18 червня 2025 року № 320/10581/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄРДПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), третя особа: Військова частина НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Зміст позовних вимог.
Представник позивача ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії, викладені у листі від 21.02.2025 року про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивача;
- скасувати рішення № 15 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.02.2025 року;
- зобов'язати відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 року відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року письмові клопотання представника позивача Ігнаткова Є.М. про залучення третьої особи та про витребування доказів у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. До участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військову частину НОМЕР_3 та витребувано докази у відповідача.
Окрім цього, суд встановив, що 14.04.2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну підстав позову, із змісту прохальної частини якої вбачається, що позивач просить суд збільшити розмір позовних вимог у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про оскарження рішення № 15 комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.02.2025 року, а саме:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати рішення № 36/43/III від 26.02.2025 року Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання ОСОБА_1 здоровим та придатним до військової служби;
- зобов'язати військову частину Військової частини НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних сил України Військової частини НОМЕР_3 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ № 61 від 27.02.2025 року командира Військової частини НОМЕР_5 підполковника ОСОБА_2 в частині призову на військову службу ОСОБА_1 у зв'язку з мобілізацією;
- скасувати наказ № 61 командира Військової частини НОМЕР_3 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини.
Водночас, проаналізувавши зміст поданої заяви, суд дійшов висновку, що у ній викладено нову матеріально-правову вимогу, яка обґрунтовується іншими фактичними обставинами, ніж ті, що були зазначені в первісному позові.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги. Зокрема, такий правовий висновок надано Верховним Судом у рішенні від 13.03.2018 року у справі № 916/1764/17.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 року у справі № 922/2575/19, у постанові Верховного суду від 22.07.2021 року у справі № 910/18389/20.
З огляду на викладене, заява про зміну предмета позову підлягає залишенню без задоволення, оскільки вона не відповідає процесуальним вимогам щодо допустимості зміни позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року продовжено Військовій частині НОМЕР_3 строк для подання письмових пояснення щодо позову на 10 календарних днів з дня отримання копії позовної заяви з додатками.
Позиція учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.02.2025 року комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовила ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову, посилаючись на наявність у його батька, ОСОБА_3 (особи з інвалідністю II групи), доньки - ОСОБА_4 , яка, на думку комісії, може здійснювати догляд. Не погоджуючись із висновком ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач звернувся із позовом до суду, у якому зокрема зазначив, що ОСОБА_4 виїхала з України 12.03.2022 року і не повернулась, на теперішній час перебуває на консульському обліку в Генеральному консульстві України в Мюнхені з 26.01.2021 року до 26.01.2026 року та має посвідку на постійне проживання у Німеччині. Окрім цього, позивач вказав, що ОСОБА_4 з 01.01.2021 року офіційно працевлаштована у компанії «gedcon GmbH» на посаді ІТ-консультанта (трудовий договір від 03.11.2021 року), працює безстроково на території Німеччини, таким чином, позивач вважає, що вона не має фізичної можливості здійснювати догляд за батьком. Зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_3 , 1959 року народження - пенсіонер, особа з інвалідністю II групи, після інсульту у 2014 році має когнітивні порушення, що підтверджується медичними висновками № 120 від 21.02.2023 року та № 208 від 29.02.2024 року. Останній потребує постійного догляду на непрофесійній основі, що є предметом окремої справи № 320/26073/24 у Київському окружному адміністративному суді щодо отримання офіційного статусу доглядальника позивачем. Таким чином, позивач вважає, що він фактично є єдиною особою, яка здійснює догляд і матеріальне забезпечення батька, що підтверджується поясненнями свідків та документами, відтак просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Правова позиція відповідача.
26.03.2025 року від начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.
Так, сторона відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказано, що на підставі висновку ВЛК № /43/III від 26.02.2025 року, ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Відповідно до наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 56 від 26.02.2025 року його призвано на військову службу та направлено до Київського міського збірного пункту. Комісією з питань відстрочки від призову, створеною згідно з чинним законодавством та відповідними розпорядчими актами, було розглянуто заяву ОСОБА_1 та долучені документи. Після розгляду справи, рішенням №1 5 від 21.02.2025 року було відмовлено в наданні відстрочки. Причиною відмови стало встановлення факту наявності у батька заявника - ОСОБА_3 - доньки, ОСОБА_4 , яка, на думку комісії, може здійснювати догляд за особою з інвалідністю. Сторона відповідача зазначає, що комісія діяла в межах повноважень, передбачених законодавством, керуючись Порядком проведення призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Рішення приймалося відкритим голосуванням більшістю голосів. Таким чином, відповідач вважає, що рішення комісії було ухвалено відповідно до закону та з урахуванням наданих матеріалів. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Правова позиція третьої особи.
У вказаний строк третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_3 не надала суду письмові пояснення щодо позову або відзиву, без поважних причин.
Суд повторно зазначає, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року Військовій частині НОМЕР_3 як третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було продовжено строк для подання письмових пояснень щодо позову на 10 календарних днів з дня отримання копії позовної заяви з додатками.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 11.06.2025 року у підсистемі «Електронний суд» було сформовано документ - письмові пояснення третьої особи щодо позову та відзиву.
Однак, подання вказаного документа відбулося після спливу наданого судом строку, який закінчився 10 календарних днів після дати вручення копії позовної заяви, про що третя особа була належним чином повідомлена.
Жодних клопотань про поновлення пропущеного строку або обґрунтованих пояснень щодо причин його пропуску до суду не надано.
У зв'язку з цим, письмові пояснення третьої особи, подані з порушенням встановленого процесуального строку без поважних причин, не приймаються судом та не враховуються при розгляді справи по суті.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
На підставі письмових доказів, поданих сторонами, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що на підставі висновку військово-лікарської комісії № 36/43/III від 26.02.2025 року, ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Відповідно до наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 56 від 26.02.2025 року його позивача на військову службу та направлено до Київського міського збірного пункту.
Повідомленням від 21.02.2025 року № 2224 підтверджується, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовила ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову (рішення № 15), посилаючись на наявність у його батька, ОСОБА_3 особи з інвалідністю II групи, доньки - ОСОБА_4 , яка може здійснювати догляд.
Копією пенсійного посвідчення, серії НОМЕР_6 від 11.01.2022 року, стверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на пенсії по інвалідності, внаслідок війни, термін дії якого довічно.
У матеріалах справи наявна копія Висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 208 від 29.02.2024 року, якою підтверджується те, що ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Копією Висновку лікарсько-консультативної комісії № 1697 від 23.11.2023 року стверджується, що позивач може постійно надавати соціальні послуги з догляду, терміном на один рік.
Окрім цього, з матеріалів також вбачається наявність розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім'ї для призначення, яким підтверджується рівень доходу та обставини проживання ОСОБА_1 . У розрахунку сукупного доходу зазначено, що його загальний дохід за 2022 рік становив 60 300 грн, середньомісячний дохід - 20 100 грн, при цьому у складі сім'ї враховано лише одну особу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 року у справі № 320/26073/24 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення та відкрито провадження у справі.
Копією Довідки про перебування на консульському обліку підтверджується, що ОСОБА_4 перебуває на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві України в Мюнхені з 26.01.2021 року. Строк перебування до 26.01.2026 року.
Також у матеріалах справи наявна копія закордонного паспорта ОСОБА_4 з відміткою про перетин державного кордону України, копія договору (німецькою мовою) від 03.11.2021 року, сертифікат (німецькою мовою) від 27.02.2025 року та копія військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_7 .
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII, в редакції станом на час виникнення спірних відносин,), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - Указ № 69/2022). Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ), у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також, на виконання вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 року, № 3633-ІХ Кабінетом Міністрів України постановою № 560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
Зокрема, відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
-голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
-члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Окрім цього, згідно пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Предметом позову у даній справі є відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 , окрім сина (позивача), має ще дочку, яка може здійснювати за ним догляд.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та на особливий період.
Суд зазначає, що відстрочка на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ надається за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач здійснює постійний догляд за своїм батьком, який потребує постійного догляду. Разом з тим, окрім позивача ОСОБА_1 , батько має повнолітню, невійськовозобов'язану доньку ОСОБА_4 .
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Відповідно до статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
З аналізу наведених норм Сімейного кодексу України та Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» донька та син мають рівні обов'язки по догляду за батьками похилого віку, а також у разі їх непрацездатності.
Жодна норма національного законодавства не містить такої підстави для звільнення дітей від обов'язку піклуватися за батьками похилого віку або у разі їх непрацездатності, як здійснення догляду за дітьми та виконання трудових обов'язків.
Варто зауважити, що в силу вимог частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Тому небажання доньки особи, яка потребує догляду, виконати свій обов'язок щодо здійснення догляду за власною матір'ю не може нівелювати обов'язку, визначеного частиною 1 статті 1 Закону № 2232-XII.
Також суд зазначає, що як приписи п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII так і приписи пункту 58-1 Порядку № 560 містять умову для надання відстрочки від призову на військову службу - відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Вказана умова є імперативною, не містить двозначного трактування, та означає те, що особа, з числа військовозобов'язаних, яка претендує на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII може оформити відстрочку виключно за відсутності інших невійськовозобов'язаних осіб, які зобов'язані утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). З огляду на те, що за спірних правовідносин сестра позивача є тією особою, яка відповідно до закону може здійснювати догляд за своїм батьком.
Висновки суду.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, батько позивача є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується відповідними медичними документами, та потребує постійного догляду. У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Водночас судом встановлено, що у позивача є рідна сестра, яка проживає за кордоном - у Федеративній Республіці Німеччина, що підтверджується копією її посвідки на проживання. Проте сама по собі наявність місця проживання за межами України не може бути розцінена як достатня підстава для звільнення від обов'язку щодо утримання батьків та надання їм допомоги.
Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Статтею 51 Конституції України також передбачено обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» у статті 47 прямо встановлює обов'язок дітей піклуватися про батьків похилого віку, надавати їм допомогу і підтримку, а в разі необхідності - здійснювати догляд за ними.
Жодна норма законодавства не передбачає, що перебування повнолітньої дитини за кордоном саме по собі звільняє її від такого обов'язку. Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість сестри здійснювати догляд або надавати допомогу батькові (наприклад, її інвалідність, наявність малолітніх дітей, потреба в догляді, перебування під арештом, відбування покарання тощо), як того вимагають норми Сімейного кодексу України та Порядок № 560.
Таким чином, оскільки позивач має рідну сестру, яка відповідно до закону також зобов'язана брати участь у догляді та утриманні батька, а відсутність у неї такої можливості документально не підтверджена, умови для надання відстрочки, передбачені пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, відсутні.
Суд погоджується з відповідачем, що прийняте ним рішення про відмову у наданні відстрочки є правомірним, а доводи позивача про те, що інша повнолітня дитина (його сестра) не може виконувати обов'язки по догляду за батьком виключно через місце проживання за кордоном, є необґрунтованими та не узгоджуються з вимогами чинного законодавства.
Враховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати по справі.
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначені правила розподілу судових витрат.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією № 9371-5622-5096-5606 від 04.03.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
Однак, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄРДПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), третя особа: Військова частина НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.