на виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №807/2322/15 в частині поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, видав наказ лише 28.03.2024, що свідчить про факт затримки виконання рішення суду. Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 24.09.2021 по 27.03.2024 у сумі 187353,32 грн.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Сплачений позивачем судовий збір згідно з частиною 1 статті 139 КАС України відшкодовується в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної служби України з питань праці (01601, вул. Десятинна, 14, м. Київ; ЄДРПОУ 39472148) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 187353 (сто вісімдесят сім тисяч триста п'ятдесят три) грн 32 коп.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці (01601, вул. Десятинна, 14, м. Київ; ЄДРПОУ 39472148) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн 35 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович