про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 червня 2025 року м. Київ № 320/36466/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи № 320/36466/23 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ТОВ "ЛЕНС ФОРТ", ТОВ "ЗАРІС", ТОВ "ФЕРЗАЕР", ТОВ "КАСІЛАРК" про визнання недійсними договорів,
Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ "ЛЕНС ФОРТ", ТОВ "ЗАРІС", ТОВ "ФЕРЗАЕР", ТОВ "КАСІЛАРК" про визнання недійсними договорів поставки від 15.03..2021р. №Л-03-21, від 16.03.2021р. №11603, від 17.03.2021р. №210317.
Проаналізувавши матеріали справи та перевіривши позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Пункт 8 частини 1 статті 4 КАС України визначає позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України).
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою для звернення до суду послугувала перевірка зазначених договорів поставки на предмет формування безпідставних податкових вигод іншим суб'єктам господарювання. Вказуючи на положення норм діючого законодавства, окрім інших, на ст. 202, ст. 203, ст. 204, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, наполягає на недійсності правочинів Договорів поставок.
За договором поставки, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).
Відповідно, договір поставки є одним з різновидів договору купівлі-продажу і аналогічний йому за формою, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання ЦК України та ГК України.
Таким чином, позовні вимоги та додані позивачем копії додаткових матеріалів до позовної заяви свідчать, що вимоги позивача не є виявом владних управлінських функцій суб'єктом владних повноважень, що обґрунтовано таким.
Спір стосується Договорів, укладених між рівноправними учасниками, що не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги направлені на припинення зобов'язальних правовідносин суб'єктів приватного права (відповідачів).
Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, обов'язків та інтересів не відповідає можливим способам захисту в адміністративному судочинстві. Посилання позивача про обґрунтованість вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства суд вважає не обґрунтовані, оскільки норми ПК України, за якими податкові органи наділені правом подачі позову до суду про визнання недійсними договорів, не визначають який саме суд повинен розглядати такий спір, а правила підвідомчості категорій справ визначаються виключно процесуальним кодексами України.
Позивач втручається в сферу правовідносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору, а отже, позовні вимоги лежать в площині саме приватного, а не публічного права.
Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ч. ст.2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Частиною 2 статті 4 ГК України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Відповідно до п. ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Обраний позивачем спосіб захисту у формі визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності (двостороння реституція) згідно з вимогами ЦК України за своєю суттю полягатиме у поверненні не лише майна до відчужувача із володіння набувача (відповідачі по справі), а і в поверненні всіх утриманих обов'язкових зборів та платежів. При цьому умовою повернення коштів є саме встановлення недійсності Договору. Отже, позовна вимога щодо визнання недійсними Договорів відповідачів є основною, а щодо реституції - похідною.
Оскільки правовідносини щодо укладання Договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст.20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб'єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з ч.1 ст.2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до ст.20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.
Зазначене вище узгоджується із висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст.2, 19, 170, 256 КАС України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 320/36466/23 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України до ТОВ "ЛЕНС ФОРТ", ТОВ "ЗАРІС", ТОВ "ФЕРЗАЕР", ТОВ "КАСІЛАРК" про визнання недійсними договорів поставки.
2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Марич Є.В.