18 червня 2025 року справа №320/33649/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального управління Служби безпеки України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Центрального управління Служби безпеки України (далі по тексту також відповідач, ЦУ СБУ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження ЦУ СБУ від 04.06.2024 №169д про скасування позивачу допуску до державної таємниці.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що підставою для винесення спірного розпорядження відповідачем зазначено не вказання позивачем відомостей про наявність у позивача паспорта громадянина російської федерації.
Позивач стверджує, що ніколи не отримував паспорт громадянина рф, за його отриманням не звертався, а тому інформація, викладена в листі ЦУ СБУ є такою, що не відповідає дійсності. Як наслідок, наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Офіс Генерального прокурора (далі по тексту також -третя особа).
Третьою особою подано до суду пояснення, в яких зазначено, що Офіс Генерального прокурора під час оформлення працівнику допуску до державної таємниці зобов'язаний лише з'ясувати наявність чи відсутність обставин, передбачених положеннями статті 23 Закону України «Про державну таємницю». Зазначення у листі відповідача про повідомлення позивачем недостовірних відомостей про себе (не зазначив, що є громадянином рф та має паспорт громадянина рф) у відповідях на питання №№ 5 та 6 Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення такого допуску є підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці.
Враховуючи означені обставини, третя особа вважає безпідставними заявлені позовні вимоги.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що спірне розпорядження відповідає вимогам законодавства про державну таємницю та винесене у зв'язку з повідомленням позивачем під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе. В свою чергу, подання недостовірних відомостей під час надання відповідей на питання Переліку можуть бути підставою для відмови в наданні такого допуску.
Відповідач стверджує, що наявність у позивача паспорта громадянина рф та ідентифікаційного коду підтверджується документально та є підставою для скасування допуску до державної таємниці.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач заперечує набуття громадянства рф та зазначає, що факт набуття громадянства іноземної держави має ґрунтуватися на беззаперечних доказах, позаяк тягне за собою негативні наслідки для особи.
Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено про нерелевантність судової практики, на яку посилається позивач у відповіді на відзив.
Також відповідач з посиланням на позицію Верховного Суду, наголосив на обов'язку позивача довести факт відсутності у нього громадянства рф.
Відповідач пояснив, що наявність у позивача паспорта громадянина рф та ідентифікаційного коду рф підтверджується документально та не спростована позивачем у ході судового розгляду справи.
Третьою особою подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що за результатами проведеної Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора перевірки знайшов своє підтвердження факт набуття позивачем громадянства рф та отримання ідентифікаційного коду платника податків рф. Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів встановлено факт набуття позивачем громадянства іншої держави, внаслідок чого ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.
Офісом Генерального прокурора подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, мотивовану складністю справи, обсягом та характером доказів, що підлягають дослідженню, значення справи для сторін.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років;
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, прокурори, що, з урахуванням вищенаведених положень статті 12 КАС України, свідчить про те, що дану справу дійсно не може бути віднесено до справ незначної складності.
Проте наведене, на переконання суду, не свідчить про неможливість розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, позаяк згідно з наведеною вище частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020.
Враховуючи викладене, не є переконливими твердження третьої особи про неможливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26 травня 2022 року у справі №640/594/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/6491/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 640/23385/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 тощо.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що лише посилання третьої особи на істотне значення цієї справи для них, які належним чином не обґрунтовані та не підтверджені, не є безумовною підставою для здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справах незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов'язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об'єктивної істини ані обов'язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: «Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...».
При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
Врахувавши зміст заяв сторін, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Водночас, судом при вирішенні спору по суті будуть враховані письмові доводи учасників справи та надані ними докази.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаної заяви третьої особи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Офісу Генерального прокурора від 30.04.2024 №679ц позивача призначено на посаду прокурора відділу екстрадиції управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора з 01.05.2024, звільнивши його з посади прокурора відділу екстрадиції управління правової допомоги, екстрадиції та міжнародної взаємодії Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора.
Розпорядженням ЦУ СБУ від 12.03.2024 №63д позивачу надано допуск до державної таємниці за формою 2.
Розпорядженням ЦУ СБУ від 04.06.2024 №169д відповідно до частини другої статті 26, пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю», абзацу 2 пункту 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 18.12.2013 №939 скасовано допуск до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 .
Наказом Офісу Генерального прокурора від 10.06.2024 №258-РСО у зв'язку із скасуванням допуску до державної таємниці на підставі розпорядження ЦУ СБУ від 04.06.2024 №169д, позивачу з 10.06.2024 припинено доступ до державної таємниці. Підставою зазначено лист СБУ від 04.06.2024 №26/2/3-5072дск/П.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем розпорядження про скасування допуску до державної таємниці, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України, врегульовані Законом України «Про державну таємницю» (далі по тексту також - Закон №3855-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №3855-XII у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
- державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;
- допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації;
- доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;
- охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону №3855-XII спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
За приписами статті 18 Закону №3855-XII з метою охорони державної таємниці впроваджуються, серед іншого, спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці.
Положеннями статті 22 Закону №3855-XII визначено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці як, зокрема форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно», а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.
Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Надання допуску передбачає:
визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;
перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;
взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;
одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;
ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Згідно зі статтею 23 Закону №3855-XII допуск до державної таємниці не надається у разі:
1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;
4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини або за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;
5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.
У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:
1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;
2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;
3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
Громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.
Положеннями статті 24 Закону №3855-ХІІ визначено, що перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
У ході перевірки органами Служби безпеки України з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п'яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску.
Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовується державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск.
Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.
Статтею 25 Закону №3855-ХІІ визначено, що державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація зобов'язані у п'ятиденний строк з дня надходження повідомлення органу Служби безпеки України про відмову у наданні громадянину допуску до державної таємниці письмово повідомити такого громадянина про причини і підстави відмови.
Громадянин має право оскаржити рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №3855-ХІІ скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про надання органам СБУ повноважень щодо надання допуску до державної таємниці та, у випадку виявлення обставин, передбачених статтею 23 Закону №3855-ХІІ, скасування такого допуску на підставі отриманої інформації.
При цьому, положеннями частини п'ятої статті 37 Закону №3855-ХІІ Службі безпеки України надано право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Основним нормативно-правовим актом, якими визначено порядок надання, переоформлення та скасування допуску громадян до державної таємниці є Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939 (далі по тексту також - Порядок №939).
За змістом пункту 54 Порядку організації та забезпечення режиму секретності перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці (далі - перелік) за формою згідно з додатком 5, РСО підприємства, установи, організації надається громадянину після доведення йому правил надання відповідей на визначені у цьому переліку питання, можливих наслідків повідомлення недостовірних відомостей про себе, а також отримання письмової згоди на проведення перевірки та обробку його персональних даних у зв'язку з допуском до державної таємниці (далі - правила надання відповідей) за формою згідно з додатком 7.
Під час оформлення документів у зв'язку з наданням допуску до державної таємниці громадянин, зокрема письмово дає відповіді на питання, визначені у переліку, та підписує кожний його аркуш.
Згідно із пунктами 80-82 Порядку №939 скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органом Служби безпеки України за місцем провадження громадянином діяльності, пов'язаної з державною таємницею, у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 Закону № 3855-ХІІ.
У разі виявлення органом Служби безпеки України обставин, передбачених статтею 23 Закону України 3855-ХІІ, рішення про скасування громадянинові допуску до державної таємниці приймається у формі наказу або розпорядження органу Служби безпеки України, про що керівнику підприємства, установи, організації надсилається повідомлення із зазначенням причин і підстав для скасування.
Громадянин вважається таким, якому скасовано допуск до державної таємниці, з дати видання наказу або розпорядження органу Служби безпеки України про його скасування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням ЦУ СБУ від 12.03.2024 №63д позивачу надано допуск до державної таємниці за формою 2.
Розпорядженням ЦУ СБУ від 04.06.2024 №169д відповідно до частини другої статті 26, пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю», абзацу 2 пункту 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 18.12.2013 №939 скасовано допуск до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 .
Підставою скасування позивачу допуску до державної таємниці слугувало повідомлення ним недостовірних даних про себе під час оформлення допуску до державної таємниці у лютому 2024 року у відповідях №5 та 6 Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці, форма якого передбачена додаток 5 до Порядку №939 (не зазначив, що перебуває у громадянстві рф та має паспорт громадянина рф серії НОМЕР_1 ).
З висновку про скасування допуску до державної таємниці ОСОБА_1 , затвердженому 04.06.2024 першим заступником Голови СБУ вбачається, що за результатами розгляду Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування СБУ документальних матеріалів відносно позивача у зв'язку з виявленням обставин, передбачених пунктом 1 частини другої статті 23 Закону №3855-ХІІ з'ясовано, що ОСОБА_1 надав недостовірні відомості про себе під час оформлення у лютому - березні 2024 року допуску до державної таємниці, зокрема, у Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці 15.03.2024 надав відповідь на такі запитання:
№5: «Чи перебували Ви або перебуваєте в громадянстві інших держав? Якщо так, зазначте, протягом якого часу і у громадянстві яких саме держав перебували або перебуваєте.». Відповідь: «В громадянстві інших держав не перебував і не перебуваю.»;
№6: «Чи маєте Ви або мали документ, що посвідчує особу, виданий іноземною державою, іноземним підприємством, установою, організацією? Якщо так, зазначте вид документа, назву держави, дату видачі та строк його дії.». Відповідь: «Документів, що посвідчують особу, виданих іноземною державою, іноземним підприємством, установою, організацією не мав і не маю».
Разом з тим ГУ «Д» ДЗНД встановлено, що ОСОБА_1 у 2014 році отримав паспорт громадянина рф серії НОМЕР_1 . Означена інформація підтверджена протоколом огляду інтернет ресурсу «Проверка паспорта на действительность» №14/2/2-2849 від 09.05.2024, відповідно до якого російський паспорт ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 є дійсним, а також випискою з Єдиного державного реєстру платників податків стосовно фізичної особи від 09.05.2024 №V-20240509-4839000.
Виявлені обставини підпадають під визначення пункту 1 частини другої статті 23 Закону №3855-ХІІ - «повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе», що є підставою для скасування допуску до державної таємниці відповідно до частини другої статті 26 Закону №3855-ХІІ.
З долученого позивачем до матеріалів справи протоколу огляду від 09.05.2024 вбачається, що службовою особою Департаменту захисту національної державності СБУ проведено огляд відритої інформації в мережі Інтернет. Об'єктом огляду є раніше отримана від Департаменту охорони національної таємниці та ліцензування СБУ перевірка щодо оформлення допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 та отримана у встановленому законом порядку інформація щодо наявності у нього паспорту громадянина рф. Для підтвердження того, що паспорт громадянина рф є дійсним використовувався Інтернет ресурс «Проверка паспорта на действительность» (даний сервіс є інформаційним та проводить пошук по актуальним базам «ФМС» рф. Після введення серії та номер паспорту НОМЕР_1 , отримано відповідь, що дані отримані автоматично, з усіх питань слід звертатись до територіального відділу ФМС (МВД), та що даний паспорт є дійсним. Скріншот долучено до протоколу додатком №1.
Для підтвердження інформації щодо отримання ідентифікаційного коду рф (що також підтверджує наявність та актуальність паспорту громадянина рф) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за особистими даними та серією і номером паспорту громадянина рф використовувався офіційний сайт федеральної податкової служби росії. Після введення особистих даних позивача та серії у номеру паспорту громадянина рф було отримано ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , скріншот якого є додатком до означеного протоколу.
Суд зазначає, що поняття недостовірних відомостей не визначено у діючому законодавстві.
Разом з тим, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Аналогічне поняття «недостовірної інформації» міститься у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 201/10584/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з відкритих джерел рф встановлено наявність у позивача паспорту громадянина рф, що, відповідно, свідчить про наявність у нього громадянства рф, а також ідентифікаційного коду громадянина рф.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів у спростування виявлених відповідачем фактів.
У цьому аспекті варто зазначити, що за змістом статей 1, 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) на СБУ як на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до пунктів 1, 4, 8, 19 статті 24 Закону № 2229-XII відповідно до своїх основних завдань СБУ зобов'язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; здійснювати функцію технічного регулювання у сфері спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації.
На підставі пунктів 2, 12 частини першої статті 25 Закону № 2229-XII СБУ, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; в інтересах контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на СБУ цим Законом.
Згідно з пунктами 1-4 частини другої статті 7 Закону України від 26 грудня 2002 року № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі - Закон № 374-IV) для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники СБУ мають право: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України; мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників, створювати з метою конспірації підприємства, установи та організації, використовувати документи, що зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність.
За такого правового регулювання, СБУ, виконуючи покладені на неї завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, наділена необхідним обсягом повноважень, зокрема в ході контррозвідувальної діяльності, які дозволяють їй виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 вересня 2024 року у справі № 990/163/23.
Проаналізувавши матеріали справи, суд не встановив підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин щодо набуття позивачем громадянства російської федерації.
У контексті обставин цієї справи варто враховувати й те, що внаслідок агресивної війни російської федерації проти України, масових злочинів проти людяності, воєнних злочинів, вчинення російською федерацією терористичних актів проти України, з лютого 2022 року припинено поштове сполучення між Україною та російською федерацією, а згодом на підставі Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» офіційно припинено відносини України з російською федерацією та республікою білорусь щодо правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
Тобто компетентні органи України позбавлені можливості взаємодіяти з відповідними органами російської федерації, зокрема звертатись із офіційними запитами про надання інформації щодо отримання громадянами України громадянства російської федерації.
Разом із цим у розглядуваній справі відповідач надав докази, які здатні підтримати умовивід щодо існування певної обставини з надзвичайно високим ступенем переконливості. Такий ступінь переконливості за обставинами цієї справи дозволяє суду стверджувати, що позивач набув та має громадянство іншої держави.
Як вже зазначалося судом, відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону №3855-XII у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
До відомостей про особу, щодо якої вирішується питання про надання допуску до державної таємниці, відноситься, зокрема й інформація про наявність у неї іноземного громадянства.
При цьому, в мовах повномасштабної військової агресії рф проти України повідомлення особою неправдивої інформації про себе, у володіння якої надається таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, може завдати шкоди національній безпеці України.
У свою чергу, не зазначення (приховування) цієї інформації є підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці.
Таким чином, встановивши факт надання позивачем недостовірних відомостей про себе позивачем, не спростованих під час судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач з огляду на обсяг його компетенції у сфері цих правовідносин, мав правові підстави для того, щоб скасувати допуск до державної таємниці.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що відповідачем було правомірно скасовано позивачу допуск до державної таємниці.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.