13 червня 2025 рокум. Ужгород№ 260/6457/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, з 06.03.1981 по 01.02.2001; період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визначення пенсії від 12.01.2024 року.
Позовна заява мотивована тим, що Рішенням начальника відділу перерахунків пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року було відмовлено позивачці в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, за результатами розгляду документів, доданих до заяви не зараховано періоди:
- з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи;
- з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства;
- період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005, оскільки відсутня довідка про отримання допомоги на дитину та дані СПОВ.
Позивачка є інвалідом 2 групи без терміну переогляду, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК №664702 від 22.02.2021 року.
Так, ОСОБА_1 з 01.07.1977 по 13.08.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитсаду, згідно наказу по Ужгородському райвно №286 від 01.07.1977; з 15.08.1977 по 24.09.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитсадку, згідно наказу по Ужгородському райвно №344 від 15.08.1977, що підтверджується записами в трудовій книжці серія НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 з 06.03.1981 по 01.02.2001 працювала на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , а також довідкою голови ліквідаційної комісії КП «ЖРЕР №5» від 27.01.2022 року №04-01/22.
Крім того, в Позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з реєстру актів про народження Республіки Італія №536 від 23.05.2014 та вона, не будучи працевлаштованою, здійснювала за ним догляд до досягнення ним 3-річного віку.
Позивачка вважає, що вказане рішення відповідача є протиправним та наявні підстави зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити із 12.01.2024 нарахування та виплату пенсії по інвалідності відповідно дост.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з огляду на таке.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зазначену ухвалу було отримано відповідачем 16 жовтня 2024 року, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа.
Таким чином, суд вважає, що відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачка являється особою з інвалідність ІІ групи, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК №664702 від 22.02.2021 року.
12 січня 2024 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду.
18 січня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням №071750005278 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
З вказаного рішення вбачається, що до страхового стажу позивачки головним управлінням у Дніпропетровській області не було зараховано:
- з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи;
- з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства;
- період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005, оскільки відсутня довідка про отримання допомоги на дитину та дані СПОВ.
Не погодившись з рішенням щодо відмов у призначені пенсії, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки (п.6).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.06.1974р., у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається в трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи працівника у такому самому порядку, що і трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п.1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 26 вересня 1977 року позивачка у період:
- з 01.07.1977 по 13.08.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитячого саду;
- з 15.08.1977 по 24.09.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитячого саду;
- з 06.03.1981 по 01.02.2001 працювала на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради.
Суд констатує, що всі записи в трудовій книжці № НОМЕР_1 виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та у відповідності дати, який завірений підписом та печаткою роботодавця.
Судом встановлено, що підставою для відмови у призначенні пенсії по інвалідності слугувала відсутність достатнього страхового стажу, оскільки відповідачем не було враховано періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи; з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Із зазначеного можна зробити висновок, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, що позивачка має відповідні записи у трудовій книжці та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження її трудового стажу.
Доказів, які б свідчили про невідповідність записів у трудовій книжці відповідачем не надано, тому відповідач зобов'язаний зарахувати до стажу всі періоди роботи зазначені в трудовій книжці № НОМЕР_1 .
Крім того, позивачем до позовної заяви долучені довідка відділу освіти Ужгородської районної державної адміністрації від 14.07.2020 №01-16/682, якою підтверджено трудовий педагогічний стаж в Яроцькому дошкільному навчальному закладі, а також довідка голови ліквідаційної комісії КП «ЖРЕР №5» від 27.01.2022 року №04-01/22, якою підтверджено роботу на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» у оскаржувані періоди.
Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України №137-V від 14.09.2006 р., яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.
Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.
З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, в тому числі запропонувати йому надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
За таких обставин, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки у позивачки, на момент звернення із заявою був наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що позивачка здійснювала догляд за дитиною, чи отримувала соціальні виплати у зв'язку з таким доглядом, відтак позовна заява у цій частині задоволенню не підлягає.
Одночасно із заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визначення пенсії від 12.01.2024 року.
Спірним питанням у дані справі являється наявність необхідного страхового стажу позивачки для призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
За результатами розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що з 12 січня 2024 року (дата звернення до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності) у позивачки був наявний необхідний стаж для призначення пенсії по інвалідності, тому з метою ефективного захисту прав пенсіонера від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26 вересня 1977 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дати звернення за її призначенням - з 12 січня 2024 року.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч.2 ст.77 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на пенсію по інвалідності періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977 та з 15.08.1977 по 24.09.1977 на посаді вихователя Яроцького дитячого саду, а також з 06.03.1981 по 01.02.2001 на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26 вересня 1977 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 12 січня 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк