18 червня 2025 року м. Київ справа №320/58485/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства України з питань державної служби
про зобов'язання вчинити дії,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного агентства України з питань державної служби (далі - відповідач) з адміністративним позовом в якому просив суд зобов'язати Національне агентство України з питань державної служби замість скасованого наказу Головдержслужби України №402-к/о від 08.12.2009 про звільнення ОСОБА_1 , видати новий наказ із зазначенням нової дати його звільнення, з внесенням в трудову книжку відповідного запису та визнання раніше внесеного запису про звільнення ОСОБА_1 від 08.12.2009 недійсним.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що оскільки наказ Головдержслужби України №402-к/о від 08.12.2009 про звільнення ОСОБА_1 був скасований в судовому порядку, відповідач зобов'язаний видати новий наказ із зазначенням нової дати його звільнення, а також внести в трудову книжку відповідний запис про визнання раніше внесеного запису про звільнення ОСОБА_1 від 08.12.2009 недійсним.
Відповідач наголошує, що Національне агентство України з питань державної служби не зобов'язане видавати новий наказ про звільнення позивача та вносити відповідні записи у трудову книжку, оскільки відсутнє судове рішення щодо такого обов'язку. Також відповідач вказує, що позовна заява не містить жодного доказу порушеного права позивача.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
31.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява Національного агентства України з питань державної служби про застосування строку позовної давності, яка містить доводи, які на переконання відповідача, свідчать про звернення позивача до суду з пропуском строку, встановленого положеннями Кодексу адміністративного судочинства.
03.01.2025 через підсистему «Електронний суд» до суду повторно надійшла заява Національного агентства України з питань державної служби про застосування строку позовної давності.
06.01.2025 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли заяви та клопотання Національного агентства України з питань державної служби:
про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з огляду на складність справи, обраний позивачем спосіб захисту, обсяг та характер доказів, необхідних для розгляду справи;
про витребування доказів, а саме: матеріалів адміністративної справи №2а-14580/10/2670 - в Окружного адміністративного суду міста Києва; копії трудової книжки - у позивача;
про закриття провадження у справі, де відповідач вказує, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2013 у справі №2а-14580/10/2670 було надано правову оцінку спірним правовідносинам та доводам позивача.
09.01.2025 через підсистему «Електронний суд» від Національного агентства України з питань державної служби до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 запропоновано позивачу у п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати до суду письмові пояснення щодо поданих представником відповідача заяв про застосування строку позовної давності, залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження.
16.01.2025 від позивача та 29.01.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025.
Розглянувши доводи заяв Національного агентства України з питань державної служби про застосування строку позовної давності, поданих до суду 31.12.2024 та 03.01.2025, суд зазначає наступне.
У вказаних заявах відповідач зазначає про пропуск позивачем строку для звернення до суду, встановленого положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, та просить залишити позовну заяву без розгляду. Відповідач мотивує свої вимоги тим, що обставини, на які посилається позивач, існували починаючи з 2010 року, а про порушення своїх прав позивач дізнався 10.07.2012 внаслідок прийняття Вищим адміністративним судом України постанови у справі №2а-14580/10/2670.
Перш за все, суд звертає увагу Національного агентства України з питань державної служби на те, що Кодекс адміністративного судочинства України не оперує таким поняттям, як «застосування строку позовної давності». Інститут строків позовної давності характерний для цивільного та господарського судочинства та застосовується у випадку надходження відповідної заяви відповідача. Натомість, Кодекс адміністративного судочинства України визначає строки звернення до адміністративного суду, застосування яких (у випадку пропуску позивачем) здійснюється судом безвідносно до надходження заяв або клопотань відповідача.
Так, положення Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають порядку звернення відповідача до суду із «заявою про застосування строків позовної давності» та процедури розгляду останньої.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі виникли саме внаслідок звернення позивача до відповідача із заявою від 19.08.2024 про направлення копії наказу, виданого на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 у справі №2а-14580/10/2670 та вимоги внести відповідні зміни до трудової книжки у зв'язку із скасуванням наказу Головдержслужби України №402-к/о від 08.12.2009 про звільнення ОСОБА_1 , шляхом виготовлення вкладишу до трудової книжки.
Системний аналіз обставин спірних правовідносин дає підстави для висновку про те, що позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів 12.09.2024 - внаслідок надходження листа Національного агентства України з питань державної служби листом №8671/80.1-24, яким повідомили позивачу про відсутність правових підстав для задоволення вимог його заяви від 19.08.2024.
Суд звертає увагу на те, що у межах розгляду судової справи №2а-14580/10/2670 не заявлялась та не розглядалась позовна вимога про зобов'язання Національного агентства України з питань державної служби замість скасованого наказу Головдержслужби України №402-к/о від 08.12.2009 про звільнення ОСОБА_1 , видати новий наказ із зазначенням нової дати його звільнення, з внесенням в трудову книжку відповідного запису та визнання раніше внесеного запису про звільнення ОСОБА_1 від 08.12.2009 недійсним.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач протягом 2012-2024 років звертався до відповідача із заявами, аналогічними заяві від 19.08.2024.
З матеріалів справи вбачається, що лист Національного агентства України з питань державної служби листом №8671/80.1-24 датований 12.09.2024. Позовна заява ОСОБА_1 направлена до Київського окружного адміністративного суду 20.09.2024 через підсистему «Електронний суд».
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовною заявою з дотриманням строку, встановленого положеннями статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, суд не вбачає підстав для задоволення заяв відповідача від 31.12.2024 та 03.01.2025 та залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .
За результатом розгляду клопотання Національного агентства України з питань державної служби про закриття провадження у справі від 06.01.2025 суд зазначає наступне.
У вказаному клопотанні позивач просить закрити провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2013 у справі №2а-14580/10/2670 було надано правову оцінку спірним правовідносинам та доводам позивача.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, для закриття провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України одночасно мають співпадати: сторони спору, предмет та підстави позову. Більш того, судове рішення у іншій справі повинне мати форму постанови чи ухвали про закриття провадження.
Як вбачається зі змісту ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2013 у справі №2а-14580/10/2670, остання прийнята внаслідок розгляду заяв ОСОБА_1 , Державної виконавчої служби та Національного агентства України з питань державної служби про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі № 2а-14580/10/2670.
Таким чином, ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2013 у справі №2а-14580/10/2670 не є постановою суду або ухвалою про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо доводів заяви Національного агентства України з питань державної служби від 06.01.2025 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За приписами статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо, зокрема, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд наголошує, що предмет спору в межах спірних правовідносин полягає у зобов'язанні Національного агентства України з питань державної служби замість скасованого наказу Головдержслужби України №402-к/о від 08.12.2009 про звільнення ОСОБА_1 , видати новий наказ із зазначенням нової дати його звільнення, з внесенням в трудову книжку відповідного запису та визнання раніше внесеного запису про звільнення ОСОБА_1 від 08.12.2009 недійсним.
У частині 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначені справи, які віднесені до справ незначної складності та жодних роз'яснень чи відсилок стосовно того, що такі справи за вказаним виключенням мають розглядатись за правилами загального позовного провадження дана норма не містить.
Водночас, пункт 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України надає право суду віднести будь-яку іншу справу, у якій суд дійде висновку про її незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що відповідно до положень частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа не належить до категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та не належить до категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений порядок, згідно з яким при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків; кількість сторін та інших учасників справи, тощо.
При цьому, суд звертає увагу, що у заявленому клопотанні відповідач не вказав для встановлення яких саме обставин, виходячи із характеру спірних правовідносин та предмету доказування, необхідно розглянути справу за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, та що об'єктивно перешкоджає розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у ній доказів та заяв по суті справи.
Також суд зазначає, що у спрощеному позовному провадженні сторони не позбавлені права ознайомлюватися із наявними у справі доказами, подавати додаткові докази та пояснення. Жодних перешкод у доведенні своєї позиції сторонами у визначеному судом порядку розгляду справи, на переконання суду, не існує.
При цьому, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження жодним чином не нівелює обов'язок суду всебічно та у повному обсязі дослідити всі обставини справи, надавши їм належну правову оцінку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Також суд не вбачає підстав для задоволення заяви Національного агентства України з питань державної служби від 06.01.2025 про витребування доказів, а саме: матеріалів адміністративної справи №2а-14580/10/2670 - в Окружного адміністративного суду міста Києва; копії трудової книжки - у позивача.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
По-перше, суд звертає увагу відповідача на те, що копія трудової книжки ОСОБА_1 наявна у матеріалах справи (аркуші 13-16, том 1).
По-друге, частина 1 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд витребовує докази, у випадку, якщо в учасника справи відсутня можливість подати такі докази самостійно.
Так, відповідач у заяві від 06.01.2025 вказує, що матеріали адміністративної справи №2а-14580/10/2670 нададуть можливість суду оцінити обставини спірних правовідносин у сукупності.
При цьому, відповідач не зазначає, які саме докази (конкретно визначені документи), що містяться у матеріалах адміністративної справи №2а-14580/10/2670 мають значення для встановлення дійсних обставин спірних правовідносин у справі, що розглядається.
Більш того, відповідач не надав підтвердження неможливості подати такі докази до суду самостійно. Зокрема, до заяви від 06.01.2025 не додані копії запитів або заяв Національного агентства України з питань державної служби до Окружного адміністративного суду міста Києва про видачу копій документів з матеріалів адміністративної справи №2а-14580/10/2670, які б залишились не виконаними.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.
Відповідно до наказу Головного управління державної служби України №247 від 16.09.2009 управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області було з 25.11.2009 ліквідоване. 12.03.2010 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено інформацію про припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією.
Згідно з наказом Головного управління державної служби України №248 від 16.09.2009 управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві реорганізовано шляхом перетворення в управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області.
Наказом Головного управління державної служби України №402-к/о від 08.12.2009 позивача звільнено з посади начальника управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області у зв'язку з ліквідацією цього управління відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
08.12.2009 у трудову книжку позивача внесений запис за номером 7: «Звільнений з посади начальника управління державної служби Головдержслужби України в Київській області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ у зв'язку з ліквідацією цього управління.».
У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління державної служби України, начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. про визнання протиправним і скасування наказу №402-к/о від 08.12.2009 щодо звільнення позивача з роботи, поновлення на роботі, зобов'язання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2011 у справі №№2а-14580/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 10.08.2012 у справі №2а-14580/10/2670 позов ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України, начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. про визнання протиправним і скасування наказу від 08 грудня 2009 року №402-к/о стосовно звільнення позивача з роботи, поновлення на роботі, зобов'язання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №402-к/о від 08 грудня 2009 року;
зобов'язано Національне агентство України з питань державної служби виконати вимоги частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу;
стягнуто з Національного агентства України з питань державної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2009;
у задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 15.08.2012 відкрито виконавче провадження ВП №33925835 по примусовому виконанню виконавчого листа №2а-14580/10/2670, виданого 30.07.2012 Окружним адміністративним судом міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2013 у справі № 2а-14580/10/2670 відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_1 , Державної виконавчої служби та Національного агентства України з питань державної служби про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі № 2а-14580/10/2670.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2016 у справі № 2а-14580/10/2670 визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та Національним агентством України з питань державної служби від 11.11.2016 наступного змісту:
«Боржник - Національне агентство України з питань державної служби, в особі Голови Ващенка Костянтина Олександровича, який діє на підставі Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 500 від 01.11.2014, які є Сторонами виконавчого провадження № 33925835, відкритого державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-14580/10/2670 30.07.2012, керуючись статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» дійшли згоди про укладення Мирової угоди на стадії виконання вказаного рішення суду в межах виконавчого провадження №33925835 на зазначених умовах:
1. Боржник відшкодовує Стягувачу кошти в розмірі 131 868 (сто тридцять одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн. 66 коп., що становить розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 08.12.2009 по день ухвалення постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012. Строк відшкодування встановлюється в тридцять календарних днів, перебіг якого починається наступного дня після визнання судом даної мирової угоди.
2. Рішення про стягнення коштів зазначених у пункті 1 цієї Мирової угоди виконується на підставі виконавчих документів органом Казначейства у строк, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 .
Зазначені кошти перераховуються за наступними банківськими реквізитами: Установа банку Головне управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» ТВБВ 10026/0187, МФО 322669, КОД ЄДРПОУ 09322277, № транзитної операції з платіжними картками 292459187011, № карткового рахунку
НОМЕР_1 . З моменту затвердження цієї Мирової угоди Стягувач не матиме жодних майнових претензій до Боржника, з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї Мирової Угоди.
Крім того, Стягувач погоджується з тим, що постанова Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 в частині зобов'язання Нацдержслужби виконати вимоги частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу виконана, оскільки така пропозиція була висловлена представником Боржника Стягувачу під час особистого прийому 26.07.2012, а також направлена листом Нацдержслужби України № 3553/12-12 від 26.07.2012.».
Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.07.2017 закінчено виконавче провадження №33925835 по примусовому виконанню виконавчого листа №2а-14580/10/2670, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 30.07.2012.
19.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Національного агентства України з питань державної служби із заявою у якій просив:
надати копію наказу, виданого на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 у справі №2а-14580/10/2670;
внести відповідні зміни до трудової книжки у зв'язку із скасуванням наказу Головдержслужби України №402-к/о від 08.12.2009 про звільнення ОСОБА_1 , шляхом виготовлення вкладишу до трудової книжки.
Національне агентство України з питань державної служби листом №8671/80.1-24 від 12.09.2024 повідомило позивачу про відсутність правових підстав для задоволення вимог його заяви від 19.08.2024.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументів сторін щодо суті спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Проаналізувавши зміст позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3 визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 2-4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Отже, вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, у розумінні статті 4 та статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, має похідний характер, від вимоги яка має бути основною (щодо визнання протиправними рішення, дій, бездіяльності).
Натомість, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 не вказує жодної основної позовної вимоги, яка полягала б у визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності відповідача.
Враховуючи викладене, суд позбавлений права самостійно визначити спосіб захисту порушеного права позивача та, як наслідок, позбавлений процесуальної можливості здійснити правову оцінку дій, рішень або бездіяльності відповідача у межах спірних правовідносин.
Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства.
Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця виконати рішення суду саме про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі.
Згідно з резолютивною частиною постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 у справі №2а-14580/10/2670, суд касаційної інстанції вирішив:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №402-к/о від 08 грудня 2009 року;
зобов'язати Національне агентство України з питань державної служби виконати вимоги частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу;
стягнути з Національного агентства України з питань державної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2009;
у задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Як вбачається зі змісту резолютивної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 у справі №2а-14580/10/2670, суд касаційної інстанції залишив без задоволення позовну вимогу ОСОБА_1 про поновлення роботі.
Так, суд наголошує, що чинне законодавство України не встановлює обов'язку для роботодавця видавати наказ замість скасованого судом наказу про звільнення, у випадку відмови у задоволенні позовної вимоги про поновлення такої особи на роботі.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач подав даний позов саме з метою визначення нової дати звільнення, замість дати, яка визначена скасованим наказом Головного управління державної служби України №402-к/о від 08.12.2009.
При цьому, чинне законодавство України передбачає такі підстави для визначення дати звільнення:
за ініціативи працівника (у випадку припинення трудового договору у порядку, передбаченому статтею 38 Кодексу законів про працю України);
за ініціативи роботодавця (у випадку припинення трудового договору у порядку, передбаченому статтею 40 Кодексу законів про працю України);
судом (у випадку відсутності згоди між працівником та роботодавцем щодо дати звільнення).
Проте, у межах спірних правовідносин ні позивач, ні відповідач не надали доказів досягнення згоди щодо визначення дати звільнення з посади ОСОБА_1 . Також у матеріалах справи відсутня копія судового рішення, яке набрало законної сили, щодо встановлення дати звільнення позивача з посади.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
На переконання суду, враховуючи суть спірних правовідносин та відсутність згоди позивача та відповідача щодо визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади, задоволення позовних вимог про зобов'язання Національного агентства України з питань державної служби видати наказ із зазначенням нової дати звільнення та визнання запису у трудовій книжці недійсним, не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача.
Натомість, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у межах спірних правовідносин є визначення у судовому порядку дати звільнення ОСОБА_1 з посади.
Проте, у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які не відповідають такому способу захисту порушених прав.
Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у сукупності з обставинами спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених при подачі позову судових витрат.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.