про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 червня 2025 року м. Київ №320/26229/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву Головного управління ДПС у Хмельницькій області до Представництва «Джі Ел Сі Інвестмент ГМБХ» про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Представництва «Джі Ел Сі Інвестмент ГМБХ» з вимогою стягнути податковий борг у розмірі 73902,13 грн.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 26 КАС України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено можливості подання позову до розташованого на території України відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації (представництва), як і не встановлено територіальної підсудності для звернення суб'єкта владних повноважень до іноземної юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Отже, адміністративною процесуальною правосуб'єктністю наділені, зокрема, підприємства, установи, організації (юридичні особи), тому саме вони можуть бути відповідачем у адміністративній справі.
Відповідач, як відокремлений підрозділ іноземної неурядової організації в Україні (представництво), не наділений адміністративною процесуальною правосуб'єктністю та не може бути відповідачем у адміністративній справі, оскільки не є юридичною особою, що підтверджується наступним.
Адміністративна правосуб'єктність є основним, базовим елементом адміністративно-правового статусу особи й саме вона зумовлює можливість юридичної особи бути учасником адміністративних правовідносин та визначає обсяг її прав та обов'язків.
Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено (далі - ЦК України), що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
З огляду на вимоги частин другої та третьої статті 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Таким чином, представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи й власною юридичною правосуб'єктністю вони не наділені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Так, відповідно ст. 26 КАС України адміністративний суд в межах адміністративного судочинства може розглядати позови суб'єктів владних повноважень до юридичних осіб виключно в тому випадку, якщо юридична особа зареєстрована в Україні.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, територіальний аспект юрисдикції за підходами Європейського суду з прав людини базується на врахуванні сфери дії влади на визначеній території з огляду на положення правових норм (формально-юридичний підхід).
У справі "Yonghongv. Portugal" від 25.11.1999 Європейський суд з прав людини сформулював позицію, відповідно до якої механізм Конвенції надає державі можливість поширити Конвенцію на території, за зовнішні зносини яких вона несе відповідальність, в результаті чого питання, що стосуються цих територій, відносяться до юрисдикції заінтересованої Високої Договірної Сторони.
По суті, за підходами Європейського суду з прав людини щодо юрисдикції як юридичної категорії необхідно дотримуватися сфери дії влади на визначеній території з огляду на положення правових норм, на межі дії rationepersonae, materiaeetloci, принципи, сутність і зміст правовідносин.
Таким чином, відповідач не наділений адміністративною процесуальною правосуб'єктністю, а КАС України не передбачає можливості подання позову до відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації в Україні, а подання такого позову позивачем призводить до порушення територіальної юрисдикції.
Суд звертає увагу на те, що «якість закону» є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону добре проілюстровані у справі «Корецький та інші проти України», в якій ЄСПЛ дійшов висновку, що навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у п. 2 ст. 11 Конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до практики ЄСПЛ, яка є обов'язковою до застосування в Україні, закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований достатньо чітко для того, щоб вона могла передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права - одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих конвенцією.
Також варто зауважити, що Конституційний суд України неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової визначеності і в інших рішеннях, зокрема в Рішенні Конституційного суду України у справі №3-р(І)/2019 від 05.06.2019:
«...держава (...) також зобов'язана дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю (пункти 41, 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватися взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття "легітимні очікування") (пункт 48)».
У Доповіді Венеціанської комісії №512/2009 «Про верховенство права» (theRuleofLaw), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року), розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legalcertainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (thelaw) легко доступним; вона також зобов'язана дотримуватись законів (thelaws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44).
За практикою ЄСПЛ, яка є обов'язковою до застосування в Україні з питань забезпечення верховенства права, законом слід вважати не просто належним чином встановлену писану правову норму, а й власне її зміст з урахуванням усталеної практики застосування.
З наведеного випливає, що позивач не наділений правом звертатися до суду з позовом до відповідача, оскільки на останній не наділений адміністративною процесуальною правосуб'єктністю.
Також судом враховуються висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, які викладенні у постанові від 25.07.2024 по справі №640/31489/21, де вказано таке:
«… Адміністративна правосуб'єктність є основним, базовим елементом адміністративно-правового статусу особи й саме вона зумовлює можливість юридичної особи бути учасником адміністративних правовідносин та визначає обсяг її прав та обов'язків.
…
Згідно з частиною 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного реєстру запису про її припинення (частина 4 статті 91 ЦК України).
У відповідності до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 83 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з частиною 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
…
З огляду на вимоги частин другої та третьої статті 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 Цивільного кодексу України).
Згідно зі змістом цих правових норм, представництва утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження самої юридичної особи в тих місцях, де знаходження такого представництва забезпечить зручність налагодження зв'язків, виконання певних дій, на які воно уповноважене юридичною особою, в тому числі виконання юридичних дій. На відміну від філій представництва не виконують фактичних дій, компетенція їх обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи. Представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи.
Відповідальність за дії представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці представництва.
Таким чином, представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи й власною юридичною правосуб'єктністю вони не наділені.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів судової палати зазначає, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність - це можливість особи бути носієм певних процесуальних суб'єктивних прав і обов'язків, у тому числі процесуальних суб'єктивних прав та обов'язків сторони справи, а відтак, особи, які є сторонами адміністративної справи, обов'язково повинні відповідати всім вимогам адміністративної процесуальної правосуб'єктності.
Представництва, які не мають статусу юридичної особи, не наділені адміністративною правосуб'єктністю».
Таким чином, з вищевказаного вбачається, що учасниками (сторонами) в адміністративній справі можуть виступати виключно особи, наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю (право- та дієздатністю), а представництва юридичних осіб, які не є юридичними особами, відповідно, не можуть виступати учасниками (сторонами) адміністративної справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частинами 2-6 ст. 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З огляду на наведене, суддя приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 26, 43, 170, 248, 256 КАС України, -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/26229/25 Головного управління ДПС у Хмельницькій області до Представництва «Джі Ел Сі Інвестмент ГМБХ» про стягнення податкового боргу.
2. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.