18 червня 2025 року справа №320/25416/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 з 20.03.2024 перерахунок та виплату пенсії без обмеження індексації максимальним (граничним) розміром 1500 грн. та без обмеження пенсії максимальним розміром.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII).
Позивач стверджує, що здійснюючи перерахунок його пенсії, відповідач обмежив суму пенсії до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Разом з тим, позивач не погоджується з такими діями управління та вважає, що наявні всі підстави для здійснення йому перерахунку та виплати пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром, що і зумовило його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач безпідставно здійснив нарахування та виплату індексації за 2024 рік з обмеженням її розміру 1500,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу 13.03.2025 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, стверджуючи, що пенсія позивача підлягає обмеженню максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону №796-XII.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 16.04.2024, у якому посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024, просив здійснити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, а також виплатити індексацію за 2024 роки без застосування граничної межі у розмірі 1500,00 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 23.04.2024 №1000-0214-8/70090 повідомило про відсутність підстав для виплати пенсії без обмеження максимального розміру, оскільки відповідно до ст.67 Закону №796-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, відповідач зазначив, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" визначено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
За змістом статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI (який набрав чинності 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом частину третю статті 67 Закону № 796-ХІІ викладено в такій редакції:
"Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим вказаним Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності зазначеним Законом.
Абзацом другим вказаного пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності зазначеним Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений зазначеним Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Суд зазначає, що положення пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону України №3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності вказаним Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI, Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 580/492/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 93437818) зазначив, що вказані норми Закону №3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, на думку колегії суддів Верховного Суду, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Як було зазначено вище, згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При цьому абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення" Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону №3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Оскільки на момент набрання чинності Законом №3668-VI пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI.
Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Також колегія суддів Верховного Суду визнала за необхідне зазначити наступне.
Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI).
Норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається зі встановлених по справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Вищевказаний висновок Верховного Суду є повністю застосовним до спірних правовідносин.
Водночас, Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-123/2023(229/23), у Рішенні від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами.
У пункті 2 Рішення Конституційного Суду України зазначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а та від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України "Про правотворчу діяльність" від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон №3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII).
Разом з тим, відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно частини третьої, шостої статті 57 Закону № 3354-IX моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо:
1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом;
2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) "попередня" норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону № 3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
Таким чином суд доходить висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов'язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма" (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Правовий висновок щодо саме такого розуміння вищенаведених норм права був висловлений Верховним Судом у постанові від 04 липня 2024 року у справі №580/7744/23.
Враховуюче зазначене вище, суд зауважує, що у період до 20 березня 2024 року включно положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, до 20 березня 2024 року включно діяв правомірно.
Водночас, враховуючи висновки КСУ, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, суд наголошує, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведення виплати пенсії позивачу з 21 березня 2024 року із застосуванням обмеження максимальним розміром та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити позивачу з 21 березня 2024 року виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше здійснених виплат.
Щодо виплати пенсії без обмеження індексації максимальним (граничним) розміром 1500,00 грн. суд зазначає таке.
У зв'язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, було прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» від 15.02.2022 № 2040-IX (далі - Закон № 2040-IX), яким, зокрема статтю 64 Закону № 2262-XII та частину п'яту статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ було викладено в новій редакції.
Так, частиною п'ятою статті 2 Закону № 1282-XII в редакції Закону №2040-IX встановлено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною другою статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) в редакції Закону № 2040-IX, яка застосовується з 01.03.2022, визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
23.02.204 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", пунктом 1 якої установлено, що з 1 березня 2024 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,0796.
Пунктом 3 Постанови №185 установлено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX установлено, зокрема, що у 2024 році частина друга та абзац п'ятий частини четвертої статті 42, третє речення абзацу першого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частина друга статті 22, стаття 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (із змінами, внесеними Законом України від 15 лютого 2022 року №2040-IX) застосовуються у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.
За наведених вище правових норм у 2024 році розміри пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, перераховуються із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №185, а також з урахуванням збільшеного у попередніх роках на відповідні коефіцієнти показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, а саме: передбаченого постановами Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 (з 1 березня 2022 року), №168 від 24.02.2023 (з 1 березня 2023 року).
При цьому, суд звертає увагу, що як положеннями статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Уряду надано право визначати розмір, умови та порядок здійснення індексації пенсій.
Отже, в межах наданих повноважень Кабінет Міністрів України постановою № 185 визначив верхню межу розміру індексації пенсії - 1500,00 грн, яку не може перевищувати сума індексації у разі здійснення підвищення розміру пенсії на виконання пункту 2 цієї постанови, що означає, якщо сума індексації пенсії в результаті проведеного перерахунку перевищує 1500,00 грн, доплата до пенсії встановлюється у межах граничної суми - в розмірі 1500 грн.
Судом встановлено, що у 2024 році відповідачем підвищено пенсію позивача на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 постанови №185 в межах граничної суми збільшення, а саме: на 1500,00 грн, у зв'язку із чим відсутні підстави вважати такі дії відповідача неправомірними, оскільки індексація пенсії позивача з 01 березня 2024 року проведена пенсійним органом із дотриманням вимог чинного законодавства.
Тобто підвищення розміру пенсії позивача у 2024 році шляхом її індексації із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із обмеженням верхньої межі індексації розміром 1500,00 грн, із одночасним збереженням розміру підвищення пенсій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №118 та №168 відповідає частині другій статті 42 Закону №1058-IV, оскільки у своїй сукупності не є меншим за мінімальний розмір збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вищенаведені висновки Суду щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати верхню межу індексації пенсійних виплат узгоджуються з висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.06.2024 року у справі №420/25804/23 та від 20.06.2024 року у справі №420/23990/23, який враховується Судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України. при розгляді цієї справи.
Окрім того, варто зазначити, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ № 64/2022) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, включно і станом на сьогодні воєнний стан неодноразово був продовжений та діє.
За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23: «…воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я…».
Підпунктом 2 пункту 4 Указу № 64/2022 постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Вказане положення Указу № 69/2022 кореспондується з абзацами другим та третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.
В Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційного Суду України зазначено про наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
В Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зробив правовий висновок, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.06.2024 у справі №420/23990/23: «…Вказане вище у сукупності свідчить про те, що реалізація КМУ покладених на нього повноважень в частині обмеження верхньої межі індексації спрямовано на утримання зростання нерівності між розмірами пенсійних виплат різних категорій пенсіонерів з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян, особливо тих, чиї пенсії є дуже низькими. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану, коли держава в першу чергу зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, саме для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії рф…».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.10.2024 у справі №440/3462/24.
Враховуючи вказане, суд вважає необґрунтованими твердження позивача стосовно неправомірного здійснення відповідачем обмежень виплати індексації пенсії за 2024 рік максимальним розміром 1500,00 грн.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки при зверненні до суду позивач не сплачувала судовий збір внаслідок наявних у неї пільг, судові витрати не підлягають розподілу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з 21 березня 2024 року із застосуванням обмеження максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 21 березня 2024 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше здійснених виплат.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.