18 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/10285/25
категорія 102090000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної міграційної служби у Житомирській області (далі - відповідач, УДМСУ в Житомирській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у прийнятті декларації від 02 січня 2025 року про відмову від іноземного громадянства та зобов'язання вчинити відповіді дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно не прийняв декларацію про відмову від іноземного громадянства, оскільки наявні незалежні від нього причини неможливості отримання документу про припинення громадянства російської федерації.
Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
02 травня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що взяте нас себе ОСОБА_1 зобов'язання про припинення іноземного громадянства підлягало виконанню в строк до 17 червня 2023 року. Саме у зв'язку з невиконанням такого зобов'язання, рішенням УДМСУ в Житомирській області від 25 січня 2024 року скасовано рішення УДМСУ в Житомирській області від 17 червня 2021 року про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України, яке ним не оскаржувалося. Наголошує, що через скасування цього рішення, у позивача відсутня правова підстава для подання декларації про припинення громадянства, оскільки він не перебуває в процедурі набуття громадянства України.
У період з 13 по 17 червня 2025 року головуюча суддя перебувала у відпустці.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 16 березня 2021 року звернувся до Овруцького районного відділу УДМС у Житомирській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». Також, подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, за змістом якого ОСОБА_1 зобов'язався протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство (підданство) російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства), виданий уповноваженим на те органом тієї держави (російської федерації). У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації зобов'язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.
Рішенням УДМС у Житомирській області від 17 червня 2021 року ОСОБА_1 оформлено набуття громадянства за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
12 липня 2021 року на ім'я ОСОБА_1 було оформлено довідку № 153 про реєстрацію особи громадянином України.
16 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою-анкетою про оформлення тимчасового посвідчення громадянина України.
Того ж дня позивачу оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 строком дії до 17 червня 2023 року, яке він отримав 01 вересня 2021 року, що підтверджено розпискою, за змістом якої роз'яснено, що відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про громадянство України», рішення про оформлення набуття громадянства України буде скасовано, якщо протягом двох років, з моменту набуття громадянства України ним не буде подано документ про припинення іноземного громадянства або у випадках визначених законодавством - декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Таким чином, взяте на себе ОСОБА_1 зобов'язання про припинення іноземного громадянства підлягало виконанню в строк до 17 червня 2023 року.
Рішенням УДМСУ у Житомирській області від 25 січня 2024 року відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» скасовано попереднє рішення УДМС України у Житомирській області від 17 червня 2021 року про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, у тому числі невиконанням зобов'язання, взятого особою, припинити іноземне громадянство - російської федерації, оскільки ОСОБА_1 не виконав подане відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про громадянство України» зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства немає.
25 січня 2024 року органом міграційної служби на ім'я ОСОБА_1 оформлено довідку № 145 про припинення громадянства України.
Листом Овруцького відділу УДМС у Житомирській області від 30 січня 2024 року за них. № 1827-67/1827.1-24 повідомлено ОСОБА_1 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України та запропоновано звернутися до підрозділу для отримання довідки про припинення громадянства України.
20 березня 2024 року ОСОБА_1 отримав довідку № 145 про припинення громадянства України та повернув тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 , оформлене 16 серпня 2021 року.
Інформація про вилучення тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 внесена до 1П «ФМ «Недійсні документи» ЄІАС УМП.
14 січня 2025 року до УДМС у Житомирській області надійшла заява ОСОБА_1 щодо подання долученої до заяви декларації про відмову від іноземного громадянства від 02 січня 2025 року.
Листом від 10 лютого 2025 року за вих. № Ч-5/6/1801-25/1801.3/550-25 УДМС було повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства від 02 січня 2025 року. Указано, що пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» від 20 серпня 2024 року № 3897-ІХ визначено, що громадяни російської федерації, стосовно яких у період з 24 лютого 2020 року до дня набрання чинності цим Законом було скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України у зв'язку з невиконанням зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України, можуть бути поновлені у громадянстві України без отримання дозволу на імміграцію в Україну. Пунктом 2 такого розділу визначено, що прийняття заяв про набуття громадянства України від громадян російської федерації припиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного етапу в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Не погодившись із такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2235-III).
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України №2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з частиною 5 названої правової норми іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
У свою чергу, зобов'язання припинити іноземне громадянство це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1 статті 1 Закону Україна №2235-III).
При цьому, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України №2235-ІІІ:
- незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;
- декларація про відмову від іноземного громадянства документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України №2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 затверджено «Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», відповідно до пунктів 117 та 119 якого у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Пунктом 2 частини 2 статті 9 Закону України №2235-ІІІ передбачено, що умовами прийняття до громадянства України є подання іноземцем зобов'язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Отже особа, яка набула громадянство України, у випадку неможливості подати документ про припинення іноземного громадянства (підданства) з незалежних від неї причин, може подати до уповноваженого органу України декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Позивач набув громадянство України за територіальним походженням в порядку статті 8 Закону України №2235-III та документований тимчасовим посвідченням громадянина України, як встановлено судом вище.
Згідно з зобов'язанням позивач зобов'язувався протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Російської Федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації позивач зобов'язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) Російської Федерації і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.
Позивач відповідне зобов'язання підписав. Отже зазначений дворічний термін спливав 17 червня 2023 року.
У зв'язку з невиконанням позивачем такого зобов'язання, рішенням УДМСУ у Житомирській області від 25 січня 2024 року скасовано попереднє рішення УДМС України в Житомирській області від 17 червня 2021 року про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», яке позивачем не оскаржувалося.
Відповідно позивач на цей момент не перебуває в процедурі набуття громадянства України, є громадянином іншої країни та відповідач не має правових підстав для прийняття від позивача декларації про відмову від іноземного громадянства.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Отже, у зв'язку з відсутність у позивача громадянства України, відповідач не повинен приймати декларацію про відмову від громадянства від 02 січня 2025 року.
Поряд з цим, суд зазначає, що 20 серпня 2024 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» №3897-ІХ.
Пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що громадяни Російської Федерації та громадяни Республіки Білорусь, стосовно яких у період з 24 лютого 2020 року до дня набрання чинності цим Законом було скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України у зв'язку з невиконанням зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України, можуть бути поновлені у громадянстві України без отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно позивач має право на поновлення громадянства без отримання дозволу на імміграцію в України. Однак така процедура аж ніяк не пов'язана з реалізацією вперше набутого права позивача на отримання громадянства, оскільки таке вже було скасовано.
Таким чином, листом № 4-5/6/1801-25/1801.3/550-25 від 10 лютого 2025 року УДМС у Житомирській області було обґрунтовано повідомлено заявнику про відсутність підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства та роз'яснено законодавчо визначений алгоритм дій.
Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
18.06.25