18 червня 2025 року м. Житомир справа № 640/27082/20
категорія 102010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, в якому просить:
- визнати неправомірними дії Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в частині ненадання відповіді по суті звернення;
- зобов'язати Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації розглянути її звернення по суті та надати обґрунтовану відповідь, із запрошенням на розгляд скарги.
Позов мотивовано тим, що на скаргу позивача, відповідачем не надано вмотивованої відповіді по суті звернення, чим порушено вимоги Закону України "Про звернення громадян", статті 40 Конституції України, а тому просила позов задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі.
06.01.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що непідтверджені належними та допустимими доказами, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що позивачем подано скаргу від 01.08.2020 до Київського міського голови (вх. від 06.08.2020 Ю-1058/5) щодо облікування земельної ділянки з обліковим кодом 90:004:0101 на вулиці Батуринська,12 у Дарницькому районі міста Києва. Листом від 31.08.2020 №057-Ю-1058/5-3587 за дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації Непопа В.І від 10.08.2020 № Ю-1058/5 Департаментом повідомлено позивача, що відомості Міського земельного кадастру не є підтвердженням виникнення права власності користування) земельними ділянками, та носять виключно інформативний характер. Звертає увагу суду, що Департаментом, у строки встановлені Законом, надано відповідь на скаргу позивача, а відтак, на момент звернення до суду права позивача не порушені.
Також відповідач вказує про відсутність можливості запрошення позивача на розгляд його скарги та зазначає, що позивачу неодноразово повідомлялось, що враховуючи ситуацію з поширенням короновірусної інфекції COVID-19 в Україні та установлення на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19 спричиненої короновірусом SARS-CoV-2" та у зв'язку із продовженням карантину, відповідно до наказу Департаменту від 13.03.2020 № 25 "Про призупинення прийому громадян" (зі змінами внесеними наказом від 31.08.2020 № 76) прийом громадян в Департаменті призупинено до 31.10.2020.
Позивачем подано відповідь на відзив, де він зазначає, що відповідачем не було спростовано його доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/27082/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
З 31.03.2025 по 14.04.2025 головуюча суддя перебувала у відпустці; 14.03.2025, 21.03.2025, 23.05.2025, 29.05.2025 та 13.06.2025 головуюча суддя перебувала на періодичному навчанні.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 01.08.2020 ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 звернулись до Київського міського голови із скаргою, в якій просили пояснити чому земельна ділянка з обліковим кодом 90:004:0101 на АДРЕСА_1 не обліковується ними, а також просили відновити справедливість і законність та облікувати вказану земельну ділянку за ними, а у випадку відмови - надати мотивовану, обґрунтовану відповідь з посиланням на конкретні норми законодавства. Крім того, на розгляд скарги просили запросити їх особисто.
Листом від 31.08.2020 №057-Ю-1058/5-3587 за дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації Непопа В.І від 10.08.2020 № Ю-1058/5 Департаментом повідомлено позивача, що відомості Міського земельного кадастру не є підтвердженням виникнення права власності (користування) земельними ділянками, та носять виключно інформативний характер. Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка визначається як об'єкт цивільних прав після її формування. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що Міністерство юстиції України забезпечує створення та функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та є його держателем. Земельна ділянка, зазначена у скарзі є не сформованою у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, відомості про неї не внесено до Державного земельного кадастру. Рішення щодо передачі згаданої земельної ділянки у власність користування Київською міською радою за поданням Департаменту не приймалось. Враховуючи викладене, питання зазначене у заяві позивача може бути розглянуто після подання клопотання та документації iз землеустрою, погодженої в установленому законодавством порядку, щодо оформлення вищевказаної земельної ділянки та права користування нею відповідно до вимог Земельного кодексу України та Порядку набуття прав на землю із земельної комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради вiд 20.04.2017 № 241/2463. Крім того, зазначено, що керівництвом Департаменту призупинено ведення особистого прийому громадян відповідно до наказу Департаменту від 13.03.2020 №25 "Про призупинення прийому громадян" (зі змінами), у зв'язку з чим відсутня можливість запрошення позивача на розгляд скарги.
Вважаючи, що вказану відповідь надано з порушенням законодавства про звернення громадян, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 40 Конституції України встановлює, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Згідно з частинами 1, 3 статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Відповідно до частин 1, 3-4 статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 Закону №393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги та одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Згідно зі статтею 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів в порядку, визначеному Законом №393/95-ВР, а орган, до якого він звернувся зобов'язаний об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити доводи звернення, невідкладно вжити заходів щодо відновлення порушених прав, виявити та усунути причини та умови, які сприяли порушенням, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону №393/96-ВР та повідомити особу про наслідки розгляду.
Як вже було зазначено вище, спірні правовідносини в межах даної адміністративної справи полягають у тому, що за доводами позивача звернувшись до відповідача у відповідності до положень Закону №393/96-ВР із скаргою від 01.08.2020, останнім були порушені її права на одержання відповіді по суті поданого звернення.
Однак, згідно матеріалів, наданих відповідачем вбачається, що відповідне звернення позивача було розглянуте відповідачем у встановлений Законом №393/96-ВР місячний строк та на яке було надано відповідь у формі листа від 31.08.2020 №057-Ю-1058/5-3587.
Між тим, позивачем не наведено та судом не встановлено, наявності порушень відповідачем вимог Конституції України, Закону №393/96-ВР чи інших актів законодавства під час розгляду вказаного звернення.
Щодо тверджень позивача, що відповідачем не надано обґрунтовану та вмотивовану відповідь згідно із Законом №393/96-ВР, то суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки позивачем чітко не зазначено, які саме норми Закону №393/96-ВР, на її думку, були порушені відповідачем та у чому полягає таке порушення.
Той факт, що зміст відповіді, на думку позивача, не забезпечив поновлення її порушених прав, не свідчить про порушення відповідачем норм законодавства під час розгляду звернення ОСОБА_1 .
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25.09.2019 у справі №814/2467/17.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Відтак необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, є з огляду на наведені положення статті 5 КАС України порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому самому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (неюридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим відповідачем, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду. Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Відтак, з урахуванням викладеного у сукупності, при розгляді даного адміністративного спору судом не встановлено допущення відповідачем протиправних дій, які є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (вул.Хрещатик,32А, м.Київ, 01601, ЄДРПОУ: 26199097) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
18.06.25