18 червня 2025 року м. Київ справа №320/29707/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , оформлене листом від 05.06.2024 № 23321-21840/Б-02/8-2600/24;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплати пенсії з моменту її звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 10.05.2024.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що перебувала на пенсійному обліку та отримувала пенсію за віком з 2014 року, проживаючи на території Автономної Республіки Крим. У подальшому, виїхала до м. Києва, де постійно проживає з 16.04.2024 року, що підтверджується відміткою у паспорті про реєстрацію місця проживання. Позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, однак отримала відмову з підстав відсутності доказів припинення виплати пенсій в іншій країні. Позивач вважає таку відмову такою, що порушує її законні права на пенсійне забезпечення, не відповідає законодавству про пенсійне забезпечення та забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб.
Відповідач зазначив, що у поновленні пенсії відмовлено правомірно, оскільки позивачем не підтверджено, що в неї відсутнє громадянство РФ та не підтверджено, що остання не отримує на даний час пенсійних виплат від Пенсійного фонду РФ або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у РФ, тому права на призначення згідно норм законодавства України у неї немає. Також не надано довідку-атестат про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується Пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 23.10.2013 Пенсійним фондом України.
ОСОБА_1 з 16.04.2024 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 03.05.2024.
10.05.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про поновлення виплати пенсії.
Листом від 05.06.2024 № 23321-21840/Б-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про неможливість поновлення пенсії у зв'язку з відсутністю у відповідача інформації про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання на тимчасово окупованій території та неможливість відповідачем отримати такі дані через воєнний стан.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії за віком протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
На підставі ст. 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:
1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 20 вищевказаного Закону, реєстр територіальної громади створюється та ведеться з метою:
1) обробки, використання визначеної цим Законом інформації для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
2) надання адміністративних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) осіб;
3) здійснення у порядку міжвідомчої електронної взаємодії внесення інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) особи, а також обміну інформацією між реєстрами територіальних громад, Єдиним державним демографічним реєстром та іншими інформаційно-комунікаційними системами;
4) забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування знеособленою інформацією з реєстрів територіальних громад, пов'язаною з місцем проживання (перебування) особи, для здійснення ними своїх повноважень.
Статтею 26 Закону передбачено, що за заявою особи, яка декларує або реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласника) житла, представників, законних представників особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб'єкт звернення) орган реєстрації видає витяг із реєстру територіальної громади, що підтверджує зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, виключення інформації з реєстру територіальної громади про місце проживання (перебування) особи.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. 1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є, зокрема, знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, або ж витягом з реєстру територіальної громади.
У спірних правовідносинах позивач зареєстрував місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , пенсія їй призначена у 2013 році за місцем фактичного проживання у АР Крим.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі -Закон № 1058).
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058 можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1ст. 47 Закону № 1058, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у частині першій статті 49 Закону № 1058, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058).
Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" свідчить, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Дослідивши спірне рішення, суд встановив, що воно не містить посилань про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058 для припинення позивачу виплати пенсії.
Таким чином, не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання. При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови у такому поновленні виплати пенсії.
Щодо посилань відповідача на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача за відсутності інформації про припинення виплати пенсії в АР Крим, то суд вважає такі посилання необґрунтованими виходячи з такого.
Особливості виплати пенсій мешканцям АР Крим, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду РФ або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у РФ регулюються Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014.
Згідно з даним Порядком, особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
З наведеного вбачається, вказаний порядок стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території. Разом з тим, оскільки позивач має проживає у м. Києві, суд дійшов висновку, що позивач не належить до вказаної категорії осіб, а тому вимоги Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014, на неї не поширюються.
У свою чергу, відповідачем не доведено, що позивач при поданні пенсійному органу заяви щодо призначення пенсії за віком не повідомив і не підтвердив документально факт свого проживання на території України та не додав до заяви документи відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Із вказаних підстав суд вважає необґрунтованими та не бере до уваги посилання відповідача щодо неможливість поновлення позивачу пенсії через введений в країні воєнний стан та вважає їх такими, що суперечить принципам, закріпленим у Конституції України, та підставам, наведеним у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Крім того, суд зазначає, що ні Порядком №22-1, ні іншими нормами законодавства щодо пенсійного забезпечення на позивача не покладено обов'язку щодо надання до органу Пенсійного фонду документів про припинення виплати його пенсії.
Порядком № 22-1 закріплено обов'язок відповідача здійснювати поновлення виплати пенсії після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення РФ.
Водночас, згідно п.п.9 п.2.1 Порядку, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також, пунктом 4.12 Порядку №22-1 передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З урахуванням вище наведеного слідує, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок, у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Поряд з цим, доказів того, що позивач отримав громадянство РФ та одержував пенсію в органах пенсійного забезпечення РФ, суду не надано.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», пунктом 54 якого зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач як громадянка України має право на отримання пенсії, призначеної їй відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на поновлення та виплату пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оскільки позивач із заявою про призначення пенсії та необхідними документами звернувся до відповідача 10.05.2024, то пенсія за віком повинна бути поновлена (а не призначена, оскільки пенсія позивачу уже була призначена раніше) позивачу з дня звернення за пенсією.
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити з 10.05.2024 нарахування та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ПФУ у м. Києві.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 10.05.2024.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.