Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 червня 2025 року Справа№500/774/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (юридична адреса: 46008, Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16, код ЄДРПОУ 39767332) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд: 1) визнати бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо розгляду заяв ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати протиправною і дискримінаційною; 2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань; 3) стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору, витрати на професійну правничу допомогу та моральну шкоду.
В обґрунтування позову зазначив, що перебуває з 30 березня 2017 року у трудових відносинах з відповідачем. 25 березня та 13 квітня 2024 року позивачем була написана заява, у якій він просив надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати, проте ці заяви було проігноровано.
Не погодившись з такою бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду за підсудністю.
14 березня 2025 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачам у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача надав суду відзив в якому зазначив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для державних службовців не носить обов'язкового характеру і виплачується тільки в разі прийняття відповідного рішення керівником цього органу в розмірі, що не повинен перевищувати середньомісячної заробітної плати.
Представник відповідача зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області в повному обсязі виконало свої обов'язки щодо надання чіткого роз'яснень, забезпечило інформування позивача відповідно до чинного законодавства та надало вичерпну відповідь з правовим обґрунтуванням. Тому твердження про дискримінацію в цій частини є безпідставними, та навпаки свідчить про сприяння у роз'ясненні та трактовці норм.
Відповідачем також зазначено, що здійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за інші роки (поза межами бюджетного періоду) Порядком № 500 не передбачено
Отже, відповідач вважає, що допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою і виплачується один раз на рік на підставі заяви працівника, за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.
З огляду на викладене просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 були доведені фактичними обставинами, що свідчать про дискримінаційний характер при реалізації повноважень щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб, а також адміністративні способи захисту. Під час розподілу доказування позивачем уже було виконано все можливе зі свого боку.
Натомість, на думку представника позивача, відповідачем так і не було належним чином доведено, що дії Відповідача щодо розгляду заяви про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб були правомірними. У відзиві взагалі не спростовано свою бездіяльність, дискримінаційні щодо позивача, коли виплачено матеріальну допомогу навіть тим працівникам які перебували у простої та не дано відповідь на запитання, чому відповідачем не розглядались і не було відредаговано на заяви від 25 березня 2024 року та 13 квітня 2024 року, навіть у формі відмови. Щодо такої поведінки відповідача Держгеокадастром 10 січня 2025 року було вказано, що лист за підписом в.о. заступника начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Миколи Яковенка, який здійснював керівництво діяльністю Головного управління у період відрядження Вікторії Рєпіної, начальника Головного управління, не містить відповіді, яка свідчила б про розгляд заяви ОСОБА_2 та інформування скаржника.
Представник відповідача надав суду заперечення на відповідь на відзив, в якому підтримав свою позицію, викладену у відзиві.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 30 березня 2017 року перебуває у трудових відносинах з Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області на посаді начальнику відділу № 3 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та має статус державного службовця.
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, код ЄДРПОУ 39767332, здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23 грудня 2021 року № 603 (у редакції наказу від 8 березня 2023 року № 85). Як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління виконує визначені законодавством повноваження в межах Донецької області.
25 березня та 13 квітня 2024 року позивач подав на ім'я в.о. Начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Рєпіної В.А., у яких просив надати йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Проте позивачу на протязі 2024 року не було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Отже, позивач вважає свої права порушеними, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо не виплати позивачу матеріальної допомоги за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу», Заробітна плата державного службовця складається з:
1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця;
2) варіативної заробітної плати - премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, місячної або квартальної премії.
Стала заробітна плата державного службовця є фіксованою виплатою та основною винагородою за виконання посадових обов'язків, яка гарантується цим Законом.
Варіативна заробітна плата залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.
Державний службовець може отримувати гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством.
Гарантійні та компенсаційні виплати встановлюються державним службовцям незалежно від їхньої заробітної плати, не входять до її сталої або варіативної складової та не враховуються при формуванні фонду сталої та варіативної заробітної плати. Такі виплати є частиною державних гарантій, спрямованих на компенсацію витрат, що виникають у зв'язку з виконанням службових обов'язків або реалізацією спеціального правового статусу державного службовця.
До гарантійних та компенсаційних виплат належать: компенсація у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; грошова допомога, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки; інші гарантійні та компенсаційні виплати, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 50 Закону України «Про державну службу», До премій державного службовця належать:
1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;
2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
Загальний розмір премій, передбачених цією частиною, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його сталої заробітної плати за рік.
Розмір місячної премії державного службовця не може перевищувати 30 відсотків розміру його посадового окладу за фактично відпрацьований час протягом місяця, за який виплачується премія. Розмір квартальної премії не може перевищувати 90 відсотків розміру його посадового окладу за фактично відпрацьований час протягом кварталу, за який виплачується премія.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України «Про державну службу», державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до ч. 2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби.
Відповідно до ч. 3 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для державних службовців не носить обов'язкового характеру і виплачуються тільки в разі прийняття відповідного рішення керівником цього органу в розмірі, що не повинен перевищувати середньомісячну зарплату.
Тобто, надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника державної служби у державному органі, а не його обов'язком.
Оскільки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є складовою заробітної плати, а є соціальною гарантією держави, та це необов'язкова виплата, яка надається окремому працівнику на підставі його заяви, але за власним рішенням керівника.
Отже, вищевказана матеріальна допомога не входить до заробітної плати відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатистики від 13.01.2004 року № 5 (зі змінами), хоча й виплачується за рахунок фонду оплати праці установи, тобто, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань не гарантується державному службовцю жодним нормативно - правовим актом, в тому числі Конституцією, оскільки ч. 2 ст. 54 Закону України № 889 передбачає лише можливість її отримання.
Крім того, п. 30 ст. 2 Бюджетного кодексу України надається визначення терміну кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з положеннями ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідно до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з ч. 1, 12 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, відповідно до норм Бюджетного кодексу України, пунктів 2, 3 Порядку № 500, фонд оплати праці у державному органі затверджується на бюджетний період (з 01 січня кожного року по 31 грудня того ж року) відповідно до кошторису установи, а виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється один раз на рік у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (виплата провадиться у поточному році і за поточний рік).
Здійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за інші роки (поза межами бюджетного періоду) Порядком № 500 не передбачено.
Отже, допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою і виплачується один раз на рік на підставі заяви працівника, за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 29.09.2022 року у справі № 420/7083/21, від 11.11.2020 року у справі № 500/1022/19, від 27.06.2019 року у справі № 809/3057/15.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не порушено чинне законодавства, щодо не виплати позивачу матеріальної допомоги.
Крім того, суд зазначає, що виплата матеріальної допомоги була і залишається дискреційним повноваженням органу державної влади
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (№ К/9901/2399/17), де зазначено, що втручання суду в питання реалізації дискреційних повноважень державного органу можливе лише у разі, якщо таке повноваження реалізоване з порушенням закону або принципу рівності. У даному випадку позивач не довів наявності порушень, що виключає можливість задоволення його позовних вимог.
Посилання ж позивача на принцип «легітимних очікувань» є необґрунтованим, оскільки рішення про виплату матеріальної допомоги є виключним дискреційним повноваженням державного органу, а відсутність нормативних змін не є безумовною підставою для її отримання. Відповідно, вимоги позивача щодо примусового зобов'язання відповідача здійснити виплату матеріальної допомоги є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені.
Суд також, зазначає, що посилання позивача на позицію Верховного суду в рішенні № 620/17864/21, як на практику для вирішення його спору з відповідачем, є помилковим, оскільки вказана справи стосується поліцейських, оскільки Державна служба та служба в поліції регулюються різними законами з різними підходами до соціальних гарантій; матеріальна допомога державним службовцям не є обов'язковою та виплачується лише за рішенням керівника органу і за умови наявності економії фонду оплати праці; матеріальна допомога поліцейським є гарантованою, оскільки виплачується незалежно від фінансового стану органу.
У справі № 620/17864/21 позиція суду була сформована з урахуванням специфіки діяльності поліцейських. Ця категорія має особливий статус, що регулюється як окремими законами, так і специфічними нормативними актами, що враховують особливості їх професійної діяльності, умов праці та соціального статусу.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (юридична адреса: 46008, Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16, код ЄДРПОУ 39767332) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Тарасенко