18 червня 2025 рокуСправа №160/9473/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 11417/01-16 від-22.01.2025 року, про відмову в призначенні пенсії за вислугу років як медичному працівнику відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 починаючи з 15.01.2025 року.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, призначити з 15.01.2025 року пенсію за вислугу років як медичному працівнику відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового та до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 28.12.1989, роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 21.12.1988 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що 15.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років як медичному працівнику. Рішенням від 22.01.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відмовило у призначенні пенсії за вислугу років в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців. Позивачка вважає, що їй протиправно відмовили у призначенні пенсії через відсутність пільгового стажу. Зазначає, що відсутність спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців не може слугувати підставою для відмови щодо призначення пенсії за вислугою років на умовах пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Неврахування стажу роботи за період навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 28.12.1989, періоду роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 (коли в записах наказів про зарахування та звільнення з підприємства чітко зазначено дати початку та кінця роботи: 18.07.1988 року та 31.05.1991 року), період догляду за дитиною до трирічного віку з 27.11.1998, згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 21.12.1988 року є неправомірним. Зокрема вказує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та неналежний порядок ведення документації не може бути підставою для позбавлення позивачки його конституційного права. Окрім цього, позивачка під час роботи в дитячому таборі (згідно записів №1-2 трудової книжки серії НОМЕР_2 ) пішла у відпустку по догляду за дитиною до трьох років, то даний період має зараховуватись до спеціального стажу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
30.04.2025 на адресу суду від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. Вказував, що відсутні підстави для призначення позивачці пенсії з огляду на те, що відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж Позивача становить 33 роки 25 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017, що дає право на призначення за вислугу років, становить 26 років 04 місяці 08 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення»(менше 26 років 6 місяців), при умові звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивачка не надала довідки про форму навчання та про повний період навчання, для врахування трудового стражу здобувача освіти. Таким чином, страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 28.12.1989, оскільки неможливо визначити дату вступу. Період роботи з 18.07.1998 по 03.06.1991 рр. не враховувався оскільки дата прийняття значно більша дати звільнення. Періоди догляду за дитиною до трирічного віку з 27.11.1988 р. до страхового стажу не враховувався, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта, а в анкеті зазначено, що догляд не здійснювала.
Відповідач-1 не скористався правом на подання відзиву.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 15.01.2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років як медичному працівнику.
За принципом екстериторіальності заява позивачки про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262740013266 від 22.01.2025 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність пільгового стажу. Вказує, що страховий стаж становить 33 рік 0 місяців 25 днів, стаж за вислугою років - 26 років 4 місяці 8 днів.
Згідно з рішенням № 262740013266 від 22.01.2025 року до страхового стажу позивачки не зараховано період навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 28.12.1989, оскільки неможливо визначити дату вступу. Крім того, не враховано період роботи з 18.07.1998 по 03.06.1991, оскільки дата прийняття значно більша дати звільнення. Не враховано періоди догляду за дитиною до трирічного віку з 27.11.1988, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта, а в анкеті зазначено, що догляд не здійснювала.
Зазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачка вважає протиправним, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 27 липня 2022 року у справа №440/1286/20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Тобто, позивачка з 04 червня 2019 р. наділена правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Відмовляючи позивачу у призначені пенсії за вислугою років, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у рішенні №262740013266 від 22.01.2025 послалось на відсутність станом на 10.10.2017 у ОСОБА_1 необхідного спеціального стажу роботи.
Як свідчать матеріали справи, спеціальний стаж позивача становить 26 років 4 місяці 8 дні, в той час, як згідно оскаржуваного рішення та відзивів відповідачів відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років пенсійний орган виходив з того, що має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 10.10.2017 та, в даному, випадку становити не менше 26 років 6 місяців.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03.10.2017 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно п. 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52,54та55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, Законом № 2148-VІІІ також були внесені зміни і до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XIIзастосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
З аналізу наведених норм вбачається, що пенсія за вислугу років згідно положень статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017 року.
На даний час, Закон № 2148-VІІІ є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 10.10.2017 спеціальний стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 26 років 4 місяці 8 дні, що відповідачами не заперечується та зазначено в оскаржуваному рішенні, відповідно, суд зазначає, що вказаний стаж є більшим мінімально необхідного - 25 років.
Крім того, розмір стажу за спеціальністю, передбаченою пунктом "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підтверджується трудовою книжкою позивачки НОМЕР_2 .
Відтак, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивачка мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ.
Враховуючи вказане, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262740013266 від 22 січня 2025 року про відмову в призначенні позивачеві пенсії за вислугу років не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Разом з тим, щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо відмови у зарахуванні позивачу до пільгового стажу за вислугу років періоду навчання згідно з диплому НОМЕР_1 від 28.12.1989, роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991 згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , догляду за дитиною до трирічного віку з 27.11.1988, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Посилання відповідача у оскаржуваному рішення, щодо незарахування до стажу період роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991, оскільки дата прийняття значно більша дати звільнення не може бути достатнім аргументом для незарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом і не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу, враховуючи, що в трудовій книжці зазначено дату та номер наказу про прийняття на роботу, а саме № 138§1 від 18.07.1988 року (а.с. 16).
Суд звертає увагу на те, що на час видачі трудової книжки 18 липня 1988 року та початок роботи позивачки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях від 20.06.74 № 162, зі змінами 02.08.1985р, згідно з якої обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування періоду роботи позивачки з 18.07.1988 по 03.06.1991 до трудового стажу ОСОБА_1 , буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
При цьому, суду не надано доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
За таких обставин, суд уважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачці у зарахуванні спірного періоду роботи, а тому порушені права позивачки підлягають відновленню судом шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсій.
З метою ефективного захисту прав позивача та недопущення їх порушення в майбутньому, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати стаж роботи позивача у періоди роботи з 18.07.1988р. по 03.06.1991.
Водночас, суд зауважує, що відповідачем не зараховано до стажу період по догляду за дитиною до трирічного віку з 27.11.1988, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта. В анкеті зазначено, що догляд не здійснювала.
Суд, зауважує, що позивачка у позовній заяві посилалась на те, що під час роботи в дитячому територіальному медичному училищі міста Києва Ленінградського району (згідно записів №1-2 трудової книжки серії НОМЕР_2 ) пішла у відпустку по догляду за дитиною до 3-х років (згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 21.12.1988 року.
Проте, такі доводи позивачки не підтвердженні належними доказами, оскільки до стажу роботи зараховується, саме час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми. Оскільки згідно записів трудової книжки позивачка працювала, а доказів перебування її у відпустці по догляду за дитиною не підтверджується письмовими доказами.
Так, страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Далі - Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є зокрема виписка з трудової книжки.
Отже, суд зауважує, що зарахуванню підлягає період саме роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991, оскільки такий підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 .
Щодо посилання відповідача на незарахування до страхового стажу період навчання згідно на підставі диплому НОМЕР_1 від 28.12.1989, оскільки неможливо визначити дату вступу, суд уважає такі висновки відповідача частково правомірними, оскільки із наданої копії диплома не можливо встановити дату вступу до Київського медичного училище № 4, а позивачкою не надано додатку до диплома, або довідки з навчального закладу, а відтак вимоги про зарахування періоду навчання є передчасним.
Разом з цим, слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів для підтвердження страхового стажу при призначенні пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини.
Так, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відповідно до п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб зокрема: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи.
Враховуючи вказане, суд вважає, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган Пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Отже, відповідач не виконав вимог закону, не витребував документи, а при розгляді заяви позивача про призначення пенсії, не дав належну оцінку поданим до заяви документам та прийняв рішення про відмову в призначенні такої пенсії. Крім цього, орган Пенсійного фонду не скористався правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
З урахуванням викладеного, виходячи з положень ст.ст. 9, 245 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22 січня 2025 року № 262740013266 та зобов'язання вказаного пенсійного органу зарахувати період роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991 до страхового стажу позивача на підставі записів трудової книжки.
Аналіз пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, свідчить про те, що рішення про призначення пенсії приймає той орган, що визначений за принципом екстериторіальності. Тобто всі дії щодо призначення пенсії вчиняє саме даний територіальний підрозділ Пенсійного фонду України. Натомість на територіальний підрозділ Пенсійного фонду України за місцем реєстрації (проживання) особи, після прийняття рішення про призначення пенсії та отримання електронної пенсійна справи через засоби програмного забезпечення, покладається обов'язок лише здійснення виплати пенсії.
Разом з тим Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як структурний підрозділ органу, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії за вислугою років, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії оскаржила позивач.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно призначення позивачу пенсії, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.
З огляду на зазначене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду також підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в сумі 1211,20 грн., оскільки основна щомога позивача задоволена.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262740013266 від 22.01.2025 року, про відмову в призначенні пенсії за вислугу років як медичному працівнику.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 18.07.1988 по 03.06.1991 згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2025 року про призначення пенсії за вислугу років як медичному працівнику, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ- 21910427), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі по 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев