18 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/11223/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), прийняте 20 березня 2025 року №064250010372, щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання її призначити з 03 березня 2025 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 55 років звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як особі, що проживає на території радіоактивного забруднення. Проте, відповідач відмовив йому в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи це тим, що доданими до заяви документами не підтверджується проживання (робота) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років до 01 січня 1993 року, що дає права на зниження пенсійного віку. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки серед долучених до заяви про призначення пенсії документів подав посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю, яке зазначений факт підтверджує належним чином.
Ухвалою суду від 21 квітня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без викликів учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
11 червня 2025 року суд отримав відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Указує, що позивач правомірно отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС у розмірах визначених чинним законодавством з урахуванням індексації.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення громадянина, який постійно працює або проживає на території зони посиленого радіологічного контролю серії НОМЕР_1 .
13 березня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Київській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подав, зокрема, копію дублікату посвідчення серії НОМЕР_1 від 05 липня 2013 року.
Рішенням відповідача від 20 березня 2025 року №064250010372 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю права на зниження пенсійного віку, оскільки документально не підтверджено факт постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років.
Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».
У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України №1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 7 підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).
Як визначено статтею 9 Закону України №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який був чинний станом на момент видачі позивачу посвідчення (далі - Порядок № 51), яким визначались, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.
Пунктом 6 Порядку №51 встановлено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Оскільки посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом порядку, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України № 796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17 зазначив, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Тобто, подані позивачем суду документи не викликають сумнівів щодо її проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, 17 травня 2021 року у справах №398/494/17 та № 336/6218/16-а.
З урахуванням викладеного вище, рішення ГУ ПФУ в Київській області 20 березня 2025 року №064250010372 про відмову позивачу у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді цієї справи.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Київській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення такої пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Київській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
При цьому єдина підстава, що названа органом Пенсійного фонду на обґрунтування відмови в призначенні пенсії за віком, спростована за результатами розгляду цієї справи.
З огляду на наведене суд, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання саме ГУ ПФУ в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач досягнув пенсійного віку 02 березня 2025 року, із заявою про призначення пенсії звернувся 13 березня 2025 року.
Таким чином, пенсія має бути призначена ОСОБА_1 з 03 березня 2025 року.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
При цьому, суд не приймає до уваги наданий відповідачем відзив, оскільки він не стосується предмета позову.
На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області 20 березня 2025 року №064250010372 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 03 березня 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
18.06.25